***
Скільки того життя –
У гармидері й тлумі:
Не зносити за нього
І сотню костюмів.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Це тоді, коли в тебе
Не якісь там гарáзди.
Це – коли не навчився
Ні гребти, ані красти.
Скільки того життя,
Пересічний козаче:
Не стоптати за нього
І шафки взувачок.
Це тоді, коли в тебе
Не якісь там гаразди:
Це – коли не умієш
Ні гребти, ані красти.
Скільки того життя…
Але ж треба прожити,
А не хникати й нити,
Й на воді ворожити.
Ненавидьмо безжально
І низьке, й ненавидне.
І палімо кинджально
Все огидно-гібридне.
І натхненно любімо
Все, що серцеві любе.
До останнього подиху,
До кінця, до загуби.
29-30 квітня 2017 р.
НЕСМЕРТЕЛЬНА СЛАВА ХОТИНА
Слави несмертельнои достоин…
(Касіян Сакович, 1622 р.)
Є на світі несказанні кручі,
Що в полон взяли дністровський плин.
Є на світі блискавками з тучі,
Бурями гартований Хотин.
І фортеця є нечужодальна,
Де століть минулих таїна.
Є велика і непроминальна,
Несмертельна слава Хотина.
Там за неї кров’ю заплатили
Сагайдачним ведені полки –
Пам’ятають при Дністрі могили.
І віки. Й земні материки.
1985, 2021 рр.
ЗАГОВОРИ, ВКРАЇНО, ПО-ВКРАЇНСЬКИ
(Навіяне балаканиною одного донецького шахтаря,
та й не тільки нею)
Заговори, Вкраїно, по-вкраїнськи,
Ні в кого, нене, ласки не проси.
Заговори мені по-материнськи
За всі часи.
І на усі часи.
Заговори та й на усіх регістрах,
По всіх-усюдах ти заговори –
Від нив без меж – до келії міністра,
Від шахт – до секретарської гори.
Заговори – і на землі прибуде
Не тільки віри, правди і краси.
Заговори – і стане більше всюди
Вугілля навіть.
Навіть ковбаси.
1989 р.
З ДУМОЮ ПРО БІЙЦІВ І СПІВЦІВ
УКРАЇНСЬКОГО СІЧОВОГО СТРІЛЕЦТВА
Славний роде вкраїнський
Із усусівських лав:
Гайворонський[1], Купчинський[2],
Барнич наш Ярослав…[3]
Як ви край боронили
Від усяких заброд,
Як народам вістили,
Що і ми є народ!
А якими піснями
Заквітчали світи,
Щоби попід громами
Та поміж ворогами
Свій народ зберегти!
Гайворонський, Купчинський,
Барнич наш Ярослав…
Слався, роде вкраїнський
Із усусівських лав!
Квітень 2016 р.
ПРИГОРЩА БУКОВИНСЬКОЇ ЗЕМЛІ НА МОГИЛІ АКАДЕМІКА СТЕПАНА СМАЛЬ-СТОЦЬКОГО В КРАКОВІ
З краю буків, що суремлять срібно,
Пригорщу землі ми привезли –
Тої, де ішли Ви непідхлібно,
Заробивши слави і хули;
Від якої в грізне лихоліття
Безпощадно відірвали Вас,
Як борвії – вузлувате віття
Відривають у грозовий час.
Привезли. І стали у поклоні –
Чи не вперше за усі літа –
Й розчинила у своєму лоні
Пригорщу земля оця свята.
І ясніш заблисло сонце нині,
Меншими зробилися жалі.
Легше все ж лежати на чужині
З пригорщею рідної землі.
24 квітня – 1 травня 2009 р.
Краків-Чернівці.
ПІСНЯ УКРАЇНСЬКИХ ПАТРІОТІВ
В чужі городи ми не звикли лізти,
Бо маємо барвистий свій город.
Ми – патріоти – націоналісти,
Ми любимо свій край і свій народ.
Ми триста літ страшні тягли окови –
Дарунки від непрошених владик.
І триста літ до степової мови
Приштопували нам чужий язик.
Її і нині хочуть умертвити,
Відправити галантно в небуття.
Не даймо вдовольнити апетити,
Забрати в мови нашої життя.
Нехай цвіте вона і не всихає –
Відрада наша і цілющий лік.
А хто на мову нашу зазіхає,
Той ворог наш і нині, і повік.
В чужі городи ми не звикли лізти,
Але і свій топтати не дамо.
