“Українська літературна газета”, ч. 1 (369), січень 2025
ГІМН ЛЮДИНІ
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
…Коханню проспіваю «Аліллуйя!»,
Любові – уклонюся
до землі…
Почує мене хтось чи не почує,
А проросту я Вічністю в тобі.
Спозирує у невідь задзеркалля
принишклий клен, що виріс із насіння.
І от стоїть, увесь такий сакральний…
…Майбутнє бачу в ньому я, Людино.
* * *
Буває так: на вдих настáрчиш сил,
А от на видих – то уже несила.
В часи найдовших, найлютіших злив
здається тільки й можеш буть щасливою.
…Квапливо осінь коней запряжé, –
тоді вже на галоп її чекай.
…Який шедевр ці яйця Фаберже!..
Митець Марчук в картинах творить рай.
* * *
…А мені – все одно,
якщо всі – заодно!
А мені – ані тьохне ніскілечки!..
Напишу піврядка
недолуга така,
Замість того, щоб з неба – зірочку!
Сніговієм мету нам –
обрати мету,
А до неї – півкроку, трошечки…
Я для когось – ввесь світ,
і – зоря між орбіт,
А для когось –
«мілая кошечка»…
…Знов півночі не сплю – віршем Долю творю,
Душу власну –
як можу – вивищую…
Десь за містом – гроза…
Тут – щокою – сльоза,
Бо життя напоказ
не вивішую…
…Сивочола зима…
Хтось – самий…
Хтось – сама…
* * *
Зірвати тишу. Розвести мости.
Пірнуть в любов –
хай не з тобою, з іншим.
Звести докупи триодні персти.
І зрозуміти:
«Ну нарешті ти –
з Ним!»
І смачно чай змішати з молоком.
Почати смажити йому котлети.
Задовольнятися одним дзвінком
І не питати:
«Пропадаєш де ти?»
Читати книгу в хаті допізна.
Серед листків знайти старий гербарій.
Усе – навзаєм. У довірі.
Дивина? –
Мені б з Тобою…
так от бути в парі…
* * *
Дискутивно любий мій
і дуже дивно –
ти поглянув мені в очі
так наївно,
і застигло в моїм шепоті питання –
адже нічка нам солодка
не остання.
Адже будуть ще і заходи
й світанки,
я не стану у негоди більше бранкою,
відпущу з долоней вітер –
хай літає…
А про те, що в моїм світі,
і не знає.
«ОТАК У ТИШІ ВЕЧОРОВІЙ…»
Павло СКОРИК
* * *
Вечоріє…
Звечоріло.
Поховались в гніздах птиці.
Потонуло у чорнилі
Солов’їне соло тиші.
Перший сон кладе подушку,
Золотий кидає невід,
Другий – з піснею на вушко,
Третій сон – і сон до неї.
«Люлі-лю…» – маленькі діти,
Сплять Чорнобилі прокляті,
Місяць човником над літом
Спить до зірочки прип’ятий.
Тьмяно блимає лампада
Перед образом Марії…
Люди, як нам не проспати
Світ оцей,
Що вечоріє?!
ЗОЗУЛЕНЬКА
Тільки обрій на сході звидніє,
Перший промінь росу зіп’є,
Ще й на ганок не встигну вийти я,
А зозуленька вже кує.
Рипне вітер старою хвірткою,
Мати відрами задзвенить…
А зозуля – клянуся свідками –
Так і хоче мене зманить.
Отуди, де Олешня журиться,
Що давно я не ставлю верш,
Де між хвильками скалки жмуряться,
Раз подивишся – упадеш.
Де простори прогіркли вільхами,
Осокою і перстачем,
Де – як в юності – в щастя віриться,
Ніби ось воно – за плечем.
Де віднайдеться і загубиться
Тридев’яте царство моє,
Де посивіє – не забудеться
Ця зозуленька, що кує.
У ВІДПУСТЦІ
Лікарі пропонують поїхать до Чорного,
Обіцяють путівку в саму Феодосію,
Та відпустка – і сила несе мене чортова
В непримітне село голубеньким автобусом.
