А на зміну осені – знову… літо.
Все водночас – просто
і надто складно.
Увірвався в місто гарячий вітер
І каштани витрусив шоколадні.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Налетів, згрібаючи листя мертве,
Налетів, зриваючи квіти сонні.
Це було по-третє.
А по-четверте –
Приміряв білизну з чужих балконів.
Я за вітром бігла, тримала змія,
Застрягало сонце в моїм волоссі.
Я забула, як безпорадно ниє
Моє серце на передчасну осінь.
А вона чекала отам, за рогом,
На припоні – дощ і північний вітер.
І на цілім світі
уже – нікого,
Хто би міг до нас її не пустити.
9.11.09.
***
Сіяно густо.
Сіяно щедро.
Сіяно ніжно.
Сіяно, сіяно…
По долі розвіяно.
Із серця гарячого.
Із розуму зрячого.
На радість, на втіху,
Подалі від лиха.
Щоб сходини – пишними,
Врожай – Усевишньому…
Думки мої, думи –
Під ноги – дороги,
Що руки – то крила,
Що очі – світила.
Хай гріє, хай сходить
До сонця, під води,
Щоб потім – як свято
Усе це збирати!
10.11.09.
***
У листопаді сни завжди глибокі.
Такі ж, як осінь, випита до дна,
Коли м`який і неквапливий спокій
Не потурбує збурена весна.
У листопаді сни завжди пророчі,
Тривкі, як повний місяць на воді.
І так незвично: ліс супроти ночі…
Віддав усе, віджив і відгудів…
У листопаді – мов відкрите тім`я –
Холодне небо високо бринить,
І, прокидаючись, гадаю: чим я
Тебе сьогодні зможу звеселить,
Коли усе – вітрам, дощам, туманам,
Коли слова – і ті такі скупі…
У листопаді сни мої – як рана,
Глибока, і нанесена… собі.
29.10.08.
селище Ворзель на
Київщині.