Червоні очі фазанів

190

Червоні
очі фазанів

 

Леонідові Грабовському

 

музика що затихає в землю і в
душах фанів

що заростає більмом червоних очей
фазанів

що залишиться в теплому пухові
пір’я

якихось небесних сходів тобто
симфоній

на смак вони наче губи солоні

під час самоти і тривалого
перемир’я

 

ніхто не почує око – зерно –
родини куриних

звуки самі по собі піймали їх і
підкорили

годує їх літо музичним співом
цикади

музика їх швидконога а очі червоні

птаство як паства вільна й в
полоні

крила схожі на помаранчі й цукати

 

якщо приготують їх і подадуть до
столу

музику що достойна служити
престолу

заправлену у корицю й листок
барбарису

тобто пожива світла для духа і
твого тіла

а на небесних сходах фалда її
тремтіла

а плаття було пошите з білого рису

 

підстелять для них на ніч віхоть
соломи

тобто парчеву тканину повітря і
твого дому

навіть ошатну одіж золотого фазана

і звуків які не мають ні запаху
ані троянди

музику можна чути але не писати

і бачити як пісок на березі океану

 

але з очей червоних в яких
поселився вітер

і пір’я яке на вітрі не може вже
золотіти

усе приготовлено, – наче шлунок
для страви

наче більмо ув оці це проминальне
світло

і хтось тебе вибрав за свідка

бачити око фазана яке ховається в
трави

 

Розмова через скайп

грудень: схоже криза середнього
віку

усе зв’язано шнурівкою черевика

збираюся – каже – автобусом їхати
на Майдан

влада – курва, а колишня його
манда

сидить в печінках – просто його
діставши

і що ми на рік зробилися старші

 

що його дочка вивчиться на
стюардесу

а твоя – питається – мітить мабуть
в поетеси?

я кажу що не знаю – вона у пошуку

що все в руках і промислі Божому

каже: кипить вода – і що йде по
чайник

а у мене – кажу – океан і чайки

 

а також що їздив з автом до свого
механіка

що у нас перед Різдвом святкують
Хануку

океан за спиною – рівно дванадцять
вулиць

що у нас дощить що Нью-Йорк – це
вулик

що пишу прозу – щоранку тягну
гантелі

що живу в Америці наче в готелі

 

він каже що батько його лежить з
діабетом

вигідніше – каже – прозу ніж бути
поетом

що зробив своє рішення злинявши з
Мадриду

що він ще знайде свою Марґариту

в принципі – можна жити – навіть
на гривні

бо й саксофон схожий на ринву

 

я кажу що підстриг кущі – й
підживив траву

що тепер садівник і що з цим живу

що завершить книжку паризький цикл

що сусід купив новий мотоцикл

я кажу що в сусіда нова мадам

і що їхати конче автобусом на
Майдан

 

він питає як вижити – я знаю й
мовчу

вірніше не знаю – хоч вчасно за
все плачу

він усміхається: значить усе окей

я не відводжу з екрана своїх очей

тримай – каже – руку вірніше лапу

-до наступної зустрічі

-до наступного скайпу

 

Сніг із білого крижма

я одне пам’ятаю: що там був сніг

пам’ятаю: що снігу був цілий сніп

і що кури котили яйце-райце –

і в повітрі висіла небесна брама

і накрали злодії цукерок і краму

– провінція тобто райцентр –

 

я одне пам’ятав: що повітря з
драбин

виживати – два хліба і п’ять рибин

щоб піймати попутку на трасі

заселяли повітря крамниці й купці

а сміливці брели по зимній ріці

тобто в часі й понад часом

 

я згадав що дорогою до Чернівець

приходили міняйли й місцевий
купець:

чорний перець міняли за страву

розтирали замерзлий у пучці Чигор

і завели нарешті в машині мотор

що зимове повітря стравить

 

