…Більше не хочу мандрувати

 
Біляна Міловановіч Живак
(Сербія)
 
Письменниця, редакторка літературного часопису „Бранічево“.
Завершила філологічний факультет Белградського університету. Автор збірок оповідань: „Два дні без Марти“ (2007) і „Лотос пливе за течією“ (2013), драми „Непотрібне базікання“ (2012), студії „Сенс писання у новому столітті“ (Themeaningof Writinginthe New Century, or Will Internet Killthr Book) англійською мовою, виданої в Голандії, а також поетичної збірки „А де я, і чому я тут?“ (2017), низки віршів, оповідань, есеїв і мандрівних записок, опублікованих у літературних часописах, збірках та антологіях.
Лауреатка близько десяти міжнародних літературно-мистецьких премій. Твори перекладені англійською, французькою, грецькою, македонською, російською, румунською, німецькою, арамейською, болгарською, італійською і словенською мовами. Учасниця багатьох міжнародних літературних фестивалів.
 
ЖІНОЧІ ТАЄМНИЦІ
Ніколи я не тримала в руках ні гарпун, ні вудку,
Ні пістолет, ні багнет, ні кулемет, ні рушницю,
Хіба що ніж, доки чистила овочі, а рибу
Ніколи не різала, ніколи не готувала,
Ніколи не їла. Звідки ж мені знати таємниці
Дна? Птаха ніколи не поранила,
Не вбила, не готувала, звідки ж мені
Знати таємниці Неба? Ні зайця, ні лисиці,
Ні сарни, ні оленя, ні свині, ні пса!
Звідки ж мені знати таємниці Землі?
 
Не вірю ані в Амазонок войовничих,
Ані в чоловіків (о, хіба б таке могло бути),
Котрих у клітках тримали лише для розплоду,
Не вірю, що заради лука й стріли відрізали собі
Праву грудь і що володіли найбільшими таємницями!
Не дивися на мене своїми наївними очима, не проси,
Не кляни, не випробовуй даремно. Ти – той,
Хто має відповіді. Ти забув, що я – ребро.
 
ПРО МОЛОДІСТЬ, СТАРІСТЬ І ВІЧНЕ ЖИТТЯ
Мені сорок років, це цифра, я жінка.
Мені сорок років. Це цифра, я жінка.
Вічно повторювала б оце, якби була одержима
Молодістю й життям. Брехала б і соромилася,
Адже не бути молодим – сором, і так вважають всі молоді,
Особливо – самозакохані молоді поети.
 
О, бідолашна молодосте, бідолашна жаго життя без смерті!
Дякую тобі, Господи, що ти нам подарував старість,
Що Гільгамешу значно раніше судилося
Віднайти зілля для життя Вічного, і що ти сотворив
Змію, мудру тварину, щоб те зілля украла,
яблуко запропонувала
Із Євою, Адама наблизивши до Істини – і байдуже,
 
Що б сказали благочестиві сестри з монастиря Рукумії
(котрі купують найдорожчі оправи для окулярів,
щоби краще розгледіти Істину) про цей вірш.
Вони старші від мене. Вони написали всі кулінарні книги.
Дякую тобі, Господи, за мед, ракію, базилік, молитву,
Пісне печиво, сльози бездітниць і сукні до землі…
Амінь.
 
Я НЕ ВМІЮ ПИСАТИ ВІРШІВ
У ранній молодості я уявляла собі, що писатиму
Під псевдонімом,
Не для того, щоби приховати своє ім’я, свою ідентичність,
походження,
А для того, щоби приховати свою стать.
 
Ім’я було б чоловічим, і я, бодай тимчасово,
Насолоджувалася б відчуттям свободи, хоч і оманливої –
Адже бути жінкою і бути вільною –
Неможливо, принаймні, неможливо одночасно
Бути вільною і не мати докорів сумління,
Адже завжди є щось важливіше, ніж писання віршів.
Власне, важливішим є все.
 
І тому, коли деякі письменники,
Поважні редактори, найкращі видавці запитують мене,
Чому я не роблю із собою нічого, нічого серйозного,
А тим часом позирають на моє декольте і на мої коліна,
Очікуючи, що на ці коліна
Я впаду і серйозно робитиму те,
Що вони насправді мають на увазі –
 
Я не вмію писати віршів, не знаю, звідки ви це взяли –
Кажу їм,
І продовжую котити свою долю,
Наче жук-гнойовик котить свою кулю.
 
СЛОВА РІКИ
Було тепло як для цієї пори року
Було холодно моїм пальцям
Доки вони
Судомилися
У кишені
 
Доки ти говорив
Доки жебонів
Доки від тебе крига танула
 
Доки буяла ріка
Через мою кишеню
 
ПЕРЕНАСИЧЕНІСТЬ МАНДРАМИ
Я вже не хочу нікуди їхати
Хочу залишитися
 
Не мрію про моря невідкриті
Не цікавлять мене ні коралові рифи
Ні Гори, ні Стіни, ні Чудеса,
Ні Природа, ні Зорі, ні Всесвіт
 
Байдуже мені, де зима, коли в нас літо
Де ніч, коли в нас день
Не цікавлять мене ні Сніги Кіліманджаро,
Ні Старі й Моря, ні Архіпелаги й Острови
 
Мій острів – твоя рука
Більше не хочу мандрувати
 
Переклад із сербської Анни Багряної