“Українська літературна газета”, ч. 8 (352), серпень 2023
«Аж до пізньої ночі телевізія передавала творчий вечір поета Андрія Демиденка. Палац «Україна» був повен краси, таланту, вирував, клекотів віршами, молодою пісенною силою. Ми були просто щасливі з такого тріумфу поета. Цьому багатству немає ціни. 1993 р.»
Олесь ГОНЧАР,
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
«Щоденники», том ІІІ.
* * *
Слова одні – поети різні.
Запізнілий талант – перезрілий плід.
Як поет я доріс вже до пісні,
Щоб понести її у нарід!
Повертайтесь додому
Не дай вам, Боже,
Бути біженцем війни –
Від рідних лиць.
Від рідних місць.
Від свого дому.
І змушено радіти чужині.
І вчитися всьому чужому.
Повертайтесь додому.
Повертайтесь додому –
Кличуть рідні краї,
Кличуть вас журавлі.
Не дай вам, Боже,
Бути вигнанцем війни –
Крізь шлях ридань.
Й поневірянь.
Й нелюдську втому.
Й тинятися по світу без вини
Не дай вам Бог. Не дай нікому.
Повертайтесь додому.
Повертайтесь додому –
Кличуть рідні краї,
Кличуть вас журавлі.
На передку війни
Я ще не знав,
Що я узятий
На приціл.
Що в снайперів
Свої
Криваві
Квоти,
І смерть стоїть
За крок навпроти.
Тут інша вартість
Слів
І вимір цін!
Почуйте, галас-патріоти.
Я ще не знав…
Тут грізний статус в тишини.
Свинцеві тут оркестри й ноти.
Я ще не знав,
Що від війни
Немає
Тяжчої
Роботи, –
Я потім все відчув на дотик.
Я ще не знав,
Яким
Буває
Плач броні.
Як у атаки йдуть укропи.
Я ще не знав
У тім вогні
Молитви сил,
Солдат піхоти –
Я потім все відчув на дотик.
Я ще не знав,
Що повернусь в труні
Героєм.
Що із «двохсотих»
У ті дні
Двадцятим буду
В нашій
Роті…
Я ще не знав,
Що буде тризна по мені.
І Україна стане перед строєм.
І дощ
Чи сніг
Мене покропить…
Я ще не знав, що так люблю її!
Я сам пішов, пішов в окопи.
Я йду в політ з Екзюпері
Вже диво казок відбуло.
Та не забути їх тепло.
Вже інший час струмить, луна.
І ходять інші імена.
Я гортаю вас, казки,
Адже в житті все навпаки…
Новітніх сонмища турбот.
Кому ти треба, Дон Кіхот?
Але без тебе – мир другий.
О Дон Кіхот! О лицар мій.
Та доки зрію світ зорі –
В мені живе Екзюпері!
Мене зове Екзюпері!
Я йду в політ з Екзюпері!
– О, мудрий гноме, скажи ти:
Що всього дорожче людям?
Найдорожче у житті –
Там, де ждуть,
Де ждуть і люблять.
… І поки зрію світ зорі,
Я йду в політ з Екзюпері!
Ми – українці
Нас вибрав час.
Не ми його обрали.
І ми завжди
вкраїнцями були.
Нам випав шлях
крізь грози і заграви.
І нас не раз
на цвинтари несли.
Тут наша воля
й батьківські причали.
І ми повік
по совісті жили.
Не залякали нас
і не здолали.
Ми на своїй.
На праведній землі.
Нас вибрав час.
Не ми його обрали.
Козацький дух
в музеї не здали.
Наш родовід і слава –
не вмирали,
Щоб ми завжди
вкраїнцями були!
Щастя
Щастя не буває багато.
Щастя буває різним.
Щастя не буває по блату.
Бути щасливим ніколи не пізно.
Поет і світ
Ну що про нього не транділи.
Віками йшли на його лов.
Але поет – він мега-соло!
І світ поета не зборов.
Тож дмуть
В його вітрила
Весносили!
Бо без поета світ –
Не здійснена любов.
Бо мов
Зерно в ріллі,
В нім проростає Слово.
І не вбити поета
Ні холодним булатом,
Ні свинцевим дуплетом,
А ні із арбалета
Не спинити стрілі.
Бо поет – веснокрил!
Бо поет – весновир!
Бо поет – веснояр
В тисяч літ
На чолі!
Бо який ти поет,
Коли меч
У чохлі!
* * *
Як у байдужості ми класні.
Комфортно в ній. Цинізм сповна.
Продажні всі –
І королі, і блазні.
Питання лиш:
в кого
яка
ціна.
* * *
Стерпіть таке не сила –
Мораль поставили на кон:
Поезія перемістилась
В матюжний
лексикон.
Сусальне золото листків
Згасає літа аромат.
Осінній світ палахкотить.
Тремтить немислима краса,
Яку не умістити в рами.
Осінній цвіт – він ворожбит…
Осіння повінь у лісах.
Й розвихрені сади.
Осіння музика
Осінніх див,
О, як дзвениш ти кольорами!
Сусальне золото листків
Вальсує, кружить із дерев,
А їм вже день
У весняній обнові.
Торкнися їх ти дотиком
очей,
Відчуй зітхання-подих
на долоні.
