…А хочу йти, і йти, і йти

79

ЗАЯВЛЯЛИ МЕНІ…

 

Заявляли мені сивочолі діди,

Заявляли при кожній розмові:

«Можна довго прожити без хліба й
води

І не зможе ніхто без любові».

 

Я сміявся тоді, бо не вірив дідам,

І казав їм, що з ними не згодний,

Що за скибочку хліба охоче віддам

Все на світі, як буду голодний.

 

Я дивився на них з-під насуплених
брів

І про цінність води їм тлумачив

До тих пір, аж допоки тебе не
зустрів,

Аж допоки тебе не побачив.

 

Ти, неначе Богиня, така чарівна!

В тебе очі, мов крихітки неба.

Ти у цілому світі для мене одна,

А другої мені і не треба.

 

Забуваю з тобою про воду і хліб

І ніскільки себе не тривожу.

Проживаю без них аж по декілька
діб,

А без тебе й години не можу.

 

Тож тепер вже і я всім і всюди
завжди

Заявляю при кожній розмові:

«Можна довго прожити без хліба й
води

І не зможе ніхто без любові».

 

ПРИЇЗДИ!.

 

По ночах тепловози тривожно
кричать

Та гуляє-висвистує віхола.

Я щоночі виходжу тебе зустрічать –

Чом же й досі ти ще не приїхала?!

 

Може, люта зима всі шляхи замела,

Замела кучугурами білими

До твого і мого степового села,

Де росли ми обоє несмілими?!

 

Я сніги, я сніги, всі сніги
утоплю,

Розтоплю почуттями гарячими,

Бо тебе я люблю, ще з дитинства
люблю,

Бо для мене ти небом призначена!

 

Буде вічно над нами воно голубе,

Все життя нам воно голубітиме,

Бо люблю я тебе, так люблю я тебе,

Що ніхто так тебе не любитиме!

 

Я зову, я прошу, я молю:
«Приїзди!»

Ти ніколи не знатимеш холоду,

Бо любитиму сильно тебе я завжди,

Дуже сильно, так сильно, як
змолоду!

 

По ночах тепловози тривожно
кричать

Та гуляє-висвистує віхола.

Я щоночі виходжу тебе зустрічать –

Чом же й досі ти ще не приїхала?!

 

ХТО Ж СЕЛЯН ЗАХИСТИТЬ?

 

Я в селянській сім’ї народився.

Майже даром в колгоспі трудився.

 

Працював не шкодуючи сили,

А мені трудоднями платили.

 

Мав на них не зерно, а відвійки.

Не давали на них ні копійки.

 

Тож з городу доводилось жити,

Бо нічого не міг я купити.

 

Купував керосин у крамниці

Лиш за яйця домашньої птиці.

 

А коли не було керосину,

То світив я соснову лучину.

 

При лучині, а часом при свічці

Проживав не в одній п’ятирічці.

 

Парив липу і дер з неї лики

Та сплітав личаки-черевики..

 

Виробляв полотно конопляне

І вдягався у все полотняне.

 

Пухнув з голоду, знався з бідою,

Харчувався не раз лободою.

 

Бив на фронті німецьких фашистів.

Прославляв керівних комуністів.

 

Комунізм будував і хвалився,

Та Радянський Союз розвалився.

 

Не діждавсь я радянського раю –

І тепер при панах помираю.

 

За борги (комунальну несплату)

Відібрали вони в мене хату.

 

Хоч зовуть і мене зараз паном,

Я вмираю у них під парканом.

 

Умираю, а думка нутрує:

Хто ж селян захистить, хто врятує?

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!