Редактор газети зібрав колектив:
«Вы… типа… ну, это – даёшь позитив!»
Його шеф-редактор учора огрів:
«Які ще там факти?! – Давай позитив!»
Гарикнули й тому із владних верхів:
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
«Усвой аксіому – дайош позітів!
Народу нє нужен мінор і надрив –
на завтрак і ужин дайош позітів!»
Всі шиї зігнули. Я мовчки сидів.
Колись ми вже чули: «Дайош позітів!»
Ми ще не забули садистський той час.
В прекрасне минуле ведуть знову нас,
де радощів доста «в вєлікой борьбє»,
де голод, колгоспи, ГУЛАГ, КДБ.
Від верху до низу, як імператив:
«Поменше про кризу – дайош позітів!»
Від верху до низу ярмо хабарів.
Ті ж самі мармизи… Дайош позітів!
Податків лещата і адміннахрап.
І гречка на свято, й реклам дурноляп.
І партійок тічки, і виборів цирк.
Повернення звички – із вуст нічичирк.
Немає мажорів? Нема блатняків?
І рай буде скоро? – Дайош позітів!
Дайош олігархів? Офшори? Казлів?
Свідому анархію? – Цей позитив?!
Поміж смітниками багно матюків?
Дітей з цигарками? – Такий позитив?!
Нужду на базарах? П’яниць і бомжів?
Бандитів на нарах? – Дайош позітів?!
Руїни заводів. Село вимира. –
На Заході й Сході кричати «ура!»?..
Ми не безголосі, хоч і мовчимо,
та – лагідні досі – ярмо зірвемо.
Ми і не поснули – вичікуєм час.
Майдан – не минуле, він в кожному з нас.
Тож врешті до праці перейдем від слів.
І створим достоту тоді позитив.
м. Київ