Червоні
очі фазанів
Леонідові Грабовському
музика що затихає в землю і в
душах фанів
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
що заростає більмом червоних очей
фазанів
що залишиться в теплому пухові
пір’я
якихось небесних сходів тобто
симфоній
на смак вони наче губи солоні
під час самоти і тривалого
перемир’я
ніхто не почує око – зерно –
родини куриних
звуки самі по собі піймали їх і
підкорили
годує їх літо музичним співом
цикади
музика їх швидконога а очі червоні
птаство як паства вільна й в
полоні
крила схожі на помаранчі й цукати
якщо приготують їх і подадуть до
столу
музику що достойна служити
престолу
заправлену у корицю й листок
барбарису
тобто пожива світла для духа і
твого тіла
а на небесних сходах фалда її
тремтіла
а плаття було пошите з білого рису
підстелять для них на ніч віхоть
соломи
тобто парчеву тканину повітря і
твого дому
навіть ошатну одіж золотого фазана
і звуків які не мають ні запаху
ані троянди
музику можна чути але не писати
і бачити як пісок на березі океану
але з очей червоних в яких
поселився вітер
і пір’я яке на вітрі не може вже
золотіти
усе приготовлено, – наче шлунок
для страви
наче більмо ув оці це проминальне
світло
і хтось тебе вибрав за свідка
бачити око фазана яке ховається в
трави
Розмова через скайп
грудень: схоже криза середнього
віку
усе зв’язано шнурівкою черевика
збираюся – каже – автобусом їхати
на Майдан
влада – курва, а колишня його
манда
сидить в печінках – просто його
діставши
і що ми на рік зробилися старші
що його дочка вивчиться на
стюардесу
а твоя – питається – мітить мабуть
в поетеси?
я кажу що не знаю – вона у пошуку
що все в руках і промислі Божому
каже: кипить вода – і що йде по
чайник
а у мене – кажу – океан і чайки
а також що їздив з автом до свого
механіка
що у нас перед Різдвом святкують
Хануку
океан за спиною – рівно дванадцять
вулиць
що у нас дощить що Нью-Йорк – це
вулик
що пишу прозу – щоранку тягну
гантелі
що живу в Америці наче в готелі
він каже що батько його лежить з
діабетом
вигідніше – каже – прозу ніж бути
поетом
що зробив своє рішення злинявши з
Мадриду
що він ще знайде свою Марґариту
в принципі – можна жити – навіть
на гривні
бо й саксофон схожий на ринву
я кажу що підстриг кущі – й
підживив траву
що тепер садівник і що з цим живу
що завершить книжку паризький цикл
що сусід купив новий мотоцикл
я кажу що в сусіда нова мадам
і що їхати конче автобусом на
Майдан
він питає як вижити – я знаю й
мовчу
вірніше не знаю – хоч вчасно за
все плачу
він усміхається: значить усе окей
я не відводжу з екрана своїх очей
тримай – каже – руку вірніше лапу
-до наступної зустрічі
-до наступного скайпу
Сніг із білого крижма
я одне пам’ятаю: що там був сніг
пам’ятаю: що снігу був цілий сніп
і що кури котили яйце-райце –
і в повітрі висіла небесна брама
і накрали злодії цукерок і краму
– провінція тобто райцентр –
я одне пам’ятав: що повітря з
драбин
виживати – два хліба і п’ять рибин
–
щоб піймати попутку на трасі
заселяли повітря крамниці й купці
а сміливці брели по зимній ріці
тобто в часі й понад часом
я згадав що дорогою до Чернівець
приходили міняйли й місцевий
купець:
чорний перець міняли за страву
розтирали замерзлий у пучці Чигор
і завели нарешті в машині мотор
що зимове повітря стравить
якщо б знати погоду від наших
курей
і осліплого пса і місцевих дітей
над Джуринкою в лисячій шубі
я б мабуть здогадався: що краще
тоді
перебути життя у зимній воді
й відігрітись при кахлевій грубі
я себе пригадав за слідами куниць
наче сніг в моїм роті цукор
топивсь
я чекав на купців: обіцяли
вернутись
привезуть карамель медівник
пластівці
що вони вже дісталися до Чернівців
що купили для мене андрути
я одне пам’ятаю: що все там було:
переламане в курки праве крило
три купці що ночують щотижня
і крамниці з цукерками в річці –
кисіль
рік почнеться з Різдва а життя із
весіль
сніг – із білого крижма
Єрусалимські вірші
1.Псалом перший
Господи – знаю що час Твій у Тебе
краду
брами усі зачинено – яку ж Ти
відкрив?
як пережити ніч в Гетсиманськім
саду?
шелест тривожить горлицю молоду
яку Ти тримаєш ніжно за двійко її
крил
час який Ти призначив даруєш в
борг
навіть оце каміння – слова і
дірявий стих
і якщо Ти повсюди – і якщо із
сімох
днів – створив ці пагорби і любов
яку так важко містом Твоїм нести
то чому сповзає з каміння Твого
тінь?
і чому міняйли знову ввійшли у
храм?
