ПРИЙДИ ПОСІЙ
Ніхто не знає, що таке любов,
Хто вигадав таке коротке слово?
Тебе забути намагаюсь знов,
Не знаю, навіть, я пишу для чого.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Тобі я вірші більш не покажу –
Не впевнена, що ти їх зрозумієш.
Переступаю я і цю межу.
Весна. Всі в полі, тільки ти не сієш.
Тетяна Худолій
(Вісник літ-мистецького об’єднання ім. Г.Косинки «Ластівка» ч.20, 2001р)
Весна. Всі в полі. В мене ж й не орали,
Земля так просить плуга, хоч кричи.
Ти бродиш десь, чорти б тебе забрали,
Товчи тобі про це чи не товчи…
Прийди посій мені! Прошу тебе, прошу,
Я пам’ятаю, як ти це умієш!
Хоча… навіщо я тобі пишу,
Ти все одно вірша не зрозумієш.
ЯКА КРАСА, ЯКА ЖАГА…
Яка краса, яка краса
бушує у твоєму тілі!
Схилились навіть небеса
у божевіллі.
Твердішає моя рука,
об’єм виповнюється, грає,
і думка й лінія прудка
витає.
Михайло Горловий, («Діти Дажбога», Київ, ДІЯ, 2000 р.)
Яка краса, яка жага
бушує у твоєму тілі!
Тремтить уже моя нога
у божевіллі.
Твердішає усе в мені,
об’єм виповнюється, грає,
і думка… й ґудзик із матні −
злітає!
БЕРЕЖІТЬ ОСНОВИ
Я поставлю на карту любов
І стоятиму в неї на чатах,
Щоб ніхто не торкнувся основ,
Із яких все прекрасне почато.
О. Хмельовський, («Іду до слова», Київ, Задруга, 1998).
Ні, не ставте на карту любов,
Пояс вірності ставте на чатах,
Щоб ніхто не торкнувся основ,
Із яких все прекрасне почато.
БЛУДНИЦЯ ТЕМРЯВА
Ґвалтує місяць темряву нічну.
А в лоні вже гостює промінь.
Ольга Довгоп’ят, (“Стеблина миті”, Київ, За друга, 2003 р.)
Ну й місяченько, ну й бешкетник,
Він темряву затис в штахетник,
Добравсь до лона – все, амінь!
Туди… а там гостює промінь.
ВИНО НА СНІГУ
Вино на снігу, вино,
Червоне, п’янке – не яблука.
І пестило серце воно,
Як з вами у вечір я блукав.
Пливла із-під ніг земля,
Вино на снігу дурманило.
І подих між вуст гуляв
Гарячий і трохи оманливий.
Медове пилося вино,
Раптово похмілля нагрянуло.
Було з гіркотою воно
Сніг танув, похмілля ж не тануло.
Олександр Хмельовський, «Вино на снігу» («Жадана злива», Київ, ТРК «Юана», 2003 р.)
Медове пилося вино,
Раптово похмілля нагрянуло.
Було з гіркотою воно –
Сніг танув, похмілля ж не тануло.
Пливла із-під ніг земля,
Мене вже добряче дурманило…
І раптом із рота – оп’ ля! –
Гаряче і трохи оманливе.
Вино на снігу, вино,
Червоне, п’янке – не яблука…
А далі усе, як в кіно:
Не знаю до ранку де я блукав.
З перекладів українською
Бить иль не бить? –
так не стоял вопрос.
Уж очень крупный
у субъекта нос,
Мясистый,
привлекающий удары.
Зачем носить носы такие даром?
Юрий Садовский,
«Новый гамлет» («Дом у обочины», Київ, ВИР, 1993 р.)
Бити чи ні? – питання не стояло,
Занадто замашне у фраєра сякало,
Червоне і м’ясисте, як хурма.
Нащо носить носи такі дарма?
ЗАЛПИ ГРОМУ
Ти просто плакала од вітру,
Вдавала – наче із жалю.
Сльозам фальшивим не повірив,
Словам «прости мені, люблю!»
Стояла зрада поміж нами,
Лукаво оглядала нас.
Я чув, як невеселі гами
Оркестр душі програв не раз…
Крізь силу стримав залпи грому,
І град вербальний не пішов.
…Але за мною біг твій сором
І розривав на серці шов.
Олександр Хмельовський, («Жадана злива», Київ, ТРК «Юана», 2003 р.)
Наївся я гороху зранку,
Заштопав серце від жалю,
Дививсь на тебе, як на бранку,
Коли казала, що люблю.
Стояла зрада поміж нами,
Лукаво оглядала нас.
Я ж чув, як невеселі гами
Живіт програв уже не раз…
Крізь силу стримав залпи грому,
І град вербальний не пішов.
… А то за мною біг би сором
І розривав на серці шов.