“Українська літературна газета”, ч. 5 (373), травень 2025
Світлій пам’яті мого сина Романа Пономаренка –
воїна Збройних Сил України
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
ДО СИНА
Прости мене, синочку – не вберіг…
Я не закрив тебе від болю
власним тілом.
Ти сам ступив
за батьківський поріг,
Щоб ворога спинить,
щоб іншим не боліло.
Ну, як ти, синку, тяжко там тобі?
Таку біду ще не терпіли люди,
А ти всміхався тихо, сам собі:
– Ти не журися, мамо, якось буде…
А ворог тиснув, як вселенське зло,
Не визнавав ні совісті, ні Бога,
Що сатаною ширилось, росло,
Та нищило старого і малого.
А ти терпів, тримався, воював,
Оплакував полеглих побратимів,
Терпляче власні рани лікував
І мріяв жити… в злагоді і мирі.
Прости мене, синочку не зумів,
Що мав зробить –
не можу я збагнути.
Я б сам спокійно смерть свою зустрів,
Аби лиш до життя тебе вернути…
Звертаюся до Світу, до людей,
Крізь сум, що болем розриває груди:
– Щоб люте зло не нищило дітей, –
У зародку його караймо, люди!!
Квітень 2025
БОЛИТЬ
дивина, дивина, –
Я цей світ зрозуміти не можу…
За порогом весна,
І погода на літечко схожа,
І сади зацвіли,
Як у юності нашій далекій,
І птахи ожили,
Повернулись додому лелеки…
То чому ж так болить,
Хто руйнує нам спокій і мрії?!
За секунду, за мить –
І немає ні сил, ні надії…
прозвучали слова, –
Як їх вислухать, люди?!
Батьку, сина нема…
Лиш у серці та спогадах буде…
дрони, бомби, як рій,
Штаб, мов рана чорніє розбитий…
– Синку, соколе мій,
Хто ж посмів твою душу згубити?!
Що за звірі вони, –
Хижаки, московити-ординці?!
І вмирають сини…
Що боронять свій край від чужинців…
…Йде весна по землі,
Теплий вітер обличчя торкає,
А в проклятім кремлі –
путлер жертви наступні шукає.
і зривається рать,
За наказом злочинця… по світу, –
Непокірних карать,
Там де є… незмосковщені діти.
Травень 2025
ДО ОЛТАРЯ
Як на сповідь поспішали ми,
Щоб зійти на кручу Кобзареву…
Щоб сказати: «Батьку, ми грудьми
Зупинили силу москалеву!»
Все ти бачиш, Батьку, крізь віки…
де життя цвіло, – тепер руїни,
московити хижо, як вовки,
Розпинають тіло України.
Тут вони лягали, як снопи, –
Ми їх не косили, а топтали!
Їхнім трупом всіяли степи…
Та й самі, знекровлені… вмирали.
Впали хлопці, як весняний цвіт, –
Зійдуть молодими ясенами.
Їх сини продовжать батьків рід
доньками й героями-синами.
…Прийдуть діти, як до Олтаря!
З шаною, що не підвладна часу,
Проспівають «Думи» Кобзаря,
Вклоняться… з Молитвою… Тарасу…
Травень 2023
АМЕРИКАНСЬКОМУ ПОЛІТИКУ
А Світ помінявся,
скорився брехні та змалів,
Бо «ядро демократії» нищать
свої «червоточини», –
де ще зовсім недавно спиняли кремлівських царів,
Там сьогодні готові пробачити війни та злочини.
Як могли ви забути
московську агресію,
Окупацію, жертви,
кремлівську брехню?!
Ви тепер просуваєте
путінську версію,
Ніби жертва –
сама провокує війну!
Ви готові віддати орді
окуповані землі,
Бо, мовляв, там народ український цього захотів.
Ви чому повелись,
ніби всі українці байдужі та темні,
Що готові терпіти убивць,
як братів?!
