Антоніна Листопад. «Вірю!»

178

ВІРЮ!

Летальна тривога.

Осквернений час.

Я вірую в Бога.

Поможе й в цей раз.

 

Господь не покине.

Не вбити святинь!

Я вірю у Київ.

І вірю в Ірпінь.

 

Палає офіра.

Країна горить!

У Вінницю вірю –

І в Бровари!

 

Летять птахи з вирію.

Всевишній, прости…

У Миргород вірую –

І в Яготин.

 

Нестерпна розмова.

Священний взірець!

Я вірую Львову.

Люблю Трускавець.

 

Країна – на скресах.

Себе не віддасть!

Я вірю Одесі –

І вірю в Бердянськ!

 

Море болю і суму.

Ведмедю – потоп!

Я вірю у Суми.

І в наш Конотоп!

 

Безмежна безмірність.

Пекельний перон!

Я Харкову вірю.

І вірю в Херсон.

 

Страшні опоясини.

І кожен з нас – ціль.

Я вірю в Черкаси

І у Чернівці.

 

Весна засміється.

Христос – біля нас!

Я вірю Донецьку.

Я вірю в Луганськ

 

Поглянь на це Небо –

Безодня й бальзам.

Я вірю у себе.

І вірю всім Вам!

 

ДРУГА СМЕРТЬ

 

Навала московських татар…

І не перекреслиш наруги.

Бомбили уже й Бабин Яр.

І мертвих вбивали вдруге.

 

Тремтять і озера, й могили.

Затерпло ридала Любов.

Олену Телігу убили

В підземному царстві знов.

 

Луна – по столітніх літах…

Сльоза – на черленій сторінці.

Стривожений і хресний прах

Євреїв і Українців.

 

Хіба таке можна простить?!

Розплата як буря накриє.

…І розлітались хрести,

Як птахи по Рідному Києву.

 

Бомбили рашисти Бабин Яр.

І мертвих вбивали вдруге.

 

ТРОНКА ДЛЯ УКРАЇНИ

 

Ударив той грім на світанку.

Здригнувся в Землі навіть прах…

В Чернігові яструби-танки

Застигли на білих снігах.

 

Гостомель бомбили запекло.

Та Мрію хіба зімнеш?

Зробив Ірпіні справжнє пекло.

Те пекло тебе не мине.

 

Таке не прощає Вічність!

Плач іволги – у віках…

А Суми, як перший вулкан,

Що вибухнув ворогу в вічі.

 

Міцне, Україно, в нас серце –

Позаздрив би навіть Лефорт.

Одеса – Незрушна Фортеця,

Де кожна людина – як форт.

 

У нас омофором – діброви.

І вольні незгасні вогні…

Херсон захлинається в крові.

Утопище, враже, у ній!

 

А Харків – Соборна Молитва.

Краяни усі, немов креш.

Ось площу Свободи розбито.

Свободи в нас не забереш!

 

Із нами – світи і собори!

Вінчаємо шлях журавлю…

…Стиснув Волноваху за горло –

Зробив собі вічну петлю.

 

Не прийме вас море хрещате.

Не виповзете і вужем…

В Бердянськ увійшли, яко таті.

Живими не вийдете вже!

 

Росіє! Покарників – карма…

І гострі, як лезо, жнива.

А Київ стоїть, наче мармур.

Vivat, стольний граде, vivat!

 

Над нами – свята Покрова.

Століття в нас – кожна мить!

Дзвенить наша тронка броньована,

Священний вогонь горить…

***

Не вірю. Це – мені сниться…

Це просто страшне кіно!

Рвуться бомби в столиці.

Ірпінь – розбите судно.

 

Не може уява змиритись!

Ніби несправжній покров.

Тисячі зранених, вбиті.

Ллється справжнісінька кров…

 

Харків, Херсон – в полоні.

Горами – горизонт.

Стогін сирен… доба холоне.

Всюди – гарячий фронт!

 

Б’ють по Соборах, по Криці.

Святині для них – як дно.

Не вірю! Це – мені сниться…

Це просто страшне кіно…

 

СУБОТНІЙ СОН

 

Снилось Азовське море.

Берег самотній, безлюдний.

Хвилі сердито говорять:

– Що ви творите, Люди?!

 

Снилась Жаннина хата.

Зайві і сльози, й слова…

Ось… солдатня волохата!

Мревиста татарва…

 

Снився Бердянськ дорогий!

Жовтий пісок, як тісто.

Займище ворогів…

Боже, очисти Місто!

 

Буде ще Зустріч Гостинна.

Я не кажу: «Прощайте!»

Снилось море чаїне.

Без … жодної чайки.

 

Снилось Азовське море.

Берег безлюдний, самотній…

 

В Е С Н А

 

….І Весна повернулася знов.

Теплий вітер у груди повіяв.

Бо Життя – то є Вічна Любов!

Бо Життя – то є Вічна Надія…

На порозі – барвиста луна.

Пахне Хата. І пахне довкілля.

Бо Життя – то є вічна Весна.

Бо Життя – то є Вічне Весілля.

Кожен ранок, як дзвоник, бринить.

Кожен вечір зірки в Небі лічить.

