Час убивць

162

Із майбутньої збірки віршів

                Барбарі
темні твої простирадла, Господи,
темні, як біле вино „тамянка”,
темні, як смерть, що уже не чекає – лише біжить,
ніби Кіпром втікає раба-слов’янка;

скільки ще віршів у тебе для мене, Господи?
скільки втрачених страчених душ?
скільки неба такого й такої біди,
що простерла обійми колючі свої довкруж?..

31 липня 2009 р.

* * *
і все так ніби смерть – то така екзотична забава
… потім знімемо маски і змиємо грим
вада смерти така що мовляв – худорлява
прикрість смерти у тому що потім не буде рим

так живеш – за собою згортаючи навіть слід
почепивши на спину гнучку паперову мішень
споглядаючи сніг поміж інших занять і робіт
а у іншій частині великого світу мовчить Мішель

17 липня 2009 р.

* * *
я бачив дівчинку в „Мате” (останній столик)
утім я зовсім не про це…
я тихо пив як чемний алкоґолік
й не міг за книгою побачити лице
отож я бачив тільки книгу і це щось –
всього лиш Вайлд але – в ориґіналі…
… напевно щось хорошого у світі відбулось
поки я пив а інший віхтем виснув на „баяні”…

29 січня 2009 р.

* * *
поший мені саван білий-білий
швацька машина смерти
поший мені саван такий красивий
як у моєї Альберти
а якщо я колись помру
(хоча я в це не вірю не вірю – ні!)
не запитуй мене: чому?
уважай що забито мене на війні

18 січня 2009 р.

* * *
мовчати – то гріх не великий
та й говір до того ж – один на всіх
найбільша сьогодні втіха
дивитись як падає з неба сніг
як тягне повільно малий санчата
сідає і стрімко летить згори
буває можливо і більше свято –
зимою із Києва їхати повз Бровари

13 січня 2009 р.

* * *
вичовгуючи сни – чужі й до одуру знайомі
й заледве-ледь торкнувшися намріяної тиші
відчуєш тиск з-за обрію що впевнено росте
сувоями колючими лягаючи під ноги
і напівмертвий вже ідеш у темні оболоні
де так самотньо тихо й дихається вогко
немов не ти –  хтось інший дихає за тебе
той чорний хтось що не питаючи ввійшов
й лишивсь без дозволу в твоєму тілі
тож най живе тепер і мучиться з тобою –
так сива паморозь вишукуючи землю між травою
губами губ шукатиме намарно і дарма  

5 грудня 2008 р.

* * *
за рік, за два, за десять може,
вона впаде – оця тюрма;
зарано ще сповідуватись, отже,
зарано, та й… сповідника нема;
нема ні Ґонти, ні Максима,
ще навіть Умані упевнено нема;
тож марно ви чекаєте на сина
і хрест новий лаштуєте дарма;

він прийде нині не вмирати –
уже вмирав – між капелюхів і валіз;
він з’явиться аби вас покарати,
й це буде найкривавіша з реприз

14 листопада 2008 р.

* * *
ну а спрага ворожої чорної крови
ще не свідчить про щось таке
не забудь як ламались Тарасові брови
і літак над мангеттеном входив в піке
бо як стане у горлі та вовча спрага –
що не скарб світовий і не обміну курс валют
не поїздка із бляддю до славного міста Праги
то є спрага що знає звитягу зимових Крут!

6 липня 2008 р.

* * *
наснилися свята – зелені й лагідні
як срібний сміх колишньої ірини
як добра вість з майбутньої країни
як те що зберігають наші прадіди
пильнуй оцю нікому неналежність
як смерть пильнує змучений вояк
забувши радости й цілунків смак
чекаючи на прихисток й безмежність

14 червня 2008 р.

 * * *
з роками байдужішаєш до смерти
чи навикаєш до цупких її обійм
невже і я – отак лежатиму простертий
а хтось підійде й… не побачить німб
хіба – неясний шум стужілих кленів –
колишніх друзів вірних і єдиних
а робітник все так же доглядатиме мартени
і хліб родитиме в колгоспах україни

подальшу путь продовжить син –
білява бестія – нащадок київського роду
і між усіх можливих нині україн
знайде свою і навіть виправить погоду…  

19 травня 2008 р.   

* * *
повстання демонів сприймаючи належно
ці дні гамуючи утрудненим ковтком
наближуючи пруг не надто обережно
дивлюсь як він працює – чорний метроном

нотуючи мій голос в зошитах для лекцій
і не лише – бо є і та в якої терпнуть груди
лише від погляду мого й ковтання флексій
хоча і дивно це на погляд як старіючого юди

який за цим – хіба уважно стежить
бо відхворів давно уже на всі свої застуди
на всі переступи на зради і звичайний нежить
утім йому також тремтять буває губи

18 травня 2008 р.

* * *
затиснутий самотністю нестерпною стою
й дивлюся просто вам у ваші очі
я міг би розповісти вам свою
історію… утім про це не варто
проти ночі

мій випадок банальний зрештою й відомий
мене заледве не щодня помітно нудить
цей стан близький до крапки й навіть коми
і от я думаю: чи хто й мене окраденого збудить?

бо є щоденна радість – виростати з пелюшок
сезон у пеклі й час убивць помножені нестерпно
хороші назви для обкладинок утрачених книжок
поетів проклятих й злютованих прибічників
евтерпи

17 травня 2008 р.

* * *
розтерзаний і знічений над обрієм
лежиш – попід самими небесами
вгноївши землю кров’ю і кістками
немов міндобривом –
масним як очі воронів у церкві…
твої раби Єгово всі давно
                               й надійно мертві…
 

19 січня 2007 р.

* * *
чи Бога забувши вважаєш можливо що більше Його й нема?
хай відбудеться так і по всьому й не треба багато слів
але буде назавше все суще на цій землі і насамперед ця земля
і залишиться світ що не вперше в тобі із тобою отак змалів
тож зніми з мене одяг і змий найуважніше кров із лиця
бо воно як замазане кров’ю цілком недоречно нагадує лик
наша справа й без цього доволі гріховна тож най уже буде ця
і подай ще мені води – я нап’юся досхочу й відчую у горлі крик

27 січня 2009 р.

бо цей ранок принцесо призначений мабуть для болю
і ця осінь минає в оздобі кількох смертей
хто заступить мене у процесі що зветься кохати олю
й де шукатиме син хоч якихось хороших вістей
хто замінить поетів убитих у часі що час убивць
хто тебе поцілує й кого цілуватимеш завтра ти
адже світ – він із білого біль – він учора мені наснивсь
в цьому світі розкинув хтось руки неначе розвів мости

7 жовтня 2008 р.


м. Донецьк

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!