…Не сприймається серцем,
душею, свідомістю,
Не вкладається думка,
загадка в моїй голові, –
Як могло таке статись, що ви поступилися совістю
І потиснули руку злочинця …
омиту в крові?!
Не спішіть домовлятися
з підлою рашою, –
Їх жадобу ніхто вгамувать не зумів,
Не діліться завчасно
земелькою нашою,
Бо вона українська –
ще з княжих часів!
Нам Господь допоможе злолати московію.
Ми уже довели свою силу, відвагу в бою, –
Станьте поряд… і ви увійдете в історію,
Не ганьбіть ні себе, ні велику державу свою!
Квітень 2025
А КИЇВ – СТОЇТЬ!
Війни не хотіли, чужого не брали,
Але й не лякались кривавих заброд.
У битвах за край свій
утоми не знали,
Старий і малий – піднімався народ!
Ми мали поразки, були перемоги,
додому вертались – куріли шляхи,
А душі нам гріли батьківські пороги,
І храми, де ми сповідали гріхи…
Від ворога лиха зазнали по вінця,
Сьогодні жахають руїни навкруг.
Та ми не змирились,
бо ми українці, –
Ніхто не зламає
козацький наш дух!
Вони нашу волю топтали роками –
Понищили храми,
спаплюжили хрест…
– Тремтіть, москалі, –
ви своїми руками
до неба звели український протест!
Бо ви нас вбивали, але не скорили!
Топтали наш рід –
ще з далеких століть,
Щоб знищити пам’ять, –
голодних морили,
Та Київ, як скеля, – стояв … і стоїть!
Листопад 2024
СКЕЛЕЮ СТОЮ
На землі моїй триває бійня,
Гинуть тисячі без вороття
Ти, москва, рубаєш нам коріння.
На якім тримається життя.
Ми і воювали, і братались,
Слухалися ваших «воєвод»,
Та ніколи ми не намагались
Знищити пропитий ваш народ.
Ми ніколи вас не грабували,
Не палили села та міста,
І в старі часи не зазіхали
На гнилі московські болота.
Ви нас намагалися скорити,
Розтоптати, знищити в бою,
Ми ж боролись і росли, як жито,
Я за рід наш – скелею стою!
Я серед убитих буду крайнім
Помолюся, бо спливає час,
І якщо цей бій мені останній –
Він останнім буде і для вас!
…Прийде ранок, сонечком зігрітий.
І садами бджоли загудуть,
Свіжі квіти українські діти –
до могил… Героям покладуть…
Січень 2025
ВІДПУСКАЮ СИНА
Я знову проводжаю сина –
У осінь, холоднечу зим.
І ніби серця половину
Я відпускаю разом з ним.
Вже наближаються морози,
Вже ніч туманами сочить,
А мати витирає сльози,
Лише зітхає і мовчить.
Немає краю і зупинки,
Бо світ мовчить, не каже – «Ні!»
І що тебе чекає, синку,
На Богом проклятій війні?!
Та хто вгамує супостата?
Під ним ординців ціла рать.
У нас порадників багато,
Та стати поряд – не спішать…
Отож і суне сараною
Його орда під «русскій мат»…
Лише сини стоять стіною,
Та не змовкає автомат.
…Ти, сину, сам обрав дорогу,
І присягнув її пройти…
Ми молимось за тебе Богу –
Та бережи себе і ти!
Жовтень 2024
ШУМИТЬ МАЙДАН
Бджолиним вуликом Майдан,
Гуде, шумить, чарує звично…
А мати тулиться до ран,
до ран на синовім обличчі.
Він їй схилився на плече, –
Йому ріднішого немає.
Бо серце воїну пече –
Сльозу рукою витирає.
А тут портрети й рушники,
За кожним з них – брати по зброї
Були відважні вояки –
Тепер в землі лежать Герої.
Він міг би бути серед них,
Він теж горів у пеклі бою, –
Та побратим на поміч встиг –
І врятував… закрив собою…
Він пам’ятав ту чорну мить.
Відважним був – уже без міри!