Тримаймось, браття-націоналісти,
Із нами Бог, ми з Правдою йдемо!
9 квітня 2010 р.
«СТАРШОБРАТЦЯМ»
Ми, звісно, вас не перелаємо,
Бо тут ви супер-мастаки.
Але, братки, переспіваємо,
Переспіваємо таки!
5 вересня 2010 р.
***
Ідуть і йдуть зелені чоловічки,
А ідучи, мовчать собі й мовчать.
А вічка автоматів, чорні вічка
В руках у них загрозливо стирчать.
Вони ще заговорять – нам на горе,
Вони розколять стрілами блакить.
Не проморгай зеленої потвори,
Котра затято до пори мовчить…
Квітень 2014 р.
ТО НЕ БРАТИ…
То не братѝ, що вміють тільки брáти,
Грабастати, і красти, і гребти,
У ближнього шматками дерти й рвати,
Вбивати, розтинати й розпинати…
То не брати, громадо, не брати.
То не брати, що навчені брехати,
То невиправна світова біда.
То несусвітнє щось і волохате.
То чінгісхани хижі.
То орда.
19 серпня 2014 р.
Санаторій «Медобори» на Тернопіллі.
СПИНИСЬ, МОСКОВІЄ!
Спинись, Московіє – шалена і скажена,
Не бризкай слиною на український степ.
Згорни оцей диявольський вертеп
І на вікѝ поганьблені знамена.
В очах цивілізованого світу
Ти загребуща й до чужого ласа.
Жаданням крові та людського м’яса
Ти докотилась до печер палеоліту.
Куди ж іще котитися, куди,
Імперіє брехні та ворожди?
1 січня 2015 р.
А В НАС – МАЙДАНИ
У них – сибіри
Й царі – псявіри.
А в нас – козацтво
І гайдамацтво.
В них – сандармохи,
Бараків охи,
І каземати,
Й шості палати.
В них – брехень бруди,
Моря облуди,
Де тонуть всюди
І добрі люди.
У них гармати
І автомати.
І мати, мати,
І сто раз мати.
В них – магадани,
А в нас – Майдани.
Пишайсь, Богдане!
Гордись, Богдане!!
3 травня 2015 р.
***
Революція наша Гідності –
Від багатства, а не від бідності.
Від землі українській вірності,
Ворогам її непокірності.
Від завжденної волелюбності,
Від одвічної непогубності,
Від душевної препогідності
Революція наша Гідності.
17 червня 2015 р.
ДВА ШТРИХИ ДО ПОРТРЕТА ЛІНИ КОСТЕНКО
І. Записка Ліні Василівні після виголошення доповіді «Україна як жертва і чинник глобальних катастроф» на V Конгресі МАУ (Міжнародної асоціації україністів) у Чернівецькому муздрамтеатрі імені Ольги Кобилянської
Я слухав Вас, прекрасна Ліно,
І думав: ще не вмерла Україна!
Не вмерла і не вмре, не стане на коліна,
Допоки є у нас прекрасна Ліна.
29 серпня 2002 р.
ІІ. Після прочитання нових поезій колишньої студентки Чернівецького, тепер національного імен Юрія Федьковича університету
Її віршування –
Як вишивання.
Її віршування –
Як віщування –
На вікування,
На вікування.
17 травня 2019 р.
ІВАН ДЗЮБА
(Кватерна)
Була в «крутих» таких рахуба:
Скосити Українолюба,
Що кріпше і твердіш від дуба
Над степом придніпровським зріс.
Косили. І рубали руба.
Вже й не один з тих врізав дуба,
А постать Українолюба
Звелася понад степ і ліс…
28 липня 2011 р.
ЗАСІВАЮ
Андрієві Кушніренку
Знову осінь сонця зливу
На твою приносить ниву.
Знов прийшла пора збирання.
І збирання, й засівання.
Засіваю, сію, сію,
Роботящий мій Андрію,
Весь націлений на дію,
Та ще й дію-добродію.
Хай погодить і погодить,
Хай тобі ще краще вродить
Твоя нива незрадлива –
І врожайна, і вродлива.
Засіваю, сію, сію,
Сонцебризний мій Андрію,
Мій закоханий у мрію
Чародію-соловію.
Хай тобі ніщо не шкодить,
Хай погодить і погодить
Над шляхами непростими,
Дорогий мій побратиме.
Засіваю, сію, сію,
Одержимий мій Андрію.
Неспокійний мій Андрію,
Як потік в час грозовію.
