Байко-тризуб

 
 
Михайло СТРЕЛЬБИЦЬКИЙ
 
Вовк-антифашист 
та Ягня-фашистюга
Старовинна байка на найновіший лад
 
Спекотного, як і належить, дня
одне чемнесеньке Ягня
придибцяло до Кальміюсу-річки
напитися водички.
Аж – гульк – тут Вовк: з кавказьких полювань
брів ситий-п’яний, смачно матюкався
та й заблукав, та й, хижий здоровань,
Ягнятко згріб, чинити допит взявся:
«Ти чом тут? Як?». – «Тутешні ми спокон».
«Угу. А каламутить мої води –
також тутешні?!» – «Пане, це – Ваш сон:
нам каламутить не велить природа».
«Да? Радий чути, мамцю твою – «неню»!
А як це й чом – чував я од Гієн –
ви тут заборонили вовчу феню
і вовчий наш Зайцям робити фен?!»
«Панунцю, Ваші Вас ввели в оману!..»
«Та ви ж – фашисти! Фашистюга – ти!..»
«Панунцю, майте Бога спозарана!..»
«Фашистської всі певні ви мети
і вовкофоби всі – до глупоти!..
Я – ситий зараз, то ж і суд мій – добрий:
не з’їм – поки що, – мать твою в траву!
Та – щоб не був ти мудрий і хоробрий –
голівоньку твою… ось… ніжно одірву,
натомість приліплю тобі… з болота:
ліпить з болота – ги! – моя охота!..»
 
Не сміх, а горе: Вовк – фашистознавець!
Ще більше лихо: вірять йому ті,
хто сам мав (має) ікла, «правознавець»,
від хижаків об’їдків жде в житті…
От і в краю розгойданих тюльпанів,
де в кожній квітці – мікромікрофон,
Гієни славлять пильність Вовка-пана
та від Ягнят свій бережуть закон.
 
Кінець одного Хамелеона
Хамелеон пишався вельми з того
і величався в царстві плазунів,
що колір шкури він міняє строго
стосовно мороку чи світла наших днів.
Мовляв, ніхто не з’їсть, не проковтне
такого пристосовного мене,
дарма, що еластичний і м’який
я аж такий, що сам собі смачний…
Ставав і надимався, як Жираф,
помітно-непримітний мімікрійник:
«Де той ліхтар, – волав, – той поліграф,
що висвітлить мій стан і мої мрії?!..»
По цих словах і сталось: промінь – блись!
З ліхтариком – Хлопчина, винахідник,
слизьких печер палкий першопрохідник:
і засліпило балакучу слизь,
і шкура вся як є, хамелеонна,
засмикалась – в натурі – безборонна…
А проковтнув його сусідній Гад
(подейкують – Зміїний казнокрад).
 
Не реформований Заєць
За те, що кігтики свої Зайчисько дав утяти
і зовсім мирним та безпечним Зайцем став,
Шакали Зайцеві взялись гарантувати
безпеку, захист, мир і спокій для забав.
Й ось він у Вовчих пазурах, наївний,
а ситий Вовк, ним бавлячись, ричить…
Шакали враз усі принишкли рвійно –
і совість, і відвага їх мовчить.
Вовчисько ж насміхається: «Гар-ранти!
Вам гарантую задні лапки й хвіст.
Ідьоть? Чи й далі будете ви грати
свої дурацькі ролі в повен зріст?!»
Страшненько стало кожному гаранту,
а дехто й перспективі облизнувсь…
Й от з-між гарантів два старих гіганти,
що сміло не смикнулись назадгузь,
гукнули: «Ми ж до Зайця придивімось:
у нього наче б… кігтик відроста?..
а тхне від нього… полином із чимось…
Оце вам чесність! Це вам Чистота!..»
«…То він не реформований, цей Заєць?
То Вовк йому правдивий чинить суд?
То він, цей Заєць, – ще тамтой… мерзавець!
То ці вухасті – всі безчесні суть?!..»
«Цей косолапий, куцохвостий лох,
чом не веде він з Вовком діалог?!..» –
вже Вовка з розумінням похваляли
і… в чергу за об’їдками ставали.

м. Вінниця

№17 (179) 2 вересня 2016