Не смій помирати повільно!
Пабло Неруда
коли боїшся сьогодні і завтра
коли боїшся линви і сильної хитавиці
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
коли боїшся негоди зливи і сонця
коли боїшся власного серця
як сядеш у човен як втримаєш рівновагу перед лицем небезпеки
як візьмеш любов свою за руку і побіжиш з нею під дощем
звір зростає у нетрях
злий жорстокий звір нетрі тривожить риком
голод його невтолимий
і звір нападає всюди
чуєш подих його ікластої пащі зблиски пазурів гострих
і тягне найбільш тремке живе найдорожче
але чуєш від звіра є рятунок
мусиш на нього пильно дивитися
бо ж будь-який звір не може поглянути людині в очі
бо ж боїться від того самого часу як людина перестала бути звіром
і стала людиною і встала на ноги і поглянула на тих що залишилися
згори вниз
і засміялася
не бійся
чуєш
не смій
серед усіх морів
серед усіх земель
твої очі зорі
твої руки весла
твоє тіло корабель
Місто Анни
У місті Анни скоро буде свято.
От сонце, покидаючи простори,
Спустилось, наче спритник по канату,
За вогняні хрести його собору,
І пропливли останні пасажири
В сухому руслі кам’яної річки
У місті Анни, що було пожаром
Від кожної запаленої свічки.
І тут оркестр нам починає грати
Свою найнижчу ноту. Ти – щаслива,
Така щаслива, бо найбільше свято
В твоєму місті – це велика злива.
І так нестерпно хочеться молитись,
Сховавшись у костьол Святої Анни,
Де продають намоклі амулети,
І дощ у вікна б’є, як в барабани.
Марія
Зайди в дерев’яний дім до блискучих стріл
дощу, зайди у кімнату і сядь за стіл.
Зніми свій плащ. Тебе обійме теплом
цей тихий дім і стіл. І дощ за вікном.
Ти бачиш: нікого в домі немає. Лиш
зі стін проростають трави. Широкий лист
з краплею білого соку в сплетінні жил –
найкращий твір поета, який тут жив.
Забудь про все, вдихнувши запах трав.
Забудь про те, що в тебе багато справ,
надто важких для таких тендітних тіл,
як твоє. Оцей будинок, і дощ, і стіл
тебе тут затримають, поки іде сюди
той, кого б ти хотіла знати завжди.
І той, хто тут жив, напише: і зараз день,
і день не спішить нікуди. І дощ про тих
двох нікому не скаже.
Чекай: він іде.
Чекай: він неодмінно має прийти.
твоя поема
бігти
стрибаючи через інших
і прислухатися до свого серця
витримає не витримає
це не для мене
тож складаю твою поему
що її центральним образом
має стати рух
бачиш як повільно рухається
заблудлий чоловік з молодими очима
він все ще точка на величезній площині пустелі
його ноги не мають великої сили
у руках не живе міць
а язик вимовляє чужі слова
в його торбині заледве знайдеш поживу
рам’я не врятує від холоду
голова ж нікому не потрібна
так і йде собі чоловік
не залишаючи слідів
уперед
і моя дорога до тебе зникає за горизонтом
у вечірніх краєвидах
як цей пісок червоних
У День Святого Патріка
Дивись, як вибілені лиця
У юнаків. Вони віками
Жонглюють гострими ножами,
Як жоден майстер не навчиться.
Дивись, атлет стрибає спритно,
Старий пірат ковтає шпагу.
Пірат жаліється на спрагу
І спрагу заливає спиртом.
Ставайте дітьми, бо незле вам –
І скачуть діти бородаті,
І пані у зеленім платті
Виходить бавитися з левом.
У бризках вогняної гриви
Музика плавить звук над нами.
Ми забуваємо слова. Ми
Зростаємо у царстві дива.
І входить хлопчик з капелюхом
В мої околиці і двері,
І мідяки задля вечері
Дзвенять, і їм радіє вухо…
Радіє разом з ними Патрік
І плескає в долоні сині, –
І мла, що залягла в долині,
Згоряє на гарячій ватрі.
м. Миколаїв
“Українська літературна газета”, ч. 1 (267), 17.01.2020
Передплатіть «Українську літературну газету» на 2020 рік! Передплатний індекс: 49118.