Хай не вмре нам Україна
До мільйонного коліна
До мільйонного і далі
Хай триває без печалі.
Засіваю, сію, сію,
В завтра вдивлений Андрію,
Мій окрилений Андрію,
Мій натхненний соловію!
8 жовтня 2003 р.
СПОМИН ІЗ 1984-го
Перелетівши безмір океану,
Зійшли ми у краях Саскачевану –
Могутньої канадської ріки,
Що пропливає почерез віки.
І там за урочистості моменту
Нас привітали піснею студенти.
Тією, що на прибережжі Пруту
Вродилась. Так, тоді «Червону руту».
Вони співали – не втаю секрету –
Для посланців із університету[1].
Які потужні в тої пісні крила,
Раз океан вона перелетіла!
10 вересня 2019 р.
НА АННИНІЙ ГОРІ
Що не кажіть, а гріх таки великий –
Гостити у Брусниці й ані разу
Не спробувати рушити на гору,
Куди звідсіль – рукою вже подати.
Міркуючи отак, ми уп’ятьох
В дорогу подалися рано-вранці
Туди, де в сивочолу давнину,
Рятуючи від турків-басурманів
Прекрасну дівчину на ймення Анна,
Розверзлася гора і прийняла
Її спасенно у безсмертне лоно,
І де тепер є величава церква
Та знаменитий монастир жіночий.
Ми йшли туди піднесено – врочисті,
Витаючи думками в піднебессі,
А мо’, ще й вище, у самому небі,
Аж поки в притворі у правім храму
Черниця, чорна з голови до п’ят,
Що спритно торгувала свічечками,
А заодно книжками та ще й медом,
На грішну землю нас не повернула,
Улаштувавши неприкритий допит:
Звідкіль приїхали та до якої
Ми церкви вдома ходимо, а взнавши,
Що не до тої, щоби їй хотілось, –
«Раскольнікі!» – буквально просичала.
Не наша мова чулася з книжок,
Які вона прибульцям продавала,
І не по-нашому велась відправа,
Яка невдовзі почалась у храмі,
Та не по-нашому співав і хор.
І враження таке було у нас,
Що Аннина гора – то зарубіжжя,
Московщина-Тамбовщина якась.
І задавали ми собі питання:
Та за які такі гріхи Господь
Карав нас зайдами й тепер карає?
20 серпня 2005 р.
***
Там, де в сквері липка пелехата
Відкидає на доріжку тінь,
Курять на здоров’ячко дівчата –
На своє й майбутніх поколінь.
Курять – аж пташина бідна мовкне
І не в силі заспівати знов.
Курять так, що лист зелений жовкне
І летить додолу стрімголов…
27 квітня 2008 р.
МЕДОБОРИ
Звичайно, «Медобори» – не Канари,
Де безконечна осяйна блакить.
Сюди частіше завертають хмари,
І дощик надокучливо крапчить.
Не Чорне це і не Червоне море
Із надміром терпкої духоти.
Та є таке в пенатах «Медобори»,
Чого в світах далеких не знайти.
Чого не мають ні моря, ні гори,
Де можна дужчим стати й відпочить.
Оце солодке слово «Ме-до-бо-ри»
Мені, як дивна музика, звучить.
12 серпня 2011 р.
***
Я підстеріг, як цілувались коні
В саду під вікнами, не десь на оболоні.
І не іржали, а горнулись стиха –
Прегарний кінь і молода кониха.
Губами одне одного торкались
І шиями преніжно обнімались.
Та враз, мене засікши на балконі,
Забралися із-перед вікон коні.
І тільки звідтіля, де оболонь,
Почувсь іржання молодий вогонь…
14 серпня 2011 р.
Санаторій «Медобори» на Тернопільщині –
автобус Тернопіль-Чернівці
***
Як це здорово, як чудесно:
Ти прийшла знов до мене, весно!
Молода – між гаїв і нив,
Повна чарів і повна див.
А найперше – отого дива,
Що мене ти відмолодила.
Я вже думав, що шал завій
Крок обірве недужий мій.
Що цупкі та важкі льоди
Закують назавжди й сліди.
Ти ж війнула могуттям дива –
І мене й світ увесь відродила…
Як це здорово, як чудесно:
Ти прийшла знов на землю, весно!
29 березня 2016 р.
ІВАНОВІ КОВАЧУ,
укладачеві та видавцеві двотомника «Сміються, плачуть солов’ї…» : Українська поезія в портретах – просвітліннях» (Бухарест, 2010, 2013)
Співали диво-солов’ї,
Сміялись і ридали –
І там, де Сумщини гаї,
І там, де перевали,
Там, де карпатські ручаї
Проворні творять ріки…
Співали диво-солов’ї,
І спів той був, як ліки.
