Олександр КОСЕНКО
Кому та кров
За ким сльоза
Та мить
Що добіжить за поглядом останнім
За віщо душі в подиху розтануть
ВОГНЕНИЙ ВЕРШНИК
Сурмі защемить
……………………..
Сльоза
Щоки торує битий шлях
Гірчать сивини
Білого біліше
Не цар земний
Глевка ВСЕЛЕНСЬКА ТИША
Вже мітки потай ставить на полях
Про дні
Невороженної судьби
У книзі недочитаної долі
Повтор потвор
Мов клон
Не Божа Доллі
Гріх
Генетичні карби
Не скарби
Ми тут і СКРІЗЬ
І водночас
НІДЕ
Життя тече
Зникоме не зникає
Та ТИШИНА
На Білий Світ чигає
На біло – біл…
Біліший сивини
……………
Лиш тулумбас КОЗАЦЬКОЇ веде
Як хіромант в долоні тишини
***
Ця осінь літо випила
І все
Не сіль землі
А паморозь
І потім
Луна холодних
Студжених осель
Чаїний крик розбурханої плоті
Приречені до незворушних площ
Шукали сил
Належати собі ми
Любов закригла
Як останній дощ
Бо сніг розкинув широко обійми
***
Поруділі шпалери
Провінційних квартир…
Ліжок ветхі галери
І холодний сортир.
І думок провінційність,
Перепита вином.
Вічність, патина цінність –
Білий світ за вікном.
***
Ці очі
Зизий погляд ночі
Як тінь від вогника вночі
Ця темна тінь зірок доскочить
Щоб жить
Без щастя живучи
Який Господь
Який Іуда
Скарав до поглядів твоїх
Щоб увижалися усюди
Мені ці очі ніби гріх
Така печаль
Гляди майбутнє
Бо з ними випаде мені
Класично викласти трикутник
На перехресті доль і днів
УКРАЇНСЬКИЙ ДІМ
стежки
лиш тіні тріснутих дзеркал
життя вирує там
у задзеркаллі
там вітрокрил торує на перкалі
химерність ліній
простоту лекал
та в чому правда
істина
мета
які ми
з того боку амальгами
чи й там
тумани тліють над лугами
і тлумно котять хвилею жита
чи й тут
як там
суддя
лукавий лис
чи й там
як тут
козак Мамай
не в Лузі
а в бронзі
при німОті
при нарузі
мов докір над Хрещатиком навис
чи й там як тут
брехнею
є брехня
і править бал пихата байстрюкатість
що продала за фантики строкаті
і мову
і домаху
і коня
і між отих
обридлих павутин
в розбитій долі
в дзеркалі розбитім
чи
ликом ми
а чи шовками шиті
хто душу дбає
КАЇН
чи СВЯТИЙ
***
Строкате листя ніби ярлики
На ярмарку буття
І жовтень вабить
Туди
Де з літом гралися стежки
Де спить рілля
Як чорнота Кааби
Чумацький Шлях
На цю правічну твердь
Натрусить снігу з Навиної фіри
Я зникну
Тільки це
Не буде смерть
Бо воскресіння лише міра віри
………………….
І Ява Праву обере мені
Відпустить Нава
***
Не мре зима
У сонця на теплі
Грудневе сонце
Дурню замануха
В степу
За містом
Тиша стужу слуха
І сниться сон
У вулику бджолі
Той сон про літо квіти і маї
Що повтікали обживать екватор
Моя земля
Як посивіла матір
І дні її
Як Празники мої
***
На вістрі пензля
Магія бутя
Увічнює життя сакральне диво
І колискова
Маминим мотивом
Колише наших доль серцебиття
І тлумна череда рахманних літ
Ряхтітиме до обрію під небом
Майдане
Я молитимусь за тебе
Щоб залишався БІЛИМ білий світ
***
Тебе немає
Все скінчилось
Вирій
Ні журавля не верне
Ні синиць
Останнє листя снігом ляже ниць
Карби мовчань
Жахкі
Безбожно сірі
Візьмуться пестить днів моїх чекання
І навіть тінь моя не упаде
На твій поріг
На тіло молоде
А час біжить по колу
На аркані
***
Облиш печаль
Ти
Втіха не моя
В передчутті осіннього безчасся
Літа з літами
Як одна сім’я
Літа з літами
Ані краплі щастя
Терпка як сум
Осіння гіркота
Запала в душу
Опалила губи
Зриває ліс останнього листа
Либонь ворожить
Любить
Чи не любить
Не знає ріні днів холодна ртуть
І дощ краплинно точить камінь бруку
…………………………….
