ЗАЯВЛЯЛИ МЕНІ…
Заявляли мені сивочолі діди,
Заявляли при кожній розмові:
«Можна довго прожити без хліба й
води
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
І не зможе ніхто без любові».
Я сміявся тоді, бо не вірив дідам,
І казав їм, що з ними не згодний,
Що за скибочку хліба охоче віддам
Все на світі, як буду голодний.
Я дивився на них з-під насуплених
брів
І про цінність води їм тлумачив
До тих пір, аж допоки тебе не
зустрів,
Аж допоки тебе не побачив.
Ти, неначе Богиня, така чарівна!
В тебе очі, мов крихітки неба.
Ти у цілому світі для мене одна,
А другої мені і не треба.
Забуваю з тобою про воду і хліб
І ніскільки себе не тривожу.
Проживаю без них аж по декілька
діб,
А без тебе й години не можу.
Тож тепер вже і я всім і всюди
завжди
Заявляю при кожній розмові:
«Можна довго прожити без хліба й
води
І не зможе ніхто без любові».
ПРИЇЗДИ!.
По ночах тепловози тривожно
кричать
Та гуляє-висвистує віхола.
Я щоночі виходжу тебе зустрічать –
Чом же й досі ти ще не приїхала?!
Може, люта зима всі шляхи замела,
Замела кучугурами білими
До твого і мого степового села,
Де росли ми обоє несмілими?!
Я сніги, я сніги, всі сніги
утоплю,
Розтоплю почуттями гарячими,
Бо тебе я люблю, ще з дитинства
люблю,
Бо для мене ти небом призначена!
Буде вічно над нами воно голубе,
Все життя нам воно голубітиме,
Бо люблю я тебе, так люблю я тебе,
Що ніхто так тебе не любитиме!
Я зову, я прошу, я молю:
«Приїзди!»
Ти ніколи не знатимеш холоду,
Бо любитиму сильно тебе я завжди,
Дуже сильно, так сильно, як
змолоду!
По ночах тепловози тривожно
кричать
Та гуляє-висвистує віхола.
Я щоночі виходжу тебе зустрічать –
Чом же й досі ти ще не приїхала?!
ХТО Ж СЕЛЯН ЗАХИСТИТЬ?
Я в селянській сім’ї народився.
Майже даром в колгоспі трудився.
Працював не шкодуючи сили,
А мені трудоднями платили.
Мав на них не зерно, а відвійки.
Не давали на них ні копійки.
Тож з городу доводилось жити,
Бо нічого не міг я купити.
Купував керосин у крамниці
Лиш за яйця домашньої птиці.
А коли не було керосину,
То світив я соснову лучину.
При лучині, а часом при свічці
Проживав не в одній п’ятирічці.
Парив липу і дер з неї лики
Та сплітав личаки-черевики..
Виробляв полотно конопляне
І вдягався у все полотняне.
Пухнув з голоду, знався з бідою,
Харчувався не раз лободою.
Бив на фронті німецьких фашистів.
Прославляв керівних комуністів.
Комунізм будував і хвалився,
Та Радянський Союз розвалився.
Не діждавсь я радянського раю –
І тепер при панах помираю.
За борги (комунальну несплату)
Відібрали вони в мене хату.
Хоч зовуть і мене зараз паном,
Я вмираю у них під парканом.
Умираю, а думка нутрує:
Хто ж селян захистить, хто врятує?