У ГЛУХОМУ КУТІ
Сподівання – у глухім куті,
І моя надія – на розпутті…
Нині на вогненній видноті,
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Нас вітають пращури забуті.
Зовсім не самотній, наче перст,
Як тут опинився мимоволі?
Понад нами – неба Еверест,
А під нами – степ лихої долі.
Борсаюсь між хвиль часів старих,
А нові часи в огні маячать.
В межичассі, мов підводний риф,
Ген, могила степова козача.
Та могила з овиду зника
У димах вогнів, а я не каюсь.
Йде руна, мов окрик козака,
На який лиш серцем окликаюсь.
СВІТАНОК
Стриптиз мислі, почуття і сумління
У сонмі розквітлих бутонів і доскіпливих бджіл.
Прокляття хаосу, розкаяння і моління
Злютовують розчленування найвищих межіль.
А сонце їх пестить променя хоботом,
Коли скінчиться світанку стрептиз.
У ямах похоті світ перекинувся обертом
І думає, і відчуває, але – головою вниз.
Простори бажань залиті соками сказу
І духом тлінним – їх випар довкіл.
Всім – погибель від горлового спазму,
Окрім сузірʼїв, квіток і невинних бджіл.
В Чумацький Шлях перекинулась калюжа канави –
Її, кровю наповнену, ми долаємо вбрід…
Марна погоня за бліхтром слави –
Пробудився з летаргу нарід.
Світанок. Інтронізація сонця в калюжі.
Удар за ударом сповиває в мантію тьми.
На всій Планеті Вселенській дужі
Виживемо тільки ми!
ВЕРШНИК
Ллє світло зір і місяця долів
Стара, як світ, простора ночі верша…
Між скіфських баб, між степових орлів –
На воронім коні далекий вершник.
Розгублений оглас високих слів
Затих. Зоріють роси, як перлини.
Між скіфських баб, між степових орлів
На воронім коні їздець пролине.
Він у своєму часі захмелів –
Зачудував Дніпро з прадавниною.
Між скіфських баб, між степових орлів
Верхівець видається дивиною.
Трай-долю всіх покладених голів
Сьогодні ми хіба таки не вловим?
Між скіфських баб, між степових орлів
Летить комонник степом ковиловим.
Так час розпорядитися велів,
Щоб ти непамʼять подолав, козаче…
Між скіфських баб, між степових орлів
Верхівець осідлав коня і скаче.
СТЕПОВИЙ КРАЙ
Чудова Україна степова,
Замішена на волі і на крові.
Під небесами жайворон співа
Міжковилову, пісню кістякові.
Розлився час туманом далини
У гул доріг, у вистраждані лиця.
У хвилях марев – сиві полини,
З блакитом неба обрії сплелися.
Годино слушна! З пилу підніми
Ті справи, що вершили побратими –
На цій землі сьогодні сущі ми,
А завтра знову будемо із ними.
Це ж наша пісня вільною луна,
І зерна поключилися у прорість –
Нас поєднала степу далина
І поріднила неба неозорість.
Праскіфська Україно Степова,
Ти сонцем зачарована в любові.
Тут незбагненні степові слова,
Нам душу крають, як Маланюкові.
НА ПОСТУ
Тотальний фронт – нас роздира напруга.
Смерть і грабіж – горить і кам’яне.
А мій сусід дундучить, як папуга,
Що ворог нас, можливо, обмине.
Напруги титанічної опроче,
Безсонно за радаром на посту
Опівночі, здається, прогуркоче
Знов потяг по Чонгарському мосту.
В ракетних цятках поле на радарі.
Порушника я притьмом проперчу.
Чагарників немає на Чонгарі,
Чагарники чатують Чокурчу.
Сьогодні, атаковані, ми – в скрусі.
І нас не попуска тотальний шок.
І ворг наповзає, наче гусінь,
Якій зарадить вогняний мішок.
ОБСТАВИНИ
У вибухах палають на роздоллі,
Міняючись, обставини умент,
А виконавці несвоєї волі –
То дикої сваволі інструмент.
Розчавлено вогнем святу ідею,
Бере тебе агресор на таран.
Обставини стають тобі суддею,
Як несвідомий деспот і тиран.
НА ВАРТІ
Де нас роз’єднують ростоки,
Пливуть хмарки – небес посли,
Там на шляхах боїв жорстоких
Стрункі тополі поросли.
Вартують знічені простори,
У нас питаючи пароль,
Пірамідальні ясокори
З пірамідальністю тополь.
У ЦЬОМУ СВІТІ
Уже виразно по-овечому
Ми бекаємо недарма.
У цьому світі небезпечному,
Здається, виходу нема.
І не пото́кмитися птахами
В блакиті, як велів нам Бог?
Торохтимо ми євробляхами
І нас бездушно душить смог.
Над нами гробова кадильниця,
Обрізи в сховках наших стріх.
Співіснувати не судилося
Нам, корумпованим, на гріх.
На тлі війни і дня холодного
В огні, де кров у ріки ллють,
Нас кидає одних на одного,
Як звірів, загнаними в лють.
