… а те, про що не можна говорити

206

***

Малий Іван Предтеча

                               смокче цицьку

                               чекає брата

пустеля спочиває

Єлисавета

жує зелений виноград

 

зарінок на Йордані

на площі двох квадратних
метрів

рахує камінці

рахунок їм

сімсот дрібних і сорок
більших

 

рубанки гостряться

дерева підростають

 

трепета труситься

в передчутті глухого
поцілунку

 

припарює

над Гетсиманським парком
хмари

кориця кориться

далекий грому гуркіт

 

сю гру переживи

сі цвяхи не страшні

сей плащ такого кольору як
треба

і копти не сугірші за
баварців

 

сей цвяшок не зачепить
ребра

 

***

привіт тобі отруєна душе

як AVE CEZAR

ми всі лиш MORITURI

конає день

на обрії багряні хмари хижі

а хворий вечір

дасть відповідь розмиту

із дроту телефону

точніше вирок

на пару днів ночей

а ти ще тут

живеш у ритмі декількох
годин

бо тиждень а чи навіть день

далеко

як коридору темний край

із сну без спокою

тісного як тюремний карцер

 

привіт душе із пізньої зими

лови дурна на голову
сніжинки

а на печінку й серце

ледь тепле сонце

 

ясніє

силуети інші

 

 

***

глухої осені приглушене
повітря

поодинокі яблука рахує

в занедбанім саду

                               недбалого ґазди

 

скоцюрблена стара

упала яблінка в
напівдрімоту

рожеві сни про цвіт

запорпавши в вогке опале
листя

в Гербарека позичивши три
ноти

 

сорока стишена

                                уже
не шахова а поріділа

широкими очима

                               сканує голі гілки

й останню цьогорічну ватру

в занедбанім саду

                               де сливи яблуні і груші

 

дим у повітрі

з’ясує він стосунки із
хмарою

                               на висоті польоту

як не орла

                               але й не горобця

 

на дотик цвіт шорсткий

 

а зараз

дим падає під вітром на
коліна

і перший сніг

дарунок від Отця

 

 

***

Адам зчорнів

почервоніла Єва

коли вогнем їх виганяли з
раю

кущі покручені товклися по
землі

піднятись не могли

висвічували біло

 

вона в подолі яблука несла

три яблука

надкушене зелене

червоне на розплід

а в жовтому зернята
торкотіли

воно дозріло

 

воно давно дозріло

 

***

гострі як шабля турецька

                в грецькому Кіпрі

чуттєві як курва паризька

                з району Піґаль

безумні як в’язень
іспанський

                із в’язниць інквізиції

ніжні як соловейко

                по-німецьки Der Nachtigal

 

Барселона Руан Флоренція

                в’ялена риба

соло на саксі

                сало із Кут з часником

Eminem    Weather Report

                Мамай молодиця

група паломників на
Чорногору

                Welcome

 

гроші в кишеню дзвінок з
Монреалю

                Рада Верховна

зґарда гуцульська з австрійських
корун

нерви провисли як дроти під
снігом

порватися можуть

року кінець

                The Dark Side Of The Moon

 

***

вона каже

– візьми з моїх рук

він каже

– гніздо перепілки
наповнене

вона але інша (чоловічого
роду)

– я втомлена

хор мовчить

радість нерадісна

радість як сокира некована

 

звір як звір

він любить ліс

               і хоче їсти щоденно

і принаймі раз на сім
днів 

               хоча б трішки крові

сліди виводять із лісу

                страх як трава

                гніздо – мішень

                політ без парашута

любов як дієслово

 

***

провина яка на нім

не мав він вибору

чи осуджували

Йосип з Ариматеї і Никодим

Пилата

коли ношу свою опускали з
плечей

 

Рим далеко

в пустелі незатишно

у камінні змії принишкли

у коморі не чути мишей

на Голготі гуляють вітри

дим від факелів стелиться
долами

 

не міняли ще в храмі
роздерту завісу

підмітають в Турині
бруківку

середина долоні щемить

срібло стало глухіше за
олово

 

***

Тарас Мельничук помер

                   коли ще не було мобільників

Настя Лісовська зробила із
Сулеймана

алкоголіка

Степан Процюк викладає в
університеті

                   літературу ХІХ століття

Андрухович отримує премії

                   п’є пиво баварське

                   ще пише щось

                   і йому добре

 

жінка є курвою за своєю
природою

                   і тим не переймається

                   і цим виправдана

ROCK (в перекладі скеля)

                   це Лед Зепелін    Дженіс Джоплін   

Кінґ Крімсон

                   принаймні Джим Морісон

рок це доля

                   і нікуди від цього не дінешся

 

якщо маєш слух у вусі

і вухо кору весняну слухає

розкажи ще комусь

                  про те що чуєш

голосно

 

***

ти тут не був ще

і оця дорога

розпластана

як дід жебрак на храмі коло
церкви

просякнута еклезіастом і
чеканням

покрилась мохом

цей пес бездомний без злоби
в очах

як проводир

ховаються птахи

закручена пружина днини

засмагла жінка вийшла із
води

на стегнах мокрих мерехтять
зірки

дорога спить

на кінчиках листків
кленових

багряно-оранжово

вмирає день

заходить сонце

вода запалює вогонь

 

***

те що написано

як кістка

дощами вимита

відбілена і висушена сонцем

продута наскрізь

до найдрібніших пор вітрами

 

що сказано

квадрат малевича у леті

із рваними червоними краями

 

про що подумано

бджола

бджола що має жало

яке в перерізі як семикутна
зірка

 

а те

про що не можна говорити

закутай у кожух

і поверни назад

у чорну дірку

 

і помовчи

пий сам себе

закутий небом

поки на обрії
прокльовується днина

і помовчи ще раз

 

на землю

з місяця звисає павутина

 

***

під льодом хвиль нема

на льоді мокрий сніг

на нім сліди

 людей птахів звірят

як східна в’язь

чи арамейські літери

їх прочитає зверху бузьок

він скоро прилетить

якщо не злиже сніг

із середземних островів

рожевий вітер

 

голодні пси гризуть
скоромну кістку

не зваживши на те

що піст

розбіленим ультрамарином
світиться

із ополонки круглої

округло риба крізь гачки

із неба зчитує сузір’я

подібне на калини китицю

 

на небі хвиль нема…

 

***

слід отари зм’якне у мохах

для Сократа не забракне
трунку

чорнобривців буде без
рахунку

пір’я крука спуститься на
дах

 

заокруглить  листя 
тротуар

сльози приймуть форму
піраміди

покривало вкриється Ізіди

квітами  LЕ ROUGЕ  
ET LЕ NOIR

 

ніж сміється лезом догори

парадокс на лови зранку
вийшов

на обід лунає  “AVE 
Кришна”

“полюби” – вечірньої пори

 

полюби – шмат часу сотвори

із бруківки інею барвінку

в місяці зі шкла вчуй
запах  жінки

смак відчуй дубової кори

 

на траві сорочку розстели

золотом на синьому

ниточками білими по білім

солодко і гірко

 

м. Коломия

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!