І оживала з ним щораз
Збідована Вкраїна,
І – мова з нею водночáс
Ота, що солов’їна.
Тепер той український спів,
Що і сміявсь, і плакав,
Почерез далі прилетів
На зéмлі древніх даків.
І там його за свій взяли
Не лиш вкраїнські люди:
Святої правди в нім вузли
Й ні крапельки облуди.
Хвала Вам за оті вузли
І превелика дяка,
Що Україну занесли
На землі древніх даків.
Що й там у гомоні гаїв
Почули добрі люди:
«Сміються, плачуть солов’ї
І б’ють піснями в груди…»
30 березня 2021 р.
І СОЛОВ’ЇНА, І СТОСИЛЬНА
Вона не тільки солов’їна,
Не тільки з ніжності й краси.
Її колінця та коліна
Не гнулись і в жахні часи.
Її не стлумила істерія
Ординських диких упирів,
Ані московська ненажерія
Царів і партсекретарів.
Вона не тільки солов’їна,
Вона й стосильна, раз віки
Ворожа не звела руїна:
Ні зайди, ні потурнаки.
Тож хай затямлять владоликі –
І нинішні, й ті, що прийдуть:
Без мови рідної велика
Не здобувається майбуть!
4 вересня 2021 р.
ПЛЕМІННИЦІ МАРУСІ З ОЛЕШКОВА
На горбку ще не зросла трава,
Ще на нім лиш паперові квіти,
Але вже, Марусе, ти вдова,
І напівосиротіли діти.
Знаю: то біда. І немала.
Знаю її, сизу й волохату.
Це ж давно колись вона вповзла
Не в чиюсь чужу, а в нашу хату.
Знаю, що поріддя сатани
Їх обох вжалило, премерзенне:
Тільки ж тата – чорний змій війни,
Чоловіка ж твого – змій зелений…
24 грудня 2010 р.
ВИШИВАНКА
Пам’яті Наталі у річницю відходу
в кращі світи
Як ми з тобою побрались,
Все надовколо цвіло.
Як тоді й нам квітувалось,
Як тоді нам раювалось,
Як солов’їно було!
І, не згортаючи крила,
Не схолодивши чуття,
Ти заповзято творила
На полотні вишиття.
Ниточка нитку вбіймала
В пошуках диво-краси,
І не відразу – помалу
Заяскравіли паси.
Їх незрівнянні рядочки –
Лялі у чар-сповитку –
З часом вподобали дочки,
Внукам прийшлись до смаку.
Ну, а мені в мандруваннях
Даллю канадських доріг
Рідних пасів квітування
Правило за оберіг.
І в снігові завивання
Та під студеним дощем
Гріло твоє вишивання.
Гріє. І грітиме ще.
9-10 липня 2017 р.
ОЙ РАНО, РАНО…
Ой рано, рано, дуже рано,
Оксано, ти від нас пішла.
(Павло Тичина. Пам’яті Оксани Петрусенко, 1940)
Заволоклася даль туманом,
Шлях заступила чорна мла.
Ой рано, рано, дуже рано,
Іванно, ти від нас пішла.
Ой рано, рано підкосили
Тебе невидимі мечі.
А заразом і нас вкусили
Підступно, в темені, вночі.
Ой рано ти туди ступила,
Звідкіль немає вороття.
Ой рано всіх нас засмутила
На все життя, на все життя.
Заволоклася даль туманом,
Шлях заступила чорна мла.
Ой рано, рано, дуже рано,
Іванко, ти від нас пішла…
Вересень 2017 р.
З ПЕРЕКЛАДАЦЬКОГО НОТАТНИКА
СЕРГІЙ ЗАКОННИКОВ
БЕРЕЖИ СЕБЕ, УКРАЇНО!
(З білоруської)
Край святий постає на руїнах,
Щоб на повні дихнути груди…
Бережи себе,
Україно,
Бо такої вже більше не буде.
На шляху до свободи повинна
Ти не знати ні ляку, ні змори.
Бережи себе,
Україно,
Від Полісся до Чорного моря.
Бережи від лихих чужинців
Стяг із рідними кольорами,
Де поля золоті пшениці
Під блакитними небесами.
Бережи воскресіння початок
І надію на завтрашню днину,
Що в очах парубків і дівчаток
Промениться глибинно й неспинно.