якщо б знати погоду від наших
курей

і осліплого пса і місцевих дітей

над Джуринкою в лисячій шубі

я б мабуть здогадався: що краще
тоді

перебути життя у зимній воді

й відігрітись при кахлевій грубі

 

я себе пригадав за слідами куниць

наче сніг в моїм роті цукор
топивсь

я чекав на купців: обіцяли
вернутись

привезуть карамель медівник
пластівці

що вони вже дісталися до Чернівців

що купили для мене андрути

 

я одне пам’ятаю: що все там було:

переламане в курки праве крило

три купці що ночують щотижня

і крамниці з цукерками в річці –
кисіль

рік почнеться з Різдва а життя із
весіль

сніг – із білого крижма

 

Єрусалимські вірші

1.Псалом перший

Господи – знаю що час Твій у Тебе
краду

брами усі зачинено – яку ж Ти
відкрив?

як пережити ніч в Гетсиманськім
саду?

шелест тривожить горлицю молоду

яку Ти тримаєш ніжно за двійко її
крил

 

час який Ти призначив даруєш в
борг

навіть оце каміння – слова і
дірявий стих

і якщо Ти повсюди – і якщо із
сімох

днів – створив ці пагорби і любов

яку так важко містом Твоїм нести

 

то чому сповзає з каміння Твого
тінь?

і чому міняйли знову ввійшли у
храм?

і чому мій ангел змінив свій дім?

і трава поруділа а Ти кажеш: ходім

я покажу тобі камінь що схожий на
лик Петра

 

знаю що навіть пилу із твоїх
шнурівок

не можу торкатися – наче синього
пір’я горлиць –

не можу знати русел підземних
річок

часу який торкнеться мене мов
смичок

зимою що надійде колись у ці гори

 

і якщо дозволяєш написати оцей
псалом

і питати про те що за печатями і
ключами

я хотів би бути сторожовим псом

при рудій траві що стирчить за
селом

перед заходом сонця за Твоїми
плечами

 

або навіть Твоїм цвіркуном де
печуть хліб

жити в пекарні поблизу Єрусалима

халою що в Суботу лежить на столі

порядковим числівником в малому
числі

рядком у вірші що знайшов свою
риму

 

2. Гетсиманський сад

Пише св.Марко: у в’язкому повітрі
маслин

Він прикликав Симона і сказав про
самотність

зі схилу гори холодні вітри несли

прохолоду каміння схожого на
голоси

що наближались до саду – їх менше
сотні

 

де заховатись? за дерева
Гетсиманського саду?

на який сповзає гора і опускаються
руки

і коли вони прийдуть? о пів на
п’яту?

і якщо побачити тінь у саду
прим’яту

це свідчить про їхню присутність і
їхні рухи?

 

сон придавив як камінь Його
одинадцять учнів

коли Отець промовчав і не
видихнув: Сину

зрадник дивився очима змученими

коли цілував – а коли Його
скручували

сперся об тінь темнішу за тінь
маслини

 

св.Марко який пізніше запише події
у Гетсимані

які розповість Петро тобто зі слів
Петра

місце важливе тому що воно в
Писанні

відділяє життя від смерті – воно в
проханні

зачепитися за цю гору – сховатися
серед трав

 

коли поведуть завулками по Via
Dolorosa

з перекритими арками і вичовганим
камінням

життя –довжина вулиці – тонке як
волосся

слова які прокладають шлях щоби
все збулося

щоби пам’ятали маслини в стовбурах
і насінні

 

і те що запише св.Марко в цупке
паперове повітря

Гетсиманського саду – маслинової
олії

слів арамейських Його нічної молитви

смертного часу якого не можна
змінити

і жодного слова в тексті – і місця
події

 

3. Субота у Цфаті

Йохананові Петровському-Штерну

 

Субота у горах – у Галилеї

– з словами й свічками –

по синагогах співають євреї

порожньо у місті – зачинено
бакалеї

Субота між нами

 