Я прибуду до нього з вчорашніми стресами,
З болячками своїми і вічною втомою,
Причащуся дощами, просвічуся березами,
Назбираю суниць пополам із оскомою.
Обійду ті ярки, де й донині лишилося
Моїх босих слідів лупотіння незвітрене:
Той – Широкий – заблудить мене до Лишишини,
Той – Глибокий – покличе у гості до Віклини.
Ліс навстріч зашумить, річка схлипне-запіниться,
І ніхто не сховає ні смутку, ні радості…
Зацвітуть мої думи ромашками пізніми,
Моє серце мале од пісень розривається.
УКРАЇНІ
Хай мовчать Америки й Росії,
Коли я з тобою говорю.
(В. Симоненко)
Волі день встає на небокраї,
Сонце повне світла і тепла…
Земле, тополинистий мій краю,
Крапелько із житнього стебла!
Кличе-зве мене твоє роздолля,
Грають, мов на кобзі, жайвори…
Україно! Вічна моя доле,
Говори зі мною, говори!
Як синів етапом до Сибіру
Гнали, щоб тебе зреклись вони,
Як в народі убивали віру
Виродки із роду сатани.
Не переписати той чорнопис,
Пам’ять не зачиниш у затор,
Бродить у крові моїй Чорнобиль,
Ссе її страшний Голодомор.
Та не вмре родюче твоє поле,
Край шляхів не всохнуть явори…
Україно! Вічна моя доле,
Говори зі мною, говори!
Волі день встає на небокраї,
Сонце повне світла і тепла,
І сльозину вітер не стирає,
Що мені на щоку натекла.
ПУТИВЛЬ
Отак у тиші вечоровій
Побіля отчого двора
Почуєш раптом: б’ють підкови
І крутиться земля стара.
Дихне повір’ями, як димом,
І крізь блакитну куряву
Постане холодно і зримо
Страшне знамення наяву.
Путивль, Путивль!
Не спить твій Ігор.
Овлур комоні загнузда.
Застогне степ. Ганебне іго
Штовхне до рідного гнізда.
На плач зигзиці – Ярославни,
На поклик Руської землі…
О, як він мчав! Як яро слали
Свій килим сиві ковилі!
І знов стоять в Путивлі стяги,
А десь у келії в цю мить
Тремтить пергамент і в монаха
Перо надривисто скрипить…
Свіча, підпливши, догорає,
Вощиною холоне суть…
Путивль, Путивль,
мій древній краю,
Твої путі на Русь ведуть!
Діду Мусію, стомилися, схоже?
Хай відпочине милиця трішки.
Я так прикинув, на роки помножив,
Ви і на милиці землю всю пішки
Тричі, уже, обійшли
і не менше…
Тут ось півдня, а зомліли
й коліна.
«Може, то в тебе, онучку,
у мене ж –
Сяду, а милиця й пусте коріння.»
… Квітли і знов одцвіталися вишні,
Мчали хуртечі –
орда за ордою…
Якось потрапив на кладовище –
Дідова милиця стала вербою.
БІЛИЙ СВІТ
І
Світ білий – лиш тому і білий,
Що всі по ньому щось
та й пишуть.
Пишіть! Чи вміло, чи не вміло –
Старайтесь менше плям залишить.
ІІ
То просторий, то вузькуватий,
То високий, то – хоч повзком.
Скільки в ньому нам вікувати –
Лиш прицмокувать язиком.
У захопленні.У відчаї.
На початку й на схилі літ.
Розумію і захищаю,
І прощаю цей білий світ!
Ось він тупцяє весь зелений,
Смертний, вічний,
такий-сякий…
Тільки все ж таки – незалежний!
І дай, Боже, – не навпаки!
ІІІ
Я дивився-дивився, надивитись не міг
На химерні узори,
на вигадливий сніг,
На високі замети з острішками ожин,
Піднімися й навшпиньки –
ні села, ні стежин.
І за обрієм обрій,
і стою сам не свій,
Мов боюсь потривожить,
Ні, не сніг – білий світ.
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.