Анна СВІРЩІНСЬКА
КОЛИ СОЛДАТ ПОМИРАЄ
Біля нош на підлозі
Я встала на коліна
Цілувала його куртку
Казала: ти такий красивий
Можеш дати стільки щастя
Сам не знаєш скільки щастя
Ти будеш жити мій прекрасний
Мій хоробрий
Він посміхався і слухав
Повіки його важчали
Він не знав що такі слова
Говорять солдату
Тільки тоді коли той помирає
НЕ МАВ ПАЛЬТА
Солдати йшли в неволю
Люди дивилися мовчки
Люди стояли в тиші
По обидва боки вулиці
Наймолодший солдат не мав пальта
Підбігла з пальтом жінка
Жандарм перегородив шлях
Жінка бігла плачучи
Люди дивилися мовчки
Солдати йшли в неволю
Наймолодшому було десять
ПІСЛЯ ОБСТРІЛУ
Із руїн
Стримить в небо
Сіра мов стіна
Рука з п’ятьма пальцями
ДВАДЦЯТЬ МОЇХ СИНІВ
У моїй палаті
Лежить двадцять солдатських животів
Порваних, в крові
Запекло б’ються
За життя
Знаю їх всіх напам’ять
Вдень я приношу їм судна, відмиваю від лайна
Вночі мені сниться
Що я приношу їм судна
Відмиваю від лайна
Коли якийсь із животів
Помирає в моєму сні
Підриваюся
Підходжу навшпиньках до ліжка
В моїй кімнаті
Запекло б’ються з небуттям
Двадцятеро моїх синів
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
ЙШЛИ КАНАЛАМИ
Йшли каналами
Несла його на спині
По груди у смердючому лайні
В темряві без повітря
Спотикалася через трупи
Потонулих
Чіплялася за слизькі стіни
По яких бігали щури
Казала: лейтенанте
Тримайтеся міцніше за шию
Ще недовго
Блукали каналами
Несла його на спині
Десять годин
Коли вийшла на вулицю
Під ясне нічне небо
Санітарки сказали:
Ви принесли труп
КРИК ІЗ-ПІД ЗЕМЛІ
Коли скінчився обстріл
Люди прибігли кричали
Тут поховані живцем
Чути їх крики
На цей підвал
Впало три поверхи
Люди рили руками
Хотіли три поверхи викопати
Лопатами рук
П’ятьма пальцями
Рили вдень і вночі
Вранці був обстріл знову
Убив тих які копали
Вже ніхто не чув
Криків із-під землі
БУДУВАЛИ БАРИКАДУ
Було страшно будувати під обстрілом
барикаду
Власник пивної, коханка ювеліра, перукар
Всі боягузи
Впала на землю покоївка
яка вибивала бруківку, нам було дуже страшно
всі боягузи
двірник, продавщиня, пенсіонер
Впав на землю аптекар
Тягнучи двері ванної
Ми боялися більше
Спекулянтка, швачка, кондуктор трамвая
Всі боягузи
Впав хлопчина з виправної колонії
Тягнучи мішок з піском
Тепер ми боялися
Насправді
Ніхто нас не змушував
Але ми збудували барикаду
СТРІЛЯТИ В ОЧІ ЛЮДИНИ
Йому було п’ятнадцять
Він був найкращим на уроках польської
Біг з пістолетом
На ворога
Побачив очі людини
Мав вистрілити в ці очі
Завагався
Лежить на асфальті
Не навчили його
на уроках польської
Стріляти в очі людини
Я НОСИЛА СУДНА
Я була санітаркою в шпиталі
Без ліків і без води
Я носила судна
З гноєм, кров’ю, лайном
Я любила гній, кров, лайно
Вони були живі як життя
Життя навколо було
Все менше
Коли світ помирав
Я була двома руками які подають
Пораненому судно
НА ГОДИНУ ДОВШЕ
Дитині два місяці
Доктор сказав:
Помре без молока
Мати крадеться весь день підвалами
На інший кінець міста
В Чернякові
У пекаря є корова
Повзе на животі
Серед руїн, бруду, трупів
Приносить три ложки молока
Дитина проживе
На годину довше
З польської переклав Кирило Поліщук