Дівчинко небо зовсім не синє

167

вона тобі сказала йди
і показала напрям руху
чи вистачить у тебе духу
щоб наздогнать свої ж листи
відправлені колись до друга

бо краще передати їх
із рук у руки без кур’єрів
вночі таємно від усіх
відкрити галасливі двері
і впасти тінню на поріг

у тих листах і біль і крик
і непрочитана молитва
ти втратив все до чого звик
й мотузка бабиного літа
обвила ніжно твій кадик

і вийде друг загляне друг
в криниці з мертвою водою
конверти мовчки вийме з рук
а потім спалить наче Трою
скінчивши достроково гру

зламались навпіл терези
впереміш прісне і солоне
і блискавка  – сестра гюрзи
провісниця Армагедону
чи чоловічої сльози

***
у передмісті осінь косить
усіх підряд
живих й не дуже
медузами лежать калюжі
і жалять ноги
ті що босі

опівдні небо плодоносить
додолу яблука
і Єви
на листі жовтому дерева
виводять власноруч
доноси
на тих
що подались у вирій
де начебто ще більше платять
хто ж народився не у латах
також відходить
тільки з миром
бо всі птахи із пісні родом
несуть у дзьобі дітям ноти
у дзеркала питаєш
хто ти?
й сльозами вкотре
гасиш соду

лиш осені вологе личить
мов кожній жінці
мокра блуза
шкодує про незрячість Муза
й до ніг своїх
пракобзу кличе
мов пса-поводиря
якому
довірила і душу й тіло
чиясь рука зайшовши з тилу
кидає сірника
за комір
горить руде волосся вії
горить усе єство Гоморри
лиш край дороги світлофори
стоять самотньо
мов повії

***
а я не кажу тобі що кохаю
бо ти – вода повітря і вірші
ти той хто повів за собою зграю
поетів у тур небесно-піший
бо знаєш для нас таки цікавіше
зривати зі шкури міста афіші

можемо впасти в калюжу по плечі
й гребти навздогін байдаркам осіннім
бо в нас одні на двох речі
і очі одні на двох сині
а тільки у місто завалиться вечір
втрачаєм невинність

а я не кажу тобі що кохаю
бо я – вода повітря і вірші
щоранку з твого життя вислизаю
на інші планети в площини інші
а потім знову вертаюсь у зграю
і йду за тобою в похід піший

туди
де є майстер і первісна глина
туди
де дають почуття і розум
немов за рецептом укол інсуліну
і хоч я давно вже не можу без дози
ти кішку мені не клади на коліна

бо я не домашня
я вільна

***
головою в труну, птахом об небо, рибою в лід.
безвихідь така, що день, наче кат,
скручує сонячний промінь в петлю,
а я не здаюся, дихаю, плачу, сміюся й молю,
щоб це над землею був не останній політ.

принце маленький, як тобі там на самоті?
до кого ходити в гості, кому написати лист?
а потім чекати на відповідь протягом тисячоліть –
троянда у вазі неба не відкидає тіні.

хто вони – ті, що надихають, покірно збирають в політ,
завжди на другому плані, сплячі вулкани, хоча
теж мають крила, Велика Ведмедиця в їхніх очах
і ланцюг від ноги до самого центру землі.

чекають на ніч, щоб зняти веселку із пліч.
о Консуело, маленька і дика трояндо, не час,
небо не пробачає тим, хто із янголами на чай.  
не дивись догори, небо – мозаїка битих облич.

***
потяги – викрадачі твого спокою
видирають з тебе душу мов ріпку
відчуваєш себе не в своїй тарілці
в чужому купе
на чужій полиці
навпроти Гумберт Набокова

у вікна дмуть вітри неприкаяні
змітають одяг і родимки з тіла
провіднику ніякого діла
чим закінчиться цей понеділок
двобоєм сердець
чи ліжком в лікарні

стукіт коліс задає мелодію
світло ліхтарне птахами у вікна
вони лиш на хвильку закрили повіки
той що навпроти
і та що невинна
і розчинились один в одному

***
Крізь сухожилля дерев крадуться апачі,
в колчані отруйні стріли і блискавиці.
Тварини прикрили листям свої полядвиці,
птахи зробили вигляд, що теж їх не бачать.

А в місті гуляють скінхеди, шукають жертву
не для наживи, а щоб замучити заживо.
Рана на рані, крик у гортані, адажіо,
тіло не знає, за що повинно померти.

Апачі крадуться, як вітер на полюванні.
Смагляві тіла, і м’язи рвуться з-під шкіри.
Сонце, яке відробило півставки факіра,
пішло додивлятися екшн уже на дивані.

У місті так важко вижити наодинці.
Хто ти? Мисливець, жертва чи може свідок?
Метаморфози, яких не бачив Овідій.
З якого боку решітки в звіринці ти, блідолиций?

Надвечір зібрались вожді довкола кальяну,
обабіч зірвані скальпи, смердючі дреди.
Дефіле, рекламують оголені мізки скінхеди
на тижні моди прет-а-порте в Мілані.

***
дівчинко
не там ти шукала щастя
не з тієї кишені зірки тягала
а та рука
на якій ти щов
ечора засинала
насправді не має продовження

дівчинко
небо зовсім не синє
а таке яким ти його хочеш побачити

небо-хамелеон

і одного дня ти сама відчуєш
глобальне потепління десь на перетині
осі абсцис та осі ординат
там де поки спить твоє серце

набери до рота свяченої води
і пронеси від заходу до сходу
перебирай пісок дихай піском вкрийся ним
і прийде той
для якого в твоєму роті три загадки
піддайся йому
бо його долоні вологі
значить він живий
значить він пестив річку
значить він той кому дозволено час від часу
витирати сльози
з ікони Пресвятої Богородиці         

м.Луцьк

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!