Значить, будуть і велич, і злети,
Бо ж од бід є у тебе замова –
Неповторні пісні планети
І державне Шевченкове слово.
Щоб сльозами не мити руїни,
Щоб не бути рабинею долі,
Бережи себе,
Україно,
Бережи себе,
Україно!..
Навчимось ми від тебе волі!
Перекладено в липні 2019 р.
ГРИГОРЕ ВІЄРУ
РІДНА ХАТА
(З румунської)
Сестри милі, на тепло багаті,
І брати, що чубитесь не раз,
Гріх великий хату продавати,
Що у стужу зігрівала вас.
Гроші, звісно, кожному потрібні:
Діти є, та і сутужний час,
Але як продати вікна рідні,
При яких матуся ждала нас.
Ні, не продається отча хата,
Що вартніша від усіх окрас,
Звідки невмолимо і пресвято
Очі мами дивляться на нас.
Продамо, відтак замок заміним –
Так безпечніш для жильців нових.
А як якось пройдем, неодмінно
Хата гляне, наче на чужих.
Ні, не продається отча хата,
Що вартніша від усіх окрас,
Звідки невмолимо і пресвято
Очі мами дивляться на нас.
Доведеться й нам все покидати,
Тож спитають там, вгорі, батьки:
Як ведеться їхній рідній хаті,
І чи хто доглянув навсправжки?
Перекладено 15-16 вересня 2020 р.
ВАСІЛЕ ЛЕВИЦЬКИЙ
СЛОВО ДЛЯ ЛУЧАФЕРА
(З румунської)
Липи старі Буковини
знають віддавна тебе,
знають сріблясті діброви
й небо вгорі голубе.
Краєм моїм попри липи
шлях неблизький тебе вів,
як ти не раз із навчання
пішки вертав до батьків.
Кодри, й тепер непохитні,
кличуть тебе прилягти
біля струмочка дзвінкого,
що жебонить з висоти;
чи хлопчаком, попри втому, –
довго брести і брести
в буковім царстві густому,
повнім краси й чистоти.
О, якби віддав ти, скільки
в тебе закохано фей!
В душах скількох твоя врода,
зваба натхненних очей!
Голос твій чується в слові,
що не утне й соловей,
книжку ж твою пригортають
до небайдужих грудей.
В сонці народної мови –
мови твоєї свіча,
в тебе уроки любові
легінь бере і дівча.
І чим роки ті сивіші,
і чим старіший твій час,
тим ти молодший, рідніший
й тим ще дорожчий для нас.
З нами ти нині, ти – поруч.
хоч відлетів у світи.
Ти, Лучафере, зі світла
і понад смертію ти!
Перекладено 14-15 вересня 2020 р.
Відредаговано 4 червня 2021 р.
БОРИС ЧИЧИБАБІН
ТАРАС
(З російської)
Від безликих віршів замакітрюсь часом,
а поета жереб тяжчий, ніж тюрма.
Я призвання наше міряю Тарасом,
справедливіш міри на землі нема.
З-поза ґрат Луб’янки, що, як ті обценьки,
дух мій піднімали Гете і Бодлер,
тільки найкровніший був мені Шевченко –
і вогонь, і подих із небесних сфер.
Віршарів продажних вмиють в баговинні.
Я ж ніяк забути у житті не міг,
як в селянській хаті, в заповітній скрині,
з Біблією поруч дід «Кобзар» беріг.
Сяйвом його серця землю всю сповито,
опромінив світ весь мислі його жар.
Чують всі народи велич «Заповіту»,
що явив навіки світові Кобзар.
Перекладено в липні 2019 р.
[1] Звісно, – нашого, Чернівецького.
[1] Михайло Гайворонський (1892 – 1949) – композитор і поет, автор пісень «Ой впав стрілець», «Їхав стрілець на війноньку», «Йде січове військо» та ін.; головний капельмейстер Армії УНР.
[2] Роман Купчинський (1894 – 1976) – поет, прозаїк, композитор, автор трилогії про січове стрілецтво «Заметіль», пісень «Як з Бережан до Кадри», «Зажурились галичанки», «Мав я раз дівчиноньку», «Як стрільці йшли з України» та низки інших; командував полком УГА.
[3] Ярослав Барнич (1896 – 1967) – композитор, автор оперети «Шаріка», пісень «Ох, соловію», «Гуцулка Ксеня» та ін.; від 1914 р. – стрілець-доброволець легіону УСС.