слова що співають на пагорбах
Цфату

– в книжках і пророках –

торкаються Тори – звивають цитати

співають за ними місцеві цикади

ворони й сороки

 

дві хали на срібнім столі і
прибори

– і ніж й дрібка солі –

і поруч шумить Галилейське море

мов слово записане в згорткові
Тори

у страві з квасолі

 

хасид наче літера темна з івриту

– вогка як чорнило –

читає псалом і розхитує риму

він знає Господь саме цими дверима

душею і тілом

 

приходить в Суботу голосом горлиць

камінням – запахом хвої –

співає з хасидами срібним горлом

і дивиться мовчки як рояться гори

і будяки з травою

 

як діти біжать по камінному Цфату

як свічка горить в Суботу

як можна про все на світі питати

і сіллю слова у псалмі посипати

такі соковиті –

такі солодкі

 

4. Між Оливковою і Храмовою

уночі на Французькому Пагорбі

над садами маслин

затікали повітряні паводки

до границь палестин

 

метушились ягнята із курами

у найдальшім із сіл

навіть діти здавались похмурими

я це точно просік

 

в кедах йдучи в долину Кедрону

чи до Яффських воріт

у повітрі маслиннім й кедровім

із торбиною літ

 

з серцем голоду понад шатрами

серед цих часів кочових

не погодишся мабуть з сартрами

у словах ключових

 

над Оливковою і над Храмовою

адамашкове небо і ніч

і дорогою трохи кульгавою

дзяботіння овечих ніг

 

в цім повітрі в словах настоянім

на один лише подих

поросли маслини як воїни

й повсідались на сходи

 

на гірських кам’яних терасах

визираючи пастухів

бачиш там на асфальтній трасі

туристичний овечий хід

 

і паломників з цими схилами

в Гетсиманськім гаю

і в повітря – як в одяг – схимника

пеленаєш душу свою

 

5. Західна Стіна

я бачу каміння – а мені кажуть що
це земля

я бачу місто на пагорбах – воно
золоте

занурені голови книжників – псалми
короля

вигнаного народу – і цьогорічна
тля

заривається ночами в повітря руде

 

і випиває життя із клаповухого
кактуса

і запиває запахом вигорілого
будяка

але в повітрі немає за що
триматися

тому що брама якою йти і якою
вертатися

може бути будь-де і будь-яка

 

Стіна що схожа на вухо для слів
івриту

для схиленого чола й записок на
папірцях

і ти – притулившись – вирішив щось
просити

вкладаючи туге слово тонкої
молитви

між каміння Стіни – між дверцят

 

для яких твоє слово стає зігнутим
ключем

з їх іржавим замком – але ключ
один

й ти один з натертим від торби
плечем

і Той один що ховає від тебе лице

прикрившись рукою з сіткою синіх
судин

 

відгородився Стіною – книжкою –
словом

небесними поверхами – ангельским
пір’ям

заходом сонця – парчевим і
пурпуровим –

медом бджоли і молоком корови

мурахою і очима хижого звіра

 

дозволяє лише торнутися пальцем й
запискою

єрусалимського каменя Західної
стіни

щоби світло яке над містом
розбрискує

було хлібом щоденним з ложкою й
мискою

й виноградом зеленим – як ми –

 

6. Єрусалим

якщо б знати який Ти приймеш
псалом

при горі за містом чи навіть селом

і кого Ти вибрав собі у півчі

хто достоїн співати псалми а хто
стих

бо хто пас овець – той напевно їх
стриг

і тримає голос як паламар свічі

 

і якщо Ти в душу слова – наче дощ
– залив

й золотим перстом це каміння
звалив

і поставив брами на горличий голос

що витягує звуки з небесних гнізд

що не можуть вчинити ні орел ані
дрізд

ані їхнє крило – ані їхнє горло

 

ось звивається вітер в прозорі
псалми

ось каміння росте з плодами хурми

як я слово позначу – як голос
знайду?