Сьогодні ми, неначе ліктори,
Усі – з когорти козаків,
Працюєм щелепами й ліктями –
Від милосердя до мізків.
КОРДОНИ ПРІРВИ
Московії зеківські зони
Не подолає і птах,
Усякі наявні кордони –
Відкриті там, і на замках.
Там досвіт, від крові багровий,
Без бетонованих стін –
Кордон п’ятсоткілометровий
Відкрив для агресора він.
Спустошити цілі райони
Упрах заповзявся пігмей –
Він жертв обездолив мільйони
Із тисячами смертей.
Спричинена ним біопсія
Нахабно і нагло, пардон…
Та мовний кордон, де Росія,
Важливіш за всякий кордон.
Ракетами розгамселити,
Спустошити все на корню!..
Там полумʼям простір залитий,
Приречений крові й вогню.
В РУСЛІ РОЗОРУ
Ерою руйнівною
Без найменших завищень –
Іменуєм війною
Ми всі заходи знищень.
Як на промені ро́жна,
На вогненному вітрі
Продихнути не можна –
Чад отрути в повітрі.
Ми навально юрбою
Розповзлися, мов тісто.
Вихлопною трубою –
Продирається місто.
Громохкі канонади,
Сіють смерть та огиду…
Тільки задля заглади,
Розору і геноциду.
Тіло й душу калічим
З викидом авіаносним.
Дітям дихати нічим,
Як і решті – дорослим.
Ерою руйнівною
Без найменших завищень
Іменуєм війною
Підлі заходи знищень.
ЕМІҐРАНТ
Чи в цьому винна Україна?
Чи нам не вистача мізків,
Що рветься рідна пуповина
Вервечки встояних зв’язків?
У час війни несе нас буєр –
У білім світі всяке є,
Нам душі дезорієнтує
І стільки шкоди завдає!
З-під вишень цвіту чи акацій
Зриваємось із рідних гнізд.
Сьогодні службою міграцій
Скеровані ми на від’їзд.
Чи ми не на своїм угідді?..
Але, Господь, не доведи,
Йдучи в еміґраційний відділ,
Рвонуть, не знаючи куди.
У мріях приязнь, а не чвари,
А там, що хочеш, те й роби…
Не всі отримують доляри,
Якщо вони і не раби.
МІЖ ЛЮДОЇДІВ
Війна палає в Україні,
Нас їдьма жруть сусіди злі.
Біля 8% нині
Зосталось білих на Землі.
У голокост – прямує траса,
У геноцид, не навпаки!
Мов айсберґ, тане біла раса,
Чи як гірські льодовики.
Самі себе їмо невпоїд,
Не помічаючи всіх драм.
А вдарить знагла астероїд
Й Земля піде в тар-тарарам.
При суперовому прогресі
В нас незахищена Земля.
Я, наче мавпа на березі,
Очима лупаю здаля.
Що без кінця між намти – поїд.
Дивується небесна вись.
Суддя – космічний астероїд
Таки припинить це колись.
КОНТРАСТИ ВІЙНИ
Ми нині у вогню насподі
І точиться за боєм бій –
Війна – на Півдні і на Сході,
І в Центрі – все досяжне їй. їй.
Там мінних піль страшні тенети,
Пустеля залпів і пожеж.
Там воякам бронежилети
Потрібні з обладнанням теж.
Вони насмерть стоять з ордою
В добу смертельну громову,
Очікують новітню зброю
Й військову техніку нову.
Їм дні спокою тільки снились,
Їх поглина ворожа лють.
Але в тилу, як показились –
У ресторанах жруть і п’ють.
Їх не відірвете від чарки,
Їм воювати не з руки.
Їх важкогузні іномарки –
Везуть позащляховики.
Такі от мешканці гноївки,
Спішать, чамренні, уночі
Програть на животі у дівки
За ніч доларів тисячі.
А мер Одеси, надто дивен –
Як патріот ще не померк:
Він триста тридцять тисяч гривен
Дав на святковий фейєрверк.
CЛАВА УКРАЇНІ! ГЕРОЯМ СЛАВА!
Кінчаються боєприпаси,
Які роздобуде не всяк.
Вояк не для сірої маси,
Для чину Героя вояк.
Тріщить перепона бетонна,
Потужні гарматні громи…
Розчахнута прірва бездонна,
Над котрою нині – всі ми.
Пронехтувана чолобитна…
В злочинця душа – кам’яна.
Війна – завше кровопролитна,
Гірка і стражденна – війна.
Надія на вижить спроможців,
Кого і вогонь не згноїв.
Не визначити переможців
Нізащо у пеклі боїв.
Їх спека і крові багнюка,
Ні пекло уже не ляка.
Звитяги лишень запорука
У молодості вояка.
Надсадно хай ворон не кряче
Й зацупиться куль оводня.
З тобою ми, брате-вояче,
До всепереможного дня!
З тобою – в єдинім горінні,
Допоки не щезне мана,
І Слава гримить Україні,
І Слава Героям луна.
ПОБАЖАННЯ АҐРЕСОРУ
Душа окаянська від крові дрижить –
Вона в окупантських кортячках.
Дай, Боже, тобі двісті років прожить
І триста – повзти навкарячках!