Донецький триптих

99

1

«… і розгинаються раби

на полі вічної печалі»

( Із мого вірша 1998 року)

 

Не розігнулися раби,

ще дужче голови нагнули,

не научило їх минуле,

ні вітер свіжої доби.

Раби в душі – завжди раби.

 

Для них ніщо ніде не свято:

ні шир Дніпра, ні шум дібров,

схолола в них козацька кров,

у братові не бачать брата

і без ярма не мислять свята.

 

Я розлюбив донецький збрід

і розгубив до нього милість,

бо він з нори іще не виліз.

Ну що поробиш – кріт є кріт,

а я народ люблю – не збрід!

 

Кляну рабів! Але довіку

благословлятиму народ,

який стоїть супроти орд

за Україну сонцелику –

благословлятиму довіку!

 

2

Я нині соромлюсь, що родом
донецький,

безбожність Донбасу вже зовсім
чужа.

Колись я недаром у дні молодецькі

із дому ночами не йшов без ножа.

 

Давно вже я виїхав з душного краю,

було мені мало там сонячних свят.

Збираюсь вернутись, але ще не
знаю,

чи ніж туди взяти, а чи автомат.

 

3

Невже для Москви мало своїх
земель,

що хоче забрати й донецький
пагорб,

де моя мати в могилі лежить?

Пробач мені, мамо, що без багнета

біля могили стою!

18.04.2014

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!