Станіслав БОНДАРЕНКО
ДЕРЕВА СПІВАЮТЬ
Н. Л.
– Цей білий каштан
запалив нам три тисячі свіч, –
губами сказала…
– Вони нас не видадуть:
наші! І наша це ніч
у цім придніпровськім «Ла Скала»:
дерева співають…
Солістами в них солов’ї.
І щоб окрім тебе ніхто
не почув тут мій шепіт,
малі солов’яненки київським трендом своїм
нас кутають в щебет.
Як маківки свіч,
мені пахнуть і світять крізь ніч
грудей твоїх маківки, ніжні і пещені перса.
Дві свічки з вогнем благодатним
під дахом каштанових свіч –
найкраща із версій…
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Так само нас двох
укривали і римські гаї,
та ці – солов’їнніші, ладо: вони тобі личать.
…Апостол Андрій
на Аскольдовій сивій горі –
на ранок нас кличе.
19.05.19
ДЕ ЗІЙШЛИСЬ ДНІПРО З ДЕСНОЮ
Легкозаймиста моя,
важкодоступна…
Важкодоступна моя, легкозаймиста…
Поглядів зустріч сприя…
спаленню Міста.
Вижити збільшують шанс,
може, Дніпро із Десною:
добрі пожежні якраз,
острів остудять і нас
колом-водою…
Річка блищить, як екран.
Певно, сказав би Микола,
річколюбивий Вінгран:
«Це не до ранку – до ран…»
Це, може, – «раз у ніколи»…
Он де в обійми Дніпра
впала Десна – їй пасує…
Човник від часу пра-пра,
начебто праска стара,
хвилі старанно прасує.
Наче старатель, стою,
гладжу перлину вогнисту.
Важкодоступну мою…
Нібито з дна дістаю
поглядом – легкозаймисту…
Бачиш: змиває з піску
торсів і стегон відбитки:
інше у нас на віку,
інші набутки і збитки –
те, що не змивне в лотку.
…Може, нам щастя у тім,
щоб одночасно вдивитись
разом – в одному житті
в Місто це? Й Містом живитись?
Знаю майбутнє його…
25.07.19, біля острова Великого
УЗДОВЖ ДНІПРА
Вітаю, Дніпре, вітаю дні…
дні наші спільні з тобою й ночі:
блаженний час, коли ми одні,
як подорожні чи поторочі.
Як ґедзі, ГЕСи тебе гризуть,
блищать оскалами кам’яними:
скарби втопили, і села, й суть, –
ще, певно, візьмеш ти верх над ними.
Ти надлюдина – ти наче Стус,
бо скільки б вас не перепинали,
не клали в сховища чи «пенали»,
ви не вкладались. Чи я вкладусь?..
Та чи вкладуся, чи не вкладусь,
скажу: тобі не страшні ні Третя
та… світова, ні сучасний гнус –
будь кодом, матрицею поетів.
…До Трахтемирова проведу
тебе… А що тепер Трахтемирів?..
Скажи: якщо мені «жити в мирі»,
то як прогнати нову орду?
ДОРИМУВАТИСЯ ДО РИМУ
(цикл)
ТІБЕРІНА
Н. Л.
Доримуватися до Риму,
під гранд-платанами іти
на дивний острів Тіберіну,
і листя – в ріст, і я, і ти…
І дивуватись без упину,
і закохатись в ці мости,
що підставляли людям спину
ще до Христа* – «з ума зійти»!..
Апостола Варфоломія
мощам вклонитись, зрозуміть:
ще й половини я не вмію
із того, що хотів зуміть.
Чи й справді острів Тіберіна
постав із мулу і сміття,
що липли до тирана тіла,
як Тибр забрав його життя?.. **
То був Майдан і присуд – Тибром.
Я ще й за те тебе люблю
всіма, о Тіберіно, фібрами –
за трансформацію твою.
*Йдеться про міст Фабріччіо (62 р. до н.е.) і міст Честіо (46 р. до н. е.).
** Згідно з легендою, острів виник з мулу і бруду, що прилипли до трупа тирана Тарквінія Гордого після того, як повстанці-римляни скинули його в річку.
РИМСЬКІ ПІНІЇ
Олександрові Шевченку
Круглими кронами римські пінії
фарбують небо в зелене,
а воно залишається синьо-пінне.
Бене, бонджорно!.. І нота бене!*
*Спасибі, вітаю (італ.), подивися уважно (лат.)
ФОНТАН ТРЕВІ
Н.
Я від площі Іспанії
до фонтану Треві
добуваю із пам’яті
теплі губи твої.
Ця «дівоча вода»* нам
і скульптури живі
вже співають фонтаном –
геніальним Треві…
В нім монети центнерами,
срібні гривні в воді
разом з єврами й центами!
Всі довкруж молоді…
Ми, як діти, засмучені:
мало площі для двох –
камінь всіх примагнічує,
наче в камені – Бог.
14.08.19
*На правому барельєфі фонтану – дівчина вказує римським солдатам, де знаходиться джерело. Від нього проклали акведук, по якому вода поступала в Рим. Акведук, як і джерело, отримав назву Acqua Vergine (Acqua – вода, Vergine – незаймана, дівоча).
КАФЕ «ГРЕКО»,
або «За думою дума роєм вилітає»*
Тут Гоголь і каву, й життя смакував,
з півсвітом за темним столом пліткував.
…Ще той антураж картин і скульптур,
і кава така ж – найкраща з мікстур.
У цім найстарішім у Римі кафе
він, певно, й ладнав собі автодафе…
І зводив хулу на Бульбу Тараса,
так наче Європа ця – табула раса…
І скільки ж тобі від царя золотих –
за те, щоб ти здався і швидше затих?!..
Чи знав ти, Миколо Ва-си-льо-ви-чу:
приводить це коло до паралічу?!
Лиш Юда позаздрить, що суми добивсь!..
А Бульба з тобою б, як з сином, повівсь…
Бач, шиш як помножиш на шиш, – ні шиша!
Взяв царський бакшиш – ти мертва душа…
…Тут Штернберг радів анекдотам масним –
твоїм українським, таким навісним!..
І ще оцінив новенький твій фрак –
не гірш, ніж у Гете й Россіні, чи як?
Він, кажуть, тебе саме тут просвітив,
що вірша Тарас тобі присвятив?
…Я чув: поперхнувся ти кавою тут
якраз за сто літ до сталінських пут…
А потім ти Ступку та ще й Якута*
доволі підступно відвів від Христа!..
…Простіть його, може, обидва Тараси:
спочатку-то Слово було ж… як окраса.
*Так називається вірш Т. Шевченка, присвячений Гоголю.
**Відомий серіал «Тарас Бульба» з Богданом Ступкою, де головним художником був Сергій Якутович, знімався за виправленою Гоголем редакцією, бо… на російські гроші.
«Українська літературна газета» №20 (260) 11 жовтня 2019