Бо Життя – незгасаюча мить…

Бо Життя – то пульсуюча Вічність!

Неважливо, куди, хто пішов…

Неважливо – зібрав чи посіяв.

Бо Життя – то є Вічна Любов.

Бо Життя – то є Вічна Надія!

 

ЄДИНОКРЕВНІСТЬ

 

Скоро – весна. Соловейко

Тьохне.

Посеред… біди.

Ходить луна по рейках.

Кличе свої поїзди…

Ті, що розбомблено вчора.

Ті, що народяться ще…

Знов усміхнуться Гори,

Вмиті блаженним дощем.

На перехрестях – зебра.

І… закривавлений слід.

Місяць спускається з Неба.

Щоб пригорнути… сиріт.

Всюди – Єдинокревність.

Єдинородний Час!

Вбиті будинки й дерева

Молять Бога за нас.

Будуть плоди і пісня.

Встануть померлі й живі!

Ворогу зробиться тісно

Навіть… у мертвій Москві!

Скоро – весна. Соловейко

Тьохне.

Як тьохкав завжди!

 

ІРПІНСЬКИЙ ЗОЙК

 

Болю! Мій болю… Болю неспинний!

Небо над лісом Ірпінським зомліло.

Що ви зробили з моєю Ірпінню?!

Що ви зробили?! Дебіли… Дебіли!

Що ви зробили з Ірпінню, прокляті?!

Щоб у вас руки навіки заклякли!!!

Що ви зробили із Янголом Білим?..

Що ви зро-би-ли? Дебіли. Дебіли.

Я би усіх вас – на ешафоти!

В середньовічне пекельне кострище…

Я би вас – у мезозойське болото.

В первопечерне сліпе ристалище!

Я би вас в клітку – із тиграми лютими!

Разом із вашим безумним путіним!

Що ви зробили з Ірпінню ніжною?..

Де тепер будуть рости підсніжники?

Що ви зробили з моєю Ірпінню?..

Що не зосталося навіть і тіні…

Що ви зробили, нелюди, нелюди?!

Я б вас із вихором – на дикі скелі!

…Та, що і пташки ніколи не скривдила.

Та, що усіх наділяла крилами…

Та, що завжди рятувала хворих.

Я би у с і х вас – в олов’яне море!

Що ви зробили з моєю Ірпінню?

Навіть здригнувся римський триклиній.

Навіть каміння в землях ворушиться…

Навіть злякались мертвії душі.

Що ви зробили з Ірпінню Квітучою?..

Щоб на вас впали всі гради і кручі!

Щоб кип’ятком все потомство ошпарено!

Щоб потопились могили і правнуків…

Щоб ви горіли в десятім коліні!

Навіть здригнулась Гора у Сардинії…

Тенькнув дзвіночок в тонкім передзвінні…

Що ви зробили з моєю Ірпінню?..

Хай розірвуть вас Святі Блискавиці!

Хай у нащадків спотворяться лиця!..

Хай на очах ваших зникнуть повіки…

Хай у вас виростуть сині хвости…

Я – проклинаю!

Проклинаю… Навіки!

Про-кли-на-ю…

Хоч і не можна клясти…

Болю, нестерпний… Болю неспинний!!!

То – вже не сльози.

То – к р о в КАЛИНИ!

 

АЛМАЗНЕ СТЕРНО

 

Найсильніша в пустелі рослинка,

Що вросла в крем’янисте дно.

Україно, моя Материнко!

Проти монстра – Алмазне Стерно!

Ти на скелі стоїш. З Оракулом!

Всі пророцтва у Тебе в очах…

Бо, насправді, ти є – Гераклом!

Сам Господь Тобі дав меча.

Що у монстра?!

Чортячі роги.

І копита з диявольських криг…

А у Тебе – Священна Дорога!

Із Тобою – Сам Архистратиг!

З оберегами наша сорочка.

Вже із монстра знімається скальп.

Із Тобою – Сини твої й Дочки!

Із Тобою – Небесні Війська!

Що у монстра? Страшне підземелля…

Закривавлений чорний слід.

А у Тебе – святі акварелі.

А у нас – Весь Квітучий Світ!

Найміцніша в пустелі рослинка,

Що вросла в крем’янисте дно.

Україно!  Моя Материнко!

Тобі Бог дав Алмазне Стерно!

 

СЕРЕД  ВІЙНИ

 

Бруньки набрякають. Всі трави – свячені…

Сорока ще сиру ні в кого не вкрала.

Всю ніченьку вили тривожні сирени.

Слава Богу,  н і ч о г о  не впало….

Весна вже співає прекрасні хорали.

Пробились росточки червоної рути.

…Учора дитину убиту ховали.

Як Мати ридала, – не дай, Боже, чути!

І знов ешелони – з проклятої зони.

Та хай же самі тут себе постріляють!

…Вродилось хлоп’ятко.

В підвалі. Із лона!

Як світяться очка – по всіх Виднокраях!

Всю ніченьку вили сирени гарячі.

Аж Небо над нами тремтіло!

Я знаю:  ї м  Час не пробачить.

Слава Богу!

Н і щ о –  не згоріло…

 

 

Прокоментуєте?

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!