Богдана Гайворонська. Лишається за ним світанок предзимовий…

156

 

//передчуття зими//

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Долучайтесь до УЛГ у Telegram!

розлите сонце по асфальту

тече солодке як хурма

в калюжу небо робить сальто

а там на дні лежить зима

згорнулася в тугий калачик

в чеканні спить немов їжак

іще беззуба

ще незряча

слабка і світові чужа

і рветься плесо листопада

оголює глибини див:

де командор небесний падав

застигла яма у воді

і розкриваються портали

і розгортається зима

вирощує шипи з металу

планету ротом обійма

вилизує тепло із дому

час вигризає із доби

у чай кладе безмежну втому

і пару кубиків журби

від холоду синіють губи

коти ридають на дахах…

її ніхто ніхто не любить

тому вона така лиха

та є в зими перлина снігу

і ніч такої глибини

що в ній лише читати книги

і вдосконалювати сни

і тиша рідкісна як тигри

і біг рікою навпрошки

і голосні дитячі ігри

в які загралися батьки

і гордовито серед двору

чатує баба снігова…

високий шарф неначе гори

оберігає всі слова…

та ці дарунки благородні

нікому не потрібні тут…

зима байдужа і холодна

бо знає що її не ждуть

 

***

напишу про ніщо

у короні з потужних метафор

і матюк наче башта

довершить творіння моє

я не знаю життя

і давно не працюю за фахом

тільки вмію писать

про нещасне своє нитіє

злободенно пишу

споживацькі відгадую примхи

і вставляю в поезію

терміни зі словників

на кістках ерудиції

скаче приручена рима

і під ноги кладуться

впокорені ритмом рядки

напишу хоч би щось

бо потрібно про щось написати

вічні теми набридли

а я не придумав нові…

про велике Ніщо!

бо писати потрібно багато!

і на рік видавати по книзі

а краще по дві

стану модним поетом

отримаю премій багато

і проб’юся в еліту

спливу на самісінький верх

і Ніщо моє рідне

почне як трава проростати

у думки і слова

і задихає наче живе

і накриє всю землю

уперте гидке нескориме

і заглушить пісні

своїм голосом хижим лунким

велетенське НІЩО

необачно оспіване в римі

на папері з піску

нінавіщо

внікуди

ніким

 

ОДА СУРЖИКУ

Я збиваюсь на суржик, він кличе мене в манівці…

Затащив, ніби гріх, у коряві свої лабіринти.

Карандаш на бумазі царапає покручі ці,

Але ж як не писати їх? Як же їх не говорити?

Я люблю тебе, сурже, – міцне позашлюбне дитя,

Що так схоже на матінку-мову і дядю-сусіда.

Я несу тебе, сурже, як флаг простоти, крізь життя,

І тобою розказую всі свої радості й біди.

Як прожити без тебе? Ти – весь окружающій світ!

Ти витаєш у городі, в лєсє, скриваєшся в дєбрях…

Це тобою вигукують птіци ранковий привіт,

І на світлій опушкє похрюкують вольниє вепрі!

Навіть янголи Богу тобою поють у раю!

Ти течеш по моїх зашлакованих мовних судинах…

Безшабашність, живучість і недосконалість твою

Я люблю, бо у цьому ти схожий на мене, людину.

 

***

у мене є зернина віри

і я всередині живу

іще не визначила міру

тому росту собі на звук

отам вгорі гуде горбисто

літак у відповідь бджолі

йому святі супрематисти

хрести малюють на крилі

і Семенко читає вірші

футуристичним мужикам

і вже не кається

бо вище

є тільки янголи і Кант

вгорі співають космонавти

немов беззвучні солов’ї

а ми вчимось казати правду

і вперто боїмось її

спитати б у старого Вишні

як довго ще мені рости

щоб на землі читати вірші

без ран

без опіків

і стигм

 

#поезія_жахів

МЕРТВІ У ФЕЙСБУЦІ

у той момент коли тобі пише мертвий

спочатку думаєш що його зламали

і запечатали вірусне відео

чи продають брехню в обмін на дурість

 

у твоєму переліку нині багато мертвих

ви видаляєте мертвих із друзів?

я – ні

 

коли тобі пише привид

банальні слова:

– привіт! як ти там? ми так довго не бачились…

ти навіть не відкриваєш

 

згадуєш надцять років вашої дружби

коли так не вистачало часу для зустрічей

тоді рятував неодмінно месенджер

ви розкидалися фотками

дарували веселі гіфки

раділи багатству стікерів

і вірили: все це собою може

замінити дотик

обійми

погляд

і навіть любов

 

а ви пишете повідомлення своїм мертвим друзям?

я – ні

 

але коли тобі пише привид:

– привіт! як ти там?

і потім майже одразу:

– чому не відповідаєш?

 

єдине що можна надрукувати:

– я – як завжди

а ТИ – як – ТАМ?

 

– ну… тут інакше ніж там у вас…

загадково так

– як там мама?

– а ви хіба – звідти – на нас не дивитесь?

– брехня то все… і до речі тут не холодно…

– якщо чесно я давно вже з нею не спілкувався

і тут розумієш що мова йде про мам вас обидвох

– а батько?

– ти ж сам знаєш…

тільки не проси передати вітання…

не зможу…

і взагалі – як ти? тобі там добре?

 

питає він в тебе

 

і доки ти плачеш

зникає зелений вогник

 

і світяться тільки вогники тих

що живі

і ти починаєш

відчайдушно і схарапуджено

всім писати

мамі

братові

другу:

– привіт! як ти там?

і потім майже одразу:

– чому не відповідаєш?

 

***

Зима прийшла до Приірпіння,

А електрички все такі ж –

Повзуть, немов блакитні тіні

По снах залізних роздоріж…

Везуть людей в обійми міста

В тісних квадратних животах…

І, як шнурок збира намисто,

На шлях нанизують міста…

І, позіхаючи спроквола

Дверима, наче кошеня,

Не прокидаються ніколи

І світ намарюють щодня…

 

//його назвали Ніч//

кремезний темний маг у потойбічних латах

ступає на ліси синіючим слоном

ковтає сонце як бурштинову облатку

умочену в густе осикове вино

його назвали Ніч в епоху дословесну

він був іще малим як темрява в кутку

померли всі боги і сто разів воскресли

він пережив їх як закоханість легку

тепер і сам він бог у зоряній осанні:

у Ночі під плащем збережені ми всі…

насипав на траву небесно-білу манну

перетворив на лід і воду й голоси

та все ж відходить Ніч – повільно й неохоче

униз чоло схилив підкорений дракон

і за собою день як борону волочить

розпушує птахів і загрібає сон

він схожий на життя – коротке ніби слово

у смертності своїй і вічний і благий

лишається за ним світанок предзимовий

і сивина у

лис

топадових снігів

 

“Українська літературна газета”, ч. 4 (270), 28.02.2020

Передплатіть «Українську літературну газету» на 2020 рік! Передплатний індекс: 49118.

“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у кіосках «Союздруку»,  а також у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!