Та так судилось – треба жить,
Бо друг… життя йому довірив…
…Поклав букетик на граніт, –
Тут бойова його родина…
А мати – рушила у світ,
Плечем… підтримуючи сина…
Червень 2024
БО ТУТ ЇХ ДУШІ
А на Майдані – прапорці,
Стоять і в спеку, і в морози, –
Сини – синички у руці,
Неначе материнські сльози…
Тут наша пам’ять і сакрал,
Щоб заповіти не порушить, –
Народ створив меморіал,
Куди злітаються їх душі.
Вони в маленьких прапорцях,
Що шепотять на вітрі, в русі,
Вони в світлинах, чебрецях,
Що принесли до них матусі.
Ой, як же хоче кожен син
Зігріти мамині долоні!
Донбас вернути, море, Крим –
І зупинитись на кордоні.
…Вони відважними були,
За рідну землю воювали.
Все віддали… і в ній лягли,
А нам життя заповідали.
Спинись, хто має в серці біль!
Вклонись, згадай Синів – Героїв,
І не тамуй священний гнів
На москаля, що це накоїв!
Березень 2023
НАША ДОЛЯ
Коли вже ми пізнали волю,
Таку крихку, омріяну віками, –
В цей судний час – це наша доля! –
Усі ми мусим стати вояками!
Москаль повзе, не зупиняє,
Він не рахує навіть власні втрати,
Усе живе руйнує і стирає, –
Та ми його приречені здолати!
І доки Світ не ризикує,
Наляканий загрозою, німіє,
Злочинців зупиняє наша куля, –
Якщо не ми – то хто тоді зуміє?!
Нахабні, люті московити –
Ви горя нам насипали по вінця!
Як ворогів вас будем бити,
Бо не раби – ми вільні українці!
Червень 2024
НАШІ АТЛАНТИ
Навколо пеньки, як оголені рани,
А вітер гойдає пожовклу траву,
Натомлено сплять
бойові ветерани
В холодних руїнах, –
«солдатськім раю».
Вони спочивають,
тримаючи зброю,
І чутно в руїнах лиш стогін –
не плач…
Скривавлені, в ранах –
а справжні Герої!
Яких ненавидить
кремлівський палач.
Снігами окопи і вирви накрило,
Але не ховають від боло та втрат.
Солдати в руїнах
відновлюють сили,
Щоб вранці по ворогу
бив автомат!
Вони тут стояли і будуть стояти,
Хоч кулі й осколки
над ними сичать!
І доки за воїна молиться мати,
Вони спочивають –
плече до плеча.
…Не будуть на нашій землі окупанти!
А згинуть, як гинули обри в бою.
Бо воїни наші, неначе атланти,
Тримають на плечах Вкраїну свою.
Лютий 2025
ДО ВЕЛИКОЇ АМЕРИКИ
Великий народе, могутня державо,
Ми дякуєм щиро за ваше добро!
У вас Міссісіпі пливе величаво,
А нас омиває – величний Дніпро…
Ви маєте сили тримати порядок,
У цілому світі наводите лад.
А ми від союзу отримали спадок, –
Мордує Вкраїну московський сатрап!
Убивці – немає до підданих діла.
Заради його божевільних ідей,
Вже тисячі душ
в небеса відлетіли –
Військових… і мирних,
невинних людей.
Та він не рахує понищені душі,
його це дратує, як світло вночі!
Він серця – не має, лиш очі байдужі
На смерть посилають нові тисячі…
Уже не злічити –
скалічених, вбитих…
І степ почорнілий страждає
від ран.
Щоб кров’ю та страхом Європу скорити, –
Умови диктує кремлівський тиран…
Великий народе, могутня державо!
Невже ця трагедія вам не болить?!
Ви маєте силу, довіру і славу,
Щоб дику орду – назавжди зупинить!
…до лику Спасителя знов прихилюся,
до нього звертаю молитву свою, –
Велика Америко – не поганьбися,
Не зрадь у біді… Україну мою!
Липень 2024
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.