і чому мій ангел змінив свій дім?
і трава поруділа а Ти кажеш: ходім
я покажу тобі камінь що схожий на
лик Петра
знаю що навіть пилу із твоїх
шнурівок
не можу торкатися – наче синього
пір’я горлиць –
не можу знати русел підземних
річок
часу який торкнеться мене мов
смичок
зимою що надійде колись у ці гори
і якщо дозволяєш написати оцей
псалом
і питати про те що за печатями і
ключами
я хотів би бути сторожовим псом
при рудій траві що стирчить за
селом
перед заходом сонця за Твоїми
плечами
або навіть Твоїм цвіркуном де
печуть хліб
жити в пекарні поблизу Єрусалима
халою що в Суботу лежить на столі
порядковим числівником в малому
числі
рядком у вірші що знайшов свою
риму
2. Гетсиманський сад
Пише св.Марко: у в’язкому повітрі
маслин
Він прикликав Симона і сказав про
самотність
зі схилу гори холодні вітри несли
прохолоду каміння схожого на
голоси
що наближались до саду – їх менше
сотні
де заховатись? за дерева
Гетсиманського саду?
на який сповзає гора і опускаються
руки
і коли вони прийдуть? о пів на
п’яту?
і якщо побачити тінь у саду
прим’яту
це свідчить про їхню присутність і
їхні рухи?
сон придавив як камінь Його
одинадцять учнів
коли Отець промовчав і не
видихнув: Сину
зрадник дивився очима змученими
коли цілував – а коли Його
скручували
сперся об тінь темнішу за тінь
маслини
св.Марко який пізніше запише події
у Гетсимані
які розповість Петро тобто зі слів
Петра
місце важливе тому що воно в
Писанні
відділяє життя від смерті – воно в
проханні
зачепитися за цю гору – сховатися
серед трав
коли поведуть завулками по Via
Dolorosa
з перекритими арками і вичовганим
камінням
життя –довжина вулиці – тонке як
волосся
слова які прокладають шлях щоби
все збулося
щоби пам’ятали маслини в стовбурах
і насінні
і те що запише св.Марко в цупке
паперове повітря
Гетсиманського саду – маслинової
олії
слів арамейських Його нічної молитви
смертного часу якого не можна
змінити
і жодного слова в тексті – і місця
події
3. Субота у Цфаті
Йохананові Петровському-Штерну
Субота у горах – у Галилеї
– з словами й свічками –
по синагогах співають євреї
порожньо у місті – зачинено
бакалеї
Субота між нами
слова що співають на пагорбах
Цфату
– в книжках і пророках –
торкаються Тори – звивають цитати
співають за ними місцеві цикади
ворони й сороки
дві хали на срібнім столі і
прибори
– і ніж й дрібка солі –
і поруч шумить Галилейське море
мов слово записане в згорткові
Тори
у страві з квасолі
хасид наче літера темна з івриту
– вогка як чорнило –
читає псалом і розхитує риму
він знає Господь саме цими дверима
душею і тілом
приходить в Суботу голосом горлиць
камінням – запахом хвої –
співає з хасидами срібним горлом
і дивиться мовчки як рояться гори
і будяки з травою
як діти біжать по камінному Цфату
як свічка горить в Суботу
як можна про все на світі питати
і сіллю слова у псалмі посипати
такі соковиті –
такі солодкі
4. Між Оливковою і Храмовою
уночі на Французькому Пагорбі
над садами маслин
затікали повітряні паводки
до границь палестин
метушились ягнята із курами
у найдальшім із сіл
навіть діти здавались похмурими
я це точно просік
в кедах йдучи в долину Кедрону
чи до Яффських воріт
у повітрі маслиннім й кедровім
із торбиною літ
з серцем голоду понад шатрами
серед цих часів кочових
не погодишся мабуть з сартрами
у словах ключових
над Оливковою і над Храмовою
адамашкове небо і ніч
і дорогою трохи кульгавою
дзяботіння овечих ніг
в цім повітрі в словах настоянім
на один лише подих
поросли маслини як воїни
й повсідались на сходи
на гірських кам’яних терасах
визираючи пастухів
бачиш там на асфальтній трасі
туристичний овечий хід
і паломників з цими схилами
в Гетсиманськім гаю
і в повітря – як в одяг – схимника
пеленаєш душу свою
5. Західна Стіна
я бачу каміння – а мені кажуть що
це земля
я бачу місто на пагорбах – воно
золоте
занурені голови книжників – псалми
короля
вигнаного народу – і цьогорічна
тля
заривається ночами в повітря руде
і випиває життя із клаповухого
кактуса
і запиває запахом вигорілого
будяка
але в повітрі немає за що
триматися
тому що брама якою йти і якою
вертатися
може бути будь-де і будь-яка
Стіна що схожа на вухо для слів
івриту
для схиленого чола й записок на
папірцях
і ти – притулившись – вирішив щось
просити
вкладаючи туге слово тонкої
молитви
між каміння Стіни – між дверцят
для яких твоє слово стає зігнутим
ключем
з їх іржавим замком – але ключ
один
й ти один з натертим від торби
плечем
і Той один що ховає від тебе лице
прикрившись рукою з сіткою синіх
судин
відгородився Стіною – книжкою –
словом
небесними поверхами – ангельским
пір’ям
заходом сонця – парчевим і
пурпуровим –
медом бджоли і молоком корови
мурахою і очима хижого звіра
дозволяє лише торнутися пальцем й
запискою
єрусалимського каменя Західної
стіни
щоби світло яке над містом
розбрискує
було хлібом щоденним з ложкою й
мискою
й виноградом зеленим – як ми –
6. Єрусалим
якщо б знати який Ти приймеш
псалом
при горі за містом чи навіть селом
і кого Ти вибрав собі у півчі
хто достоїн співати псалми а хто
стих
бо хто пас овець – той напевно їх
стриг
і тримає голос як паламар свічі
і якщо Ти в душу слова – наче дощ
– залив
й золотим перстом це каміння
звалив
і поставив брами на горличий голос
що витягує звуки з небесних гнізд
що не можуть вчинити ні орел ані
дрізд
ані їхнє крило – ані їхнє горло
ось звивається вітер в прозорі
псалми
ось каміння росте з плодами хурми
як я слово позначу – як голос
знайду?
