Алла Чигрин. «Ангели в берцях»

276

***

полум’я свічки світлячками в очах

морок підвалу

гаром просякнутий час

 

Мамо,- шепчуть вуста пошерхлі

я хочу на сонце

коли вже настане день?

 

отак і чекатимуть живі і мертві

допоки в смертельному герці

небесне світило повернуть

втомлені ангели в берцях

 

                 ***

модернізована смерть

ураганом і смерчем

не косить уже а рве

на тілі моєї країни

згарища і руїни

 

без домовини мертві

 

чорний дим застилає небо

поле голосить зболене

від дикого реву снарядів

барабанні перетинки лопають

 

Боже, невже так треба?

 

Полум’я на іконі

церковні горять вівтарі

вбиті і закатовані

 

без домовини мертві

 

Боже дай сили війську

вибити ворога з хати

праведною рукою

кремлівського ката скарати

 

вернуть додому люди

з світів близькИх і далеких

стужені за Україною

як до гнізда лелеки

 

небо  розквітне синню

поле – жовтим колоссям

мати народить сина

 

кетягами калини

дівча заквітчає волосся

 

 

КОРОЗІЯ ПАМ’ЯТІ

 

затерта платівка патефона

заїла

силується перескочити пошкоджений рівчачок

але знову і знов повертається

 

та ніжна мелодія вже ніколи не зазвучить як колись

 

мама

дивиться

з під насупленої хустки

стежить за моїми руками

які місять тісто

 

– мамо, це я

 

вона

прошелестіла до мене висохлими вустами:

– ви гарна жінка

вареників наварили з вишнями

 

– мамо, я ваша донька

Ви мене не впізнали?

 

ще дужче сховалась у насуплену хустку:

що робить у хаті в мене ця жінка з рудим волоссям?

до неї пес лащиться

двір перестав стерегти від чужих

яка вона мені донька?

 

ота її дівчинка

бліда від недокрів’я

з тоненькими музичними пальцями

які так легко бігали клавішами баяна

але не навчились доїти корову

 

ставить студентську валізу

притулилася до плеча

 

просіяли мамині очі

– дитино моя

це ж ти приїхала?

 

тільки мить я бачила маму

 

 

***

Вимита, перемита

Душа моя тісно сповита

У гамівну сорочку

 

Спи, мій синочку, спи

 

Все чим ти так злегковажив

В мені озивається важко

Пташком сполоханим жилка на скроні

Б’ється в твою долоню

 

Спи, мій хлопчику, спи

 

Спромогтися на крок королеви

Здерти з шкіри бинти історій

Щоб як діти Адами і Єви

Залишились босі і голі.

 

ВЕСЛУЙ ДО НІМОГО КРИКУ

 

що трапилось з тобою?

 

так раптово зірвало загату

і полились словесні потоки

про кохання до іншої

 

ручаї

спліталися

в химерні словосполучення

ти запускав білими парашутами білі вірші

думав що літаєш, а падав нижче і нижче

 

словесний паводок

безжально

розмиває

зцементоване роками

наше гніздо

 

ще мить і ми перетворимося на два я

 

ти сильна

веслуй до німого крику,

 

 

***

я думала ми удвох з’їмо пуд солі

а ти їв цукор

на патоку твоїх слів

залипали комашки в пошуку щастя

 

для мене писався сумний сонет

 

врешті тебе наздогнав діабет

щоранку глюкометр в долоні

і перфорація пальців

 

очі мої солоні

 

все зупинилось на самім краєчку зіниці

час-лікар рихтує лінію долі

і даленіють обрАзи

а все таки

наш пуд солі

будемо їсти разом

 

Я ТЕБЕ ЗНАЮ

(секрет молодості)

 

твоя заблукала осінь

роки рахуєш веснами

більшість твоїх ровесників

десь уже в засвітах

 

а ти з середини світишся

вогники грають в очах

 

ні дня без любові

не лихословиш

 

під каменем квітку прив’ялу

напоїш

 

зимову застуджену пташку

вигрієш

 

вроду жіночу тонку

примі

 

і літатимеш понад хмари

там де індійські храми

 

і душа твоя невполонена

ловить любов долонями

 

жити і не здаватись

пам’ятати

парк Горького

в Харкові

там тобі завжди двадцять

Прокоментуєте?

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!