чи воно в винограді що виліз на
мур

в кудкудахканні ранішнім кур

чи в солодкому меді а чи в
мармеладі?

 

в надвечірньому місті з одними
дверми

що стоїть на порозі тяжкої зими

незручної одежі з стихів і псалмів

неможливо вгадати що нам припаде

чи якщо лисиця всіх кур покраде

чи якщо отруять в околиці псів

 

то який псалом збереже їх в Твоїх
очах

як дізнатись що ми увійшли в той
час

по черговій війні а чи землетрусі?

і якщо Ти вибрав півчих на поклик
свій

голоси в них як в горлицю теплі
залий

які проростають але не душать

 

бо минає життя навіть в цьому
таксі

заливаються пагорби світлом усі

і трамвай як тромбон сипле звуки

знаю: в місті Твоєму співають й
печуть

і молочні ріки по меді течуть

і медові псалми півчим в руки

 

7. Псалом другий

Господи – якщо кожна рослина Твоя
флейта

і навіть будяк і його джміль

і слина шовкопряда якою склеєне

повітря слів – крихка його крейда

і навіть прихована тінню міль

 

як цей космос пливе Твоїми
шляхами?

як же їм розминутися – як їм йти?

ми не чуємо музики під ногами

камінь дихає дванадцятьма серцями

пагорбом – й містом Твоїм золотим

 

і якщо можна було б звільнити

флейту від голосу – будяк від
джмеля

яке молоко у повітря долити

як тісто в пекарні пухке замісити

щоби проковтнула камінь земля

 

з початку який задуманий мислею

відправною точкою комет і зірок

навіть якщо би прикинутись мишею

навіть якщо ці пагорби ми залишимо

з порохом на сандалях удвох

 

і тому що кожній рослині ти
господин

і в кожному звукові флейти Твій
дух

пахне цикорій в пекарні як дим

в запечених яблуках золотих

в хлібові що в молитві в першім
рядку

 

і тому то ніхто не вступить у Твій
задум

– прозора драбина і хиткі поверхи

горлиці над оливками
Гетсиманського саду

і вогняні кошики зорепаду

на відстані витягнутої руки

 

Ровер II

ровером вздовж океану – зима в
камізельці

вірші каменем придавлюють серце

продавлює серце повітря – товщу
паперу

я тільки поглядом чіпляюся за
предмети

я пам’ятаю деталі – а не прикмети

я торкаюся клямки яку не тримають
двері

 

як легко цей ровер продавить собою
простір

як скреготять на вітрі його
металеві кості

як мені їхати вздовж океану чи слова?

колесо звісімковане й
прокручуються педалі

їду Нью-Йорком – ну ось вам й
деталі:

Нью-Йорк наближається до Чорткова

 

дописую прозу в якій не літають
кури

життя там відмірялось на морґи і
шнури

слова там в Джуринці – й
пропливають вужами

хитається в грудях маятник серця

сніг в тому серці із мохом
поселиться

– зелена смерть у заскленім оці
жаби –

 

ровер я цей отримав з повітряних
сховищ

з рипучої пам’яті висохлої як
сходи

з жовтків що розмокли на
прибережній глині

зруйнованих гнізд туркотливих
горлиць

зими що прийшла з найближчих
околиць

хліба розкришеного в лівій кишені

 

я знав що взимі вдягаємо хутро і
шапку

виделки і ложки тримаємо у
підшафку

пенсію дідо складає в літровий
слоїк

що нам не потрібно ощадної книжки

за зиму качки і гуси вбираються в
пишки

а курям підрізують крила саме
весною

 

ровером вздовж океану і через зиму

через життя що пахне Федьовим
бензином

через Нью-Йорк в якому слова і
світло

їдеш – допоки крутиш свої педалі

в серце твоє загорнули і передали

слово з листків тютюну і сухого
повітря

 

м. Нью-Йорк, США

 

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!