Валентина КОВАЛЕНКО
***
Читаю Шевченка. У сивому глибі-схові
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Себе оббуваю. Своє начуваю пРА
У леготі глини, обдиханій вічним Ра,
У плескоті пі̉лок полотен на плесах ДніпРА,
У шепоті капищ, що крешуть у небо словом…
Читаю Шевченка. А він – за горою гоРА,
І то ж не поло̉гі: вершинами – в хмари-ве̉рші!
Читаю усоте – й оговтуюся щоРАз:
«Все йде, все минає», та лиш не мина ТаРАс.
«Все йде, все минає» – та він на порі. Як перше.
А він на порі: «Борітеся»! Поборіть!
Коли москалями на Сході степи зрябіли,
Коли матерями безхресті ячать могили
Та ги̉біють села, де блудить безрідно Рід.
Читаю Шевченка: «Борітеся»! Поборіть!
А він – на порі-бо: знов тешуть ярмо Яремі
й на землю пРАрідну вже ле̉йбить новий торгаш…
Читаю Шевченка – і думи його сварга̉
Дискує під за̉сів цілик укРАїнський недремно
І сіє молитви, що сходять у сотні загат…
І знов блок-постами ТаРАсове слово ви̉ща –
садок щоб вишневий і хата, і мати, й син, –
мужніший од батька. Щоб з пРАщура – Орій-Русич,
і слава і воля; і пРАщурки пісня віща…
Читаю.., а в груди пугу̉кнув північний сич –
І степ чорноземно на подих терпкий поближчав…
І клином зійшлися світи на ВкРАїні. На Рать.
І згуком чернечим гуртує до зброї ГоРА.