Уже вінки купальські не сплетуть
Пожухлі квіти нашої розлуки
СІЧНЕВИЙ ЕКСПРОМТ
(краще б його не було!)
Нелюди
Люди
Що з ними буде
Що буде з нами
Змайданено-щирими
Страшно
Криваво махати сокирами
Гріх за свободу платити синами
……………………………………..
На заскорублій долоні Вітчизни
Ми
Її сльози
Чи зерня майбутнього
Крапельки тризни за нелюда лютого
***
не біле й чорне
вічне Інь та Янь
розділить Всесвіт гострим лезом миті
каталептична хіть сонцестоянь
від антисвіту схована в зеніті
***
А осінь
Заспана і сива
Як миша
Листям шарудить
ЇЇ судьба золотогрива
Все
Нанівець перерудить
Принцес приспать на горошині
Зістарить принців
Зжить птахів
З оцього світу
Де в шипшині
Набрались дурні реп’яхів
Лічіть курчат
Яка ще нива
Жде сівача
Не нам судить
Бо осінь заспана і сива
Як миша
Листям шарудить
***
Безпам’ятство
Наздожене цей звук
На вістрі уповільненої дії
На павутинні тнутиме павук
Сто літургій мушиної надії
І вже без ліку
Безіменний раз
Мине весна
Зістарить вітер пісню
Крізь порохно агоній і образ
Це фото посміхатиметься пісно
Мов здичавіла згадка про любов
Але НЕ ЇЙ тупитимуться пера
Вже не павук
Веде куделю Бог
І хрипне крик роздертого паперу
ГЕНЕТИКА
(Пришібєєвщина – явище,
українській ментальності не притаманне, та скільки іх, зхохлячених, базарюють на МАЙДАНІ…)
В.Б.
Прадавні тотеми ще тут
В лабіринтах судин
Крізь душі зростають
Мерячать в потугах на Вічність
Ховаються
Нишкнуть
Чекають
Прийде Аладин
Пустити на волю
Язицтва сакральну величність
І древньої сили
Магічна
Палка таїна
Осяє серця і народи звитягою духу
Чи вселиться в душу лукавий
Страшний Сатана
Щоб зерно ЛЮДСЬКОГО
В Людині чавить на макуху
І бути ЦАРЕМ
Ледве ЯМИ
Якщо не гори
Їх мрія
Мета
Метафізика
Марення
Зваба
З багатства генетики впала на їх прапори
Зелена мов твань
І давлюча як заздрощі
ЖАБА
…………………………………………
Отож
ПРИШІБЄЄВИ
Їхньої муштри хода
Ятрає серця
Витолочує дні споришеві
Старе НЄ ПУЩАТЬ
Знов у долю чужу забреда
Хоч тхне і недовго
Як блазнів парфуми дешеві
(Прішібєєвщина, як явище, українській ментальності не притаманна…)
АЛЮЗІЇ
Брехливі очі Дездемони
І мавр
І відчаю жабо
І дивна скрипка із Кремони
Ячить
Волає про любов
І доль мінливе стоголосся
В сакраментальній грі лекал
Так срібно Вічність ллє на коси
Венеціанська хіть дзеркал
КАРМЕН
Їсть очі
Хижа курява арен
Запрагла доля знову пити крові
Летять в минуле клапті паперові
Безжурних тижнів
Грінівських марен
Лайдака пам’ять цмулить десь перно
Чужим – чужа
То й ти гужуєш з нею
Палкі сади
І ночі яблуневі
Палахкотять у мозку мов кіно
І миготять разки твоїх імен
Світи реінкарнацій
Та у долі
Мені нема
З тобою поруч
Ролі
Я хибну в самоті
Чужа Кармен
***
Кохана
Ми зжурилися з журбою
Зірками плаче небо вороне
Я відрікаюсь від пісень з тобою
А пошепки
Прости мені
Мене
Твою любов
Як сутінки безлику
Моє кохання вголос прокляне
На вищій ноті вирійного крику
Та пошепки
Прости мені мене
Укриється китайкою червоно
Моя жага
І двір твій промине
І забуттям гримітиме у дзвони
Та пошепки
Прости мені мене
***
Спекотне небо жде вологи.
