Алберту Каейру. Тепер, коли я почуваю любов…

319

Якщо після моєї смерті захочуть написати мою біографію,

Немає нічого простішого.

Є тільки дві дати — день мого народження і день моєї смерті.

Між обома — всі мої дні.

 

Мене легко визначити.

Я розглядав світ як божевільний.

Любив речі без жодної сентиментальності.

Ніколи не мав бажання, яке не міг би здійснити,

адже я ніколи не був сліпим.

Навіть слух був для мене тільки супроводом зору.

Я розумів, що речі реальні і всі відмінні одна від одної;

Розумів це очима і ніколи — думкою.

Розуміти це думкою було б вважати їх однаковими.

 

Якось я приспав себе як дитину.

Заплющив очі і заснув.

Окрім цього, я був єдиним поетом Природи.

 

***

Коли прийде весна,

Якщо мене вже не буде,

Квіти будуть цвісти так само

І дерева зеленішатимуть, як минулої весни.

Реальність не потребує мене.

 

Я відчуваю величезну радість,

Коли думаю, що моя смерть нічого не важить.

 

Якби я знав, що завтра помру,

А весна буде й позавтра,

Я б помер втішеним, що вона буде позавтра.

Це її пора, коли їй приходити, як не зараз?

Мені до вподоби, що все реально і все справедливо;

До вподоби, адже це неминуче, якби й було не до вподоби.

Отже — якщо я помру зараз, я помру втішеним,

Бо все реально і все справедливо.

 

Моліться латиною біля моєї труни, якщо забажаєте.

Якщо забажаєте, танцюйте й співайте навколо неї.

Мені байдуже, що буде тоді, коли мені буде байдуже.

Те, що буде, коли буде, буде саме тим, чим воно є.

 

 

***

Тепер я завжди прокидаюсь з радістю і сумом.

Раніше я прокидався без жодного почуття, лише прокидався.

Я радісний і сумний, бо втрачаю те, що мені сниться,

І можу бути лише в тій реальності, де є те, що мені сниться.

Не знаю, що вдіяти зі своїми почуттями.

Не знаю, ким мені бути, коли я самотній.

Нехай вона скаже мені щось, аби я пригадав знову.

 

Хто любить — відмінний від себе,

Він самотній, але ніби той самий.

 

***

Всю ніч провів без сну, бачачи безперервно її фігуру,

Постійно бачачи її інакше, ніж на зустрічах з нею.

Думки обтяжені спомином, яка вона, коли говорить зі мною,

І з кожною думкою вона змінюється відповідно до своєї подоби.

Любити — це думати.

Я майже забуваю, як відчувати — тільки-но думаю про неї.

Я й сам не знаю, чого хочу, навіть від неї, але думаю лише про неї.

Я відчужений і зворушений водночас.

Бажаю її зустріти,

І враз розумію: краще не зустрічати,

Щоб не покинути згодом.

Я й сам не знаю, чого хочу, ані хочу знати. Хочу тільки

Думати про неї.

Не прошу нічого ані в інших, ані у неї; мені думати б і надалі.

 

***

Тепер, коли я почуваю любов,

Мене вабить все, що пахне.

Раніше ніколи б не помітив, що квітка пахне.

Тепер відчуваю пахощі квітів так, ніби побачив їх вперше.

Знаю добре — вони завжди пахли, як знаю те, що існую.

Є речі, які можна пізнати лише ззовні.

Тепер я пізнав це, як відчув потилицею подих квітів.

Сьогодні квіти мають гарний смак, який пахне.

Прокидаюсь сьогодні поволі і вдихаю, перш ніж побачити.

 

Переклад з португальської:

Юрій Бакштаєв

“Українська літературна газета”, ч. 9 (275), 8.05.2020

Передплатіть «Українську літературну газету» на 2020 рік! Передплатний індекс: 49118.

Передплатіть «Українську літературну газету» на 2020 рік в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!