“Українська літературна газета”, ч. 9 (389), вересень 2026
* * *
А на порозі – осінь і дощі.
Та зграйка слів, чий шлях лежить у вирій.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
А на порозі – німота душі,
яка у диво вірить і не вірить.
Вона зі смертю вже давно на “ти”,
та випав час життя збагнути сенси:
ніхто тобі не скаже як цвісти,
щоб стати соняхом на полотні Вінсента.
Ніхто за тебе не здолає путь
гірких утрат і неземного болю.
Бо ти насправді – духу вища суть,
а не це тіло, що зовуть тобою.
ТИ ПИШЕШ ЛИСТИ
Ти пишеш листи з твого золотого кохання.
Короткі, як видих чи потривожений сон.
І згадуєш раптом, що кожен з них –
може, останній
лист “до запитання”, бо скриньку
зірвали давно…
Що лиш електронні, мов гуси,
летять табунами,
і рідко між ними вчувається пульс-небайдуж.
Твої – особливі, як перші розучені гами
чи краплі дощу у дитячих зіницях калюж.
Ти пишеш листи такі золоті і черлені.
Несуть їх вітри й шепочуть слова неземні.
Невже ці листи написані тільки для мене?
Невже час виношував трунок солодкий мені?
* * *
Коли не кров, а сум в тобі тече,
і кожен подих – як відкрита рана,
весняний світ байдужістю таранить
і… жалістю тих слів, що із печер.
І ти мовчиш, заскочена зненацька:
нема стіни, обпертись на яку.
Лиш складку брів дошкульно говірку
тобі вділила доля нежебрацька.
Сади цвітуть так болісно-жагучо,
що погляд затуманює сльоза
і обіймає, як «Бесаме мучо»,
коли вже нікому про почуття сказать…
* * *
Степе мій, небес правічне море…
Зграйки цвіту, хвилі ковили,
парус полинової золи
під крилом, як тремоло прозоре.
Мліють в льолях одчайдушних трав,
що тримають міцно оборону
на землі, в яку себе хоронять
без оркестрів, сальв і без забрал,
мідносяйні на вітрах ланіти,
впевнені усміхнені вуста –
на внімілих од скорбот гранітах,
на крихких од вічності гранітах,
на рожевих од офір гранітах…
щоб весніла памолодь густа.
* * *
Ви знаєте, як розцвітає дуб,
ви бачили дубовий цвіт на вітах?
Тоді калина ніжно-буйним цвітом
зриває пісню з солов’їних губ.
Ви знаєте, де місячні галяви
і чудодійне зілля на Купала?
На росяний обрус стежа лукава
розкине карти в лісові портали,
і позове на щастя чи на згубу
шукати сліпма неземну раїну,
і заведе у світлячків країну,
в терпкі обійми мовчазного дуба.
Великий Віз його тримають плечі
і пращурів Чумацького Шляху.
О, бачить Бог, як груди недоречно
спинили блискавицю полохку…
Він має мрію з неземним корінням,
що квітне в неосяжній вишині.
Слова незграбні на межі прозріння…
Немає цвіту, ближчого мені.
* * *
Все було. І кажуть, все ще буде.
Чи на цьому світі, чи на тім.
Поки мріють – не минають люди,
сенси добувають у житті.
Поки сила волі – все ще буде:
тихі води і ясна зоря,
й вітер змін впаде тобі на груди,
щоб за сумнів ніжно докорять.
Буде пісня, ніби човен в морі,
що блукає степом серед трав,
і обійми блискавиць суворі,
і тепло руки серед заграв.
Буде даль, що кличе у дорогу.
Буде час, що стрімко витіка.
Буде віра: все підвладне Богу.
Буде бій, що в сутінках спіткав.
Стане друг, як місяць за спиною.
Прийде пес, що вірний до кінця.
Й випадковість зустрічі зі мною.
Буде щастя серцю до лиця.
КРИЛЬЦЯ В БУРШТИНІ
Безсонна ніч. Ряхтіння кінострічки,
де тінь од світла, як смола, густа.
Іще тремтить цілунок на вустах,
ще кола долі – ніби пам’ять річки.
Ще мерехтить останній пісні промінь
у восковій безмовності свічі,
і стільки спогадів – до ранку не злічить!
Й не осягнути щасть щемливий гомін.
І не приспати гіркоти на дні
стоп-кадрів вицвілої стрічки.
Є тільки тінь у плині річки…
від крил моїх, застиглих в бурштині.
ПЕРО
Перо лоскоче паперову тишу.
Перу самотньо в попелі згасань
і бракне слів на відстані зізнань,
коли сльоза молитву в небі пише.
Бо вигорів до кореня папір
від іскри, ніби дах очеретяний.
Ячить перо. Не може, бідне, втямить,
як попелом достукатись до зір…
Як воскресити душу в голій хаті?
Живе надією – до зустрічі лелек…
Перо, не скній, час переліг орати!
Поглянь, який стіною очерет!
Згадай роботи неповторні миті!
В ній зцілення як прояв дивовиж!
Цілує пам’ять очі тиші з тиш
й тамує плач в молитви оксамиті.
* * *
Межа буття. Обійми предків роду.
Біль пам’яті – як Аріадни нить.
Цей попіл мрій, залюблених в свободу,
й це вічне небо боєм стугонить.
Тонка межа. Пора складати звіти.
Не лагідною – стримана була.
Подейкують, що слово мала світле,
пристосуванства не терпіла й зла.
Я знала ніжну і незламну вдачу
на цій землі, що заповів нам Бог,
й людців підступність, й відданість собачу,
і в абсолютних вимірах любов.
Лишаю вам свій степовий рукопис,
пташину пісню, стежку в спориші…
Лишаю смайлик підписом на допис
оптимістично грішної душі.
м. Кропивницький
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.