чи воно в винограді що виліз на
мур
в кудкудахканні ранішнім кур
чи в солодкому меді а чи в
мармеладі?
в надвечірньому місті з одними
дверми
що стоїть на порозі тяжкої зими
незручної одежі з стихів і псалмів
неможливо вгадати що нам припаде
чи якщо лисиця всіх кур покраде
чи якщо отруять в околиці псів
то який псалом збереже їх в Твоїх
очах
як дізнатись що ми увійшли в той
час
по черговій війні а чи землетрусі?
і якщо Ти вибрав півчих на поклик
свій
голоси в них як в горлицю теплі
залий
які проростають але не душать
бо минає життя навіть в цьому
таксі
заливаються пагорби світлом усі
і трамвай як тромбон сипле звуки
знаю: в місті Твоєму співають й
печуть
і молочні ріки по меді течуть
і медові псалми півчим в руки
7. Псалом другий
Господи – якщо кожна рослина Твоя
флейта
і навіть будяк і його джміль
і слина шовкопряда якою склеєне
повітря слів – крихка його крейда
–
і навіть прихована тінню міль
як цей космос пливе Твоїми
шляхами?
як же їм розминутися – як їм йти?
ми не чуємо музики під ногами
камінь дихає дванадцятьма серцями
пагорбом – й містом Твоїм золотим
і якщо можна було б звільнити
флейту від голосу – будяк від
джмеля
яке молоко у повітря долити
як тісто в пекарні пухке замісити
щоби проковтнула камінь земля
з початку який задуманий мислею
відправною точкою комет і зірок
навіть якщо би прикинутись мишею
навіть якщо ці пагорби ми залишимо
з порохом на сандалях удвох
і тому що кожній рослині ти
господин
і в кожному звукові флейти Твій
дух
пахне цикорій в пекарні як дим
в запечених яблуках золотих
в хлібові що в молитві в першім
рядку
і тому то ніхто не вступить у Твій
задум
– прозора драбина і хиткі поверхи
–
горлиці над оливками
Гетсиманського саду
і вогняні кошики зорепаду
на відстані витягнутої руки
Ровер II
ровером вздовж океану – зима в
камізельці
вірші каменем придавлюють серце
продавлює серце повітря – товщу
паперу
я тільки поглядом чіпляюся за
предмети
я пам’ятаю деталі – а не прикмети
я торкаюся клямки яку не тримають
двері
як легко цей ровер продавить собою
простір
як скреготять на вітрі його
металеві кості
як мені їхати вздовж океану чи слова?
колесо звісімковане й
прокручуються педалі
їду Нью-Йорком – ну ось вам й
деталі:
Нью-Йорк наближається до Чорткова
дописую прозу в якій не літають
кури
життя там відмірялось на морґи і
шнури
слова там в Джуринці – й
пропливають вужами
хитається в грудях маятник серця
сніг в тому серці із мохом
поселиться
– зелена смерть у заскленім оці
жаби –
ровер я цей отримав з повітряних
сховищ
з рипучої пам’яті висохлої як
сходи
з жовтків що розмокли на
прибережній глині
зруйнованих гнізд туркотливих
горлиць
зими що прийшла з найближчих
околиць
хліба розкришеного в лівій кишені
я знав що взимі вдягаємо хутро і
шапку
виделки і ложки тримаємо у
підшафку
пенсію дідо складає в літровий
слоїк
що нам не потрібно ощадної книжки
за зиму качки і гуси вбираються в
пишки
а курям підрізують крила саме
весною
ровером вздовж океану і через зиму
через життя що пахне Федьовим
бензином
через Нью-Йорк в якому слова і
світло
їдеш – допоки крутиш свої педалі
в серце твоє загорнули і передали
слово з листків тютюну і сухого
повітря
м. Нью-Йорк, США