…А якщо хочеш, підем в ліс

142

ДОРОГА ДО КУЛІША

Крізь дощ вела дорога жорстко.

Але задумлива душа

Покликала мене до Шостки,

Покликала до Куліша.

 

Буває диво – це природа.

Бо раптом із небесних круч

Над полем, скупченням народу

3’явився сонячний обруч.

 

Він покотивсь до виднокраю,

Лишивши промені землі.

До нас минуле повертає

З Пантелеймоном на чолі.

 

Його зустрів на давнім полі

У колі друзів, земляків.

Дві липи – свідки його долі –

Шуміли спомином віків.

 

Сиділи в польовім наметі…

Щоб не мінять життя на гріш,

Ми смакували із поетом

Козацький запашний куліш.

 

Йому ми щиро нагадали,

Що незабутній між людей.

Дощило. З Шостки вирушали.

Був серпень. Свято Маковей.

 

На Київ слалася дорога.

Скажу відверто, не жорстка.

Була над нами засторога:

Велична пам’ять земляка.

14.08.012

Київ-Шостка-Київ

 

***

За Обуховим Трипілля,

За Обуховим громи.

І робота (не дозвілля!)

Наче хмара над людьми.

 

Хмара чорна, хмара чорна

Із-за кручі виплива.

Блискавка якась моторна –

Б’є стрілою на жнива.

 

Зупинилися комбайни –

Грім та блискавки велять.

Буде сонце. І негайно

Будуть знову ниву жать.

 

А пока що відпочинок…

Лиш лелека на стерні,

Не чекаючи обжинок,

Заробляє трудодні.

 

Трудодні… Забуте слово.

Та лелека пам’ята,

Як невтішні наші вдови

Загубили тут літа.

 

За Обуховим Трипілля,

За Обуховим громи.

І робота (не дозвілля)

Наче хмара над людьми.

 26.08.012

 

***

Бандура тихо грає,

А жіночка гаптує, вишиває.

Гори прадавній силует.

На цьому тлі – задумливий поет

На товариство погляда.

І відступа від нас біда,

Бо взяв до себе наші болі.

Посіявши на слобожанськім полі.

Було в нім – НІ! Було в нім – ТАК!

Таким запам’ятав Бучак.

Немає пози в цім нітрохи.

Це тільки відблиски епохи,

В якій він жив.

Не жив.

Творив

Затуливітерський мотив,

Де люльку налаштовує Мамай,

Де гомонить зелений гай.

28.07.012 Бучак

 

 

***

Днів зо два побуду тут я.

А більше й не треба.

Сподіваюсь: біль затухне

Під високим небом.

 

Під високим, хоча хмари

Й закривають обрій.

Заспіває незабаром

Соловейко добрий.

 

І чого іще бажати

В черемховім світі?

Зникли хмари вайлуваті,

Знову сонце світить.

 

Тож пора вже вирушати

В неблизьку дорогу.

Цвіт черемхи, запах м’яти

Будуть за підмогу.

 

Та, на жаль, біль не затухне

Під високим небом.

Буду там чи буду тут я,

Біль – життя потреба.

 

Через болі, через муки

Жевріє надія.

Хоч кричать над полем круки

Жито споловіє.

23.09.012

 

***

А що за тими луками,

Де ми були заблукані?

– Лісок, а може, гай.

– А що із тими чарами,

Із чорними, із карими?

– У серця запитай.

– А що, скажи, згадалося,

Коли тобі не спалося?

– Бентежні солов’ї.

– А де поділись спомини

І птахів срібні гомони?

– Забрали ручаї.

– Куди ж вони поплинули,

Чи їх роки поглинули?

– До пам’яті пливуть.

– Вже осінь прихилилася.

А що мені лишилося?

– Єдине: не забудь!

1989

 

***

Розхитались верховіття.

То їх вітер розхитав.

А хмаринки, ледь помітні,

Нахилились до отав.

Щось вони там розглядають.

А в полях ідуть жнива.

Дикі гуси пролітають,

Мов напнута тятива.

Приземлились, приземлились,

Походжають по стерні.

А хмаринки віддалились

І розтали вдалині.

І зійшлись земля і небо

Там, де обрію межа.

І вона зове до себе,

Бо для мене не чужа.

Поріднився я із нею,

Все життя до неї йду.

Поміж небом і землею

Я колись таки впаду

На високе верховіття,

Що їх вітер розхитав.

І можливо, хтось помітить,

Хоч нікого я й не ждав.

11.08.2009

 

НІЧ

Луки чисті.

Рос намисто.

Ніч.

На дозорі

Ясні зорі

Не змикають

Віч.

Тиша, тиша,

Не колише

Вітер

Трав.

І замріявсь

Попід гаєм

Став.

Темні хвилі покотились

На пісок.

Місяць сяє,

Обіймає

Холодок.

Чути ляскіт –

Впав на ряску

Крижень

З висоти.

А у полі

Дві тополі

І гудуть

Дроти.

На дозорі

Ясні зорі

Не змикають

Віч.

У червоних у кашкетах

Будяки йдуть

В очерети

Ранкові

Навстріч.

1959

 

ВЕРЕСНЕВЕ ПАВУТИННЯ

Сиротою попідтинню

Зупинилось при дворах.

І упав на мене тінню

Чорний-чорний птах.

Вересневі дні прозорі

Вже до жовтня йдуть.

Білі хмари синім морем

В океан пливуть.

Не зникає в безгомінні

Усміх на вустах,

Хоч упав на мене тінню

Чорний-чорний птах.

24.09.2012

 

ТРІОЛЕТ

Пахне сніг у лютому весною,

Хоч мороз на вікнах аж цвіте.

Ми давно не бачились з тобою.

Пахне сніг у лютому весною.

Черемош не гомонить водою.

Лід його скував. Але зате

Пахне сніг у лютому весною,

Хоч мороз на вікнах аж цвіте.

2.02.012

 

***

Похилий берег. Верболози.

І мокрий від дощу пісок.

І грому стишені погрози

На тлі віддалених зірок.

Село Михайлівка. І літо

Схилилося до Псла-ріки.

Ця ніч мине, як все на світі,

Та не забудемо таки

Невипадкову нашу зустріч

На трасі Київ-Лебедин.

І ранок променем засвітить:

Ти не одна, я не один.

Вітали нас похилий берег,

Червоноглиниста гора,

Лукавий очерету шерех.

Та жаль, прощатися пора.

Та не забулося те літо

Над плесом мрійної ріки,

Далеким вогником знов світить

Через роки і крізь роки.

26.08.012

 

***

Туману нетривку завісу

Вже промінь прошива навскіс.

Перейдем поле і ярочок,

Нахилимось до джерела,

Де з-під каменя б’є струмочок,

Де відшуміла ковила

Далеким спогаданням степу,

Що загубився між віків.

І тільки одинокий стрепет

Несе зажуру наших днів.

І тільки лісу позолота

Нас приголубить, як колись.

Залишим сумніви на потім,

Наш час поки що не спинивсь.

Цінуймо мить. Пішли до лісу,

А якщо хочеш, підем в ліс.

Туману нетривку завісу

Вже промінь прошива навскіс.

21.09.012 

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!