Домашнє вино дітей і попутників

191

CМЕРТЬ СТАЛІНА
                                   А.П.
Мабуть, у кожного може бути своя смерть Сталіна?
Ось тепер своя є і в мене –
Це однойменний етюд
Аркадія Павлюка.

П’ятдесят третього п’ятого березня
Він іще до обіду
Спустився тихою вулицею
Харківського приватного сектору
Поміж білих, червоних будиночків,
Поставив на місці померлої на зиму грядки
Етюдник
І за якісь півгодини
Подарував мені смерть Сталіна:
цей мокрий
ще не розкислий сніг
це небо кольору ледь посинілого морозива
ці ріжки мазків парканів
ця хата сніжно-брудна
дерева що їхні гілки перетворюються на горобців
і прапори червоно-сині на кожному домі
з чубчиками чорних стрічок
спокійний застуджений подих
без трауру і зловтіхи
чергова перемога краєвиду
й ледь помітна фігурка
при паркані
зі словами «дивися, хто це там?»

За ці півгодини він, попри відлигу, змерз.
Зібрав етюдник. Зайшов і випив.
Швидко написав у правому кутку «А.П.»
Поставив малюнок до стінки.
Щось покопирсався
Серед скелетів підрамників у шафі.
Зачинив шафу.
Із даху хати
Бурулька впала
Комусь під ноги
В одну із перших
Противних холодних калюж.

ЗОЛОТИЙ ВЕРЕСЕНЬ
Любов народжується в консерві,
У соковитих кістках сардини,
Народжується разом
Із невидимими бджілками поміж рук,
На білому мості,
Над уцілілим містом,
І тепер річка справа,
І вал змієвий,
І кефір твій
Надсьорбнувши,
Любов пропливає
В золотистій тіні
Магнолій,
Між жовтими листками
Зелених дерев,
Кожен з котрих
Здається яблучком.

СЛІДЧИЙ ЕКСПЕРИМЕНТ
коли манекена вже задушили
й кинули в ямі лицем догори,
слідство за вухо на мить себе взяло
та запитало:
підозрюваний П., опишіть погоду,
                        що була тієї ночі.
був місяць,
досить світло,
було добре видно.
підозрюваний В., що ви можете
                        додати чи спростувати?
за місяць я не згодний:
не було ніякого місяця,
навпаки, були темні хмари
й навіть дощик сіявся,
бо коли я курив у тремтінні
                        від усвідомлення скоєного,
цигарка була трохи мокра.
підозрюваний П.?
ні, був місяць,
і коли ми вже поверталися,
я помітив, як світло його відбивається
на дротах, що висять уздовж траси,
на дахах будинків у селі
і на деревах,
там, де ми викинули всі його речі,
крім цигарок,
бо цигарки в нас скінчилися.
і слідство поїхало геть,
забравши обох підозрюваних,
а манекена халатно забули в ямі,
й він лежав із невидимою посмішкою
на жовтому заміннику обличчя –
так само намагався згадати,
яка ж погода була
тієї ночі.

ДОМАШНЄ ВИНО ДІТЕЙ І ПОПУТЧИКІВ
у грозовій кімнаті
блискавка фарбує ніч як чай воду
ти кажеш:
«у такому стані всесвіт дарує нам чудеса»
і справді видно
як лісами чорними
ходить липневий миколай і вибирає подарунки
для тих дітей що не пішли ще додому
а затрималися
й заїдають дикими грушами домашнє вино
а липневий дід мороз ходить потягами й автобусами
з дивакуватим приладом
і вимірює ступінь бажання
що виникає між випадковими попутчиками
часом він навіть телефон дістає
і кудись дзвонить
«треба вже щось вирішувати».

ЗАЛИШАЄМОСЬ ЖИВИМИ
Прийнято вітати любов усупереч обставинам,
Добро, що долає межі,
Стрибки проти вітру,
Та давайте не будемо забувати й про тих,
Хто робить добро з особистим інтересом,
Кому сприяють обставини й течії,
Хто прикриває вас ззаду, щоб урятуватися самому.

Скажімо, водій мікроавтобуса,
Який минув табличку з написом «Тростянецький район»,
Водій, що крізь опущене вікно п’є
Чай зернових, водяних, заводських,
                        шосейних і хвойних запахів,
Слухає радіо й з усіх сил старається
Швидко дістатися пункту призначення
Й щоб ніхто не загинув – ані він, ані пасажири,
Щоб лишився живим чоловік із борідкою,
Щоб серед уламків не шукали
Хлопця зі стиснутою в руках пляшкою пива,
Жінку з покритою головою,
Щоб живим був хлопець, який зрозумів,
                        принаймні для себе,
Що символізують трамваї вкінці фільмів Кіри Муратової
(якщо застановитись на трамваї як символі надійності,
то в кінці фільму він стає ніби написом,
хо
рошим написом: «усе в порядку»),
Щоб живою була дівчина, котра слухає музику,
І від одного пасажу їй хочеться стати
Прозорим-прозорим повітрям,
Сповненим зернових, водяних, заводських,
                        шосейних і хвойних запахів,
Радіо питає: «Знаєш, як болить?»,
І подумки всі відповідають: «Не знаю»,
А рішучий водій навіть вголос каже: «Ні, не знаю».

Давайте запам’ятаємо його таким та полюбимо,
Сфотографуємо й обробимо знімок
У стилі ретро
На пожовклому й пом’ятому папері.
Поставити його картку на шафі
Й казати: «Це мій прадід!»
А чого стрижений і в наколках?
Ну так він актором був,
Ага, в театрі грав
Божевільних.

м.Харків

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!