А підла доля жде сльоти.
До неба я не маю злого!
А ти, любов моя,
А ти?
Чи гострий присмак м’яти-рути
Пришпилить дощ до висоти.
Я так боюся не відбутись.
А ти, любов моя, а ти?
Коли безвічні наші душі
Женуть сторіччя, мов хорти.
Я –
Вутла грань води і суші.
А ти, любов моя, а ти?
Я в цій журбі томлюся духом,
Все рвуся,
Рвусь від суєти
Мене
Давно ніхто не слуха.
А ти, любов моя, а ти?
***
«Червоне – то любов…»
Дмитро Павличко
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Гала зими
До рим слова мело
Між нашими тілами пролягло
Еони тіл
І била міль
Століття
І наших доль безпам’ятне магніття
Нас на вогонь кидало
Наче міль
О цей вогонь
Пекельний цей вогонь
Терпкі вуста
Гарячі грішні перса
Та бозна скільки доля мала версій
Усе повз вікна снігом проліта
Хоч наших тіл на світі
Лише МИ
Хоч нас удвох на світі
Лише ДВОЄ
Та вже літа
Сюди злетілись роєм
І кожен рік
По своєму щемить
Ці роки
Доль пополотніле тло
І ними Парок пальці задубілі
Червоне й чорне покладуть на біле
Бо споконвіку ТАК воно було
***
Нас ще злапають штильові часи
Де спомини
Стрімкі мов кипариси
Де друзки
Дрібки
Ріски
Риски
Риси
Абриси лун
І літургій баси
Проллють сльозу
Не зливи
Так роси
Весна та осінь
Дві старі актриси
Руді лисиці
Посивілі лиси
За серенад
Предивні голоси
***
Безбожні дні
Під снігом як в іржі
Соха часу перекидає скибу
Торкає скло
Як ВСЕСВІТУ межу
Здивована акваріумна риба
У параної з глуздом знову пат
Та скло небес тримає нас на світі
Із хугою фліртує листопад
Без Єви
Змій укляк як сніг на вітті
КАРБИ
Крізь час
Майну на мить назад
Злиденним променем осіннім
Де гронні очі мружить сад
Під журавлиним голосінням
Де розливається туман
У ранніх сутінок в полоні
Де ти не знаєш смаку мандр
Скарбами карбу на долоні
Вже двом не трапиться гроза
Замкнутись в заскленім спасінні
Та стати дудкою лоза
Ще мріє
З променем осіннім
ГОТИКА
Немов сангіною на склі
Пейзажів сни
Таємні числа
Азарту п’яні королі
Програли мед
Гірке та кисле
Хитає маятників дні
Де кожна мить цифрує вічність
І душам прагнеться рідні
В цю заморожену готичність
Свавілля готики
Зима
Скляні мороз мурує вежі
Поземки жалібна сурма
Співає
Віхола кортежі
Бездушно-білі запряга
Регоче кучер кучеряво
І сонце кола добіга
У день Дванадцятої Страви
***
І тиша
Звір моїх ночей
Тиранить душу білим світом
Ні слова правди
Так і треба
Купальська папороть горить
Медвяна мука
Маячня
Любов
І вже немає віри
Лиш тиша
Звір моїх ночей
Та злі стежки Армагеддону
Тікають
Скрапують літа
Осінній дощ
Травнева злива
Хіба любов
Прозорі очі
Забутих
Зрадливих надій
Ми в цьому світі розминулись
МІЛЕНІУМ
Із 21 на 22 грудня двотисячного року
була Найдовша ніч
Минулого тисячоліття.
