***
Болиш?* –
поет запитує. Боли ж!*–
Поет
відповідає. Буде вірш.
Бо є вода.
Але Дніпра немає.
Кого спитав?
Кому відповідає?
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Римуй чи не
римуй – все `дно верлібр.
То його
зброя. А її калібр
Залежить
тільки від живої крові.
І тільки від
живої крові в слові.
Поет не
князь. Поет від різ і черт
Пантрує кров
і смерть. Поет не смерд.
Не волхв. Не
скоморох. Від черт і різ
Він в
засідці. І при дорозі вниз,
Де та ж
худоба і на тій же паші.
І той пейзаж.
І він – у тім пейзажі.
Там вой
Богун. Там Богочоловік.
І та, на кого
Бог його покинув.
Болиш?
Боли ж!
Боли,
Бо лине
крик…*
Розбудить, як
завжди, не ту Вкраїну.
А далі вже –
як доля. Є як є.
Когось
поранить. А себе уб`є.
І відспіває
триголова церква.
Та він уже
вітатиме Довженка.
І всіх. Бо
вже присяде між своїх
За золотим
столом. Лиш коло їх
Поставить на
сторожі слово вічне.
Вода, що
цілувала ті обличчя,
Була Дніпром.
Залишиться Дніпром,
Який тече під
золотим столом,
І тим, що вже
не буде золотим,
Ніколи, бо
Дніпро тече під ним
І понад! Наді
мною і тобою –
Як Бог живий
– поетовою кров`ю.
* Із «Ночі
Івана Богуна» Миколи Вінграновського