Читаю Шевченка

722

Валентина КОВАЛЕНКО

 

***

 

Читаю Шевченка. У сивому глибі-схові

Себе оббуваю. Своє начуваю пРА

У леготі глини, обдиханій вічним Ра,

У плескоті пі̉лок полотен на плесах ДніпРА,

У шепоті капищ, що крешуть у небо словом…

 

Читаю Шевченка. А він – за горою гоРА,

І то ж не поло̉гі: вершинами – в хмари-ве̉рші!

Читаю усоте – й оговтуюся щоРАз:

«Все йде, все минає», та лиш не мина ТаРАс.

«Все йде, все минає» – та він на порі. Як перше.

 

А він на порі: «Борітеся»! Поборіть!

Коли москалями на Сході степи зрябіли,

Коли матерями безхресті ячать могили

Та ги̉біють села, де блудить безрідно Рід.

Читаю Шевченка: «Борітеся»! Поборіть!

 

А він – на порі-бо: знов тешуть ярмо Яремі

й на землю пРАрідну вже ле̉йбить новий торгаш…

Читаю Шевченка – і думи його сварга̉

Дискує під за̉сів цілик укРАїнський недремно

І сіє молитви, що сходять у сотні загат…

 

І знов блок-постами ТаРАсове слово ви̉ща –

садок щоб вишневий і хата, і мати, й син, –

мужніший од батька. Щоб з пРАщура – Орій-Русич,

і слава і воля; і пРАщурки пісня віща…

Читаю.., а в груди пугу̉кнув північний сич –

І степ чорноземно на подих терпкий поближчав…

 

І клином зійшлися світи на ВкРАїні. На Рать.

І згуком чернечим гуртує до зброї ГоРА.

 

 

Прокоментуєте?

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!