Є час Богів,
Титанів,
Час людей.
Є щастя утекти з цієї кліті.
Найдовша ніч двадцятого століття.
Або інакше –
Найкоротший день.
Кощавий грудень ліг межи відлиг –
Старий слуга безсніжжя і безлистя.
А з ним калина,
Гола і в намисті.
Втекла від інших
Потойбічних лих.
Десь
На печі
Дріма прийдешній день.
Любов тримає пам’ять у долонці.
Лукавий вертить…
Квітку
В ополонці.
Є час Богів, Титанів та людей.
КІНЬ ВОРОНИЙ
Кінь вороний!
Золотили підкови
Ранньої осені сонні сади.
Перецвіли пелюстки насідкові.
З соняха кінь, батіжок з лободи…
І поривались піймать «Вороного»
Березень з квітнем і перші граки.
Просто дитинство не знало сумного,
Злого,
Невпинного плину ріки.
Тої ріки,
Що за нею зостався
Мрії дитячої
Кінь вороний.
Бо нагодилось ходити на танці.
Благословляти сватів восени.
Стали дорослими!
Відлопотіло…
Дива буденність.
Реальність химер…
Кінь вороний…
Ач!
Чого закортіло!
Той вороний,
Чи й насниться тепер.
***
Я лялька
Із плоті лялька
Із крові
З лункою порожнечею в гламурній оболонці
З чорними коліщатами душі
З великими очима Страху
Із довгими ногами Брехні
З гаманцями пожадливих рук
З єлейним голосом Іуди
У чиїй крамничці я займаю окрему полицю
І де поруч
Безликі шеренги безродних
кастратів
Співають ОСАННУ
Тому
Хто нас продає
***
Весна
Примарний сон любистку
Минулорічна нехворощ
І стежка плутана на Виску
Коханців викупає в дощ
Дощі зозулині
І ночі
Тим
Горобиним
Теж рідня
Аж вересень діждеться дня
Як стежка з Висі
В гречку вскоче
***
Дими солодкої весни
Це не тужні дими осінні
Дрімає паросток в насінні
Пяніє пісня від луни
***
Царі природи
В’язні честі
Раби жаги
Васали оргій
Ми заспокоємося врешті
На білих кахлях затхлих моргів
І з марноти реанімацій
Із гомінких обіймів вулиць
В світи Кентаврів Муз і Грацій
Нас забере собі Минуле
***
Я раб чекання
Крейдяна
Насправді міць твоїх обітниць
Та тінь кохання вирина
У колотнечі нісенітниць
В глум від фальшований «бреге»
За Вічніть бреше монотонно
Щось
Невимовно дороге
В долонях міст
Гірчить бетонно
***
Найкоротша на білому світі дорога
Дорога гріха
У Едемскім саду
Не почути луни
Гестсиманського саду
Де
Даватимуть в царство мені
Білий Світ
Та на трон я не сяду
Не сподобиться квітнути травню черешня суха
Десь
Між садом і світом
На росній стежинці
Межі
Всі забули її
Помирати між часом і полем
І хитаються дні
Ділять долю
Від саду до саду
Між страхом і болем
Ледь Чумацького Шляху
Пильнують
Не сплять сторожі
Чим розквітне той сад
Сад Спокус
Рай сатирів і блазнів
Я
Між світом і часом
Між садом і полем