Земля
У злото-багрянцевому покрові.
Сусальне золото листків,
Не розлюблю я вас ніколи.
Хоч тихий жаль…
живе поміж рядків.
Не вбиваймо в собі ми людину
Вже змовкають останні ліси,
Народи і мови згасають, як води.
Нема милосердя. Зникають земні голоси.
Нема милосердя. До себе самих. До природи.
Що залишим тобі ми, дитя?
Мільйони самотніх у кожну хвилину.
Нема милосердя. Шаліє ціна на життя.
І все менша ціна на людину.
Очищайся од скверни, душа.
Рятуймо Природу – святу і єдину.
О, браття і сестри, вона догора, як свіча –
Не вбиваймо в собі ми Людину!
Нічна столиця
Ніч над Дніпром
Рахмана і пишна:
На березі ночі –
Розсідлана тиша.
І чути плесам
Нічної столиці,
Як моляться тиші
Церковні дзвіниці…
Доба
Запала ніч у фіміамах,
Воркує день на видноті.
А думний вечір золотий
Розсідлує коня…
Скажи, а ранок де ?
А ранок – Санчо Панса
В молодого дня…
Що стріне нас?
Що стріне нас –
Не можем знати.
Чи шлях ганьби,
Чи грім литавр?
Назріє час,
Щоби сказати
Яка ціна твого життя…
Між нами музика звучить
Незчувся як минає молодість,
Збагнув одне: живу бездумно.
О як без тебе холодно.
О як без тебе сумно.
Чого в душі моїй так порожньо,
Коли навкруг мене так людно?
О як без тебе холодно.
О як без тебе сумно.
Не дай нам, Бог, прожити порізно
І день новий, і день наш судний.
О як без тебе холодно.
О як без тебе сумно.
Віддам усе на світі золото
За голос твій. За твій цілунок.
О як без тебе холодно.
О як без тебе сумно.
Незчувся я – минає молодість.
Збагнув одне – люблю безумно.
О як без тебе холодно.
О як без тебе сумно.
Не розлучаймося, кохана.
Зі мною будь ти кожну мить.
Не розлучаймося, кохана:
Між нами музика звучить!
Спішу до Лесі
Спішу з букетом я до Лесі.
Сховала бронза її біль.
Це не Касандра і не Мессінг –
Пророк-бунтар небес і піль.
Вона – у долях і у месах.
Вона – зерно! Не перемол.
Вона думок космічних «Тесла»
І вогнедухий мій глагол.
* * *
О як шаліють солов’ї!
І топлять світ в солодкій муці.
О навіженні солов’ї, –
Над геніальності безумці!
Ну, хто ми є ?
І.
Міліють груди
Борисфена.
Міліє світ.
Міліє все.
Сповза униз
Сумна Говерла –
Крізь крик
Трембіт,
Крізь зойк
Смерек.
Ну, хто ж ми є
У своїх генах?
І як же нас
Від нас трясе!
ІІ.
Всихать вени
Борисфена.
Ну, хто цей світ,
Ну, хто спасе?!
Іще жива
Сумна Говерла –
Рубають всі.
Рубають все!
Ну, хто ж ми є
У своїх генах?!
Куди іще
Нас занесе?!
Я – репортер. Я – журналіст
Я не ловець брудних сенсацій.
Мене вбивали без війни.
А я спішу знов до редакцій –
Не хоче серце тишини.
Брав інтерв’ю в людей й природи.
Яких не знав подій і дат!
І поки голос мій і подих –
Не здам Свободи барикад!
Чи дощ чи сніг, зима чи літо –
Смартфон й перо в моїй руці.
О скільки доль людських прожито,
І зла узяв я на приціл!
Прошу новин я добрих в Бога.
І треба, треба б відпочить…
Та вже зове нова дорога,
І в даль неспокій мій сурмить.
Гуде розхитана планета.
Мої слова стають на повен зріст.
Ефір – мій пост.
Ефір – мій фронт.
А правда – моє кредо.
Я – репортер! Я – журналіст!
Григорію Сковороді
І.
Такі, як ти,
Не люблять пантеонів.
Таким, як ти,
Лиш Україна рай.
Такі, як ти, –
Назавжди патріоти.
Такі, як ти,
Не кидають свій край.
ІІ.
Всевладний Час –
Всесильний Властелин
В суді вселенському пита:
– Всіх зловлено в світах??
Не зловлений один –
СКО-ВО-РО-ДА!!…
ІІІ.
А все-таки
Цей світ зухвалий і їдкий
Тебе вловив:
Всотав твоєї мудрості звізду.
… Я на Подолі
стрів Сковороду…
Перекотиполе
Ой, що ти за диво,
Перекотиполе?
Саме собі горе,
Перекотиполе.
Там, де вітровіння,
Там твоє стремління.
Куди примандруєш –
Там і заночуєш.
Хто ж тебе пригорне,
Перекотиполе?
Саме собі горе,
Перекотиполе…
Не знаєш мороки
На чотири боки.
Котишся-гуляєш,
Не сієш – не маєш.
В перекотиполя
Не буває дому.
Йому б тільки воля
Та широкий лан.
Перекотиполем
Не стань, наша доле.
Перекотиполе –
То лише бур’ян.
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.