Дмитро Шупта. Шахтарська шинель

Поема

 

І

 

Хлопʼят зруйновані вокзали,

Реклама

Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал

Як тільки-но війна пройшла,

Немов на фронт випроводжали

В Донбас і з нашого села.

 

Ще неоперені, безвусі

Із Ворскли, Удаю, Сули

Хлопʼята-рекрути  у скрусі

До шахт затоплених ішли.

 

Отак від маминої плахти,

Від груші сивої в дворі

Пішов мій старший брат на шахти:

З дитинства – прямо в шахтарі.

 

Не кожному знайшлося сили

Перебороть розпуки жах:

Бувало, декого ловили

В яругах і в очеретах…

 

В той день сполохана матуся

Поклала в торбу сухарі.

А брат: – Не плачте, я вернуся…

Живуть же якось шахтарі…

 

Мене голубив захист братній

На кожній стежечці крутій,

І я питався безпорадний,

– Чи ти верне́шся, брате мій?

 

 

 

 

ІІ

 

Ні сірника, ні хліба-солі…

Студену хату замело…

Ми так намучились доволі,

Що далі й муки не було!

 

Та вірив я: зими свавілля

Припинить завивання зле,

Як брат мій привезе вугілля

Чи хоч посилкою пришле.

 

Із того неблизького світу,

Йдучи занесеним селом,

Він дасть по грудці антрациту –

Й хати́ наповняться теплом.

 

Запахне в хаті сонце взимку…

І я в опорках без халяв

Його, неначе невидимку,

Щодня з дороги виглядав.

 

Верба упала б нещаслива –

Чекав її в печі вогонь.

Ми ждали вугільного дива,

Рятунку ждали ми свого.

 

Блукала пустка небовиду…

Ми їли кропиву й рогіз.

А брат у торбі антрациту

Додому так і не привіз…

 

 

ІІІ

 

Брат знемагав. Йому в забої

Тоді було не до села…

Та стан вербички молодої

Сокира якось обійшла.

 

Спливали зими за снігами,

Я забував про антрацит.

Теплом під босими ногами

Трави торкався оксамит.

 

Пригнав я на обід корови –

На мене глянув із вікна

Оксентій! Брат! Блідий, безкровий,

В шинелі  з чорного сукна.

 

Як уві сні раптово виник…

Гіпс на плечі… Пустий рукав…

Неначе був у чімось винний –

Він долу очі опускав.

 

Розповідав, що забарився…

Ледь не підвів його карбід,

Що у забої натрудився

І тому трішечки поблід.

 

Що у бригаді їх – пʼятірко,

Що в їх житті було – всього…

Та дуже боляче і гірко

Він друга згадував свого.

 

 

ІV

 

Лилася пісня похоронна –

Суворі та сумні слова,

Як в «молодого-о  коного-о-она

Була розбита голова»…

 

Скрапала з вій сльози росина.

Я уявляв крізь ті жалі,

Як сива мати свого сина

Чекає й досі з-під землі…

 

Невдовзі братові матуся

Ладнала торбу сухарів.

Втішав нас брат: – Я повернуся…

Хоч не пускають з  шахтарів!

 

Ми думали: накосить сіна,

З дровами вирятує нас…

А він туди, де ждала зміна

Подався знову на Донбас.

 

Віддав у пачках «пʼятдесятки»,

А їх нам стачило на мить,

Щоб заплатити за податки

Та ще – за позику сплатить.

 

Зоставив брат шахтарське мило,

Свою шинель чомусь не взяв…
Та про забій, де привалило

Його із другом, не сказав…

 

 

 

 

 

V

 

Мені дісталася обнова.

Її дісталося тепло –

Така нарядна і святкова

Яких ні в кого не було.

 

Таких не бачили в крамниці…

Пройшли зі мною у путі

Гладенькі плисові петлиці

Й гарячі ґудзі золоті.

 

Шинель, що кольору вугілля,

Вогонь таїла у  сукні́,

Була для буднів і весілля,

Мої студентські гріла дні.

 

Пізнав я зустрічі й розлуки,

Зло переміг, зігрівсь добром,

Я в ній пройшов усі науки,

Як під броньованим щитом.

 

І знов до рідної криниці

Я в ній крізь далечі летів.

О, оксамитові петлиці

І сині канти рукавів!

 

На вітрі сніжної хурделі

Мене скрізь доля берегла

Теплом шахтарської шинелі,

Добром суворого тепла.

 

 

 

VI

 

Брат – у глибокім кайнозої,

Це не якесь тобі цабе, –

Він у вугільному забої

Прохід в Нікітовку довбе.

 

У нього неймовірний на́пір,

Куди тим спритникам-кротам! –

Мав прорубатися в концтабір

І відшукати батька там.

 

Мій брат у шахті вірить в диво,

Його плекаючи тайком.

Для сина це усе можливо,

Хто із відбійним молотком.

 

Лишень пробий перегороду –

Не позбувайся заповзять!

Бо  в’язня – «ворога народу»

Ніхто не може врятувать.

 

Підземних щедрих вод капелі

З підступним осадом порід –

Покій останньої оселі,

Звідкіль не вибратися вбрід.

 

В житейській  крутії пекельній

Мені здається повсякчас,

Що брата в шахті підземельній

Ще те́пло згадує Донбас.

 

Хай стелять віхоли постелі,

Я повторить готов сповна:

Теплом… Та чи лишень шинелі?

Добром… Та чи лишень сукна?

 

 

Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.

Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/

“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.