«А чесний шлях, простелений народу…»

124

 
 
Не знала особисто Катерину Мандрик-Куйбіду, що не завадило поговорити зі шляхетною за сповідуваними цінностями жінкою. Переді мною «Воля кличе нас до бою» – збірка її поетично оформлених міркувань, що ятрять душу.
Ще з античності цінували діалог як досконалу форму порозуміння. Довірлива розмова між поколіннями спонукає до відвертої розмови й між сучасниками. Тож, доторкнувшись думкою до слова пані Катерини, знаходжу відповіді на запитання, що останнім часом не дають спати.
 
– Існує думка, що незалежність українцям упала з неба. Прочитане в книжці соромить навіть за те, що доводиться таке переказувати. Але незважаючи на дорогу, окроплену кров’ю ціну, сьогодні Ви змогли б почути сумнів про необхідність виборювати незалежність на сході країни…
 
– Хай сумнів тобі не загляне тривожно
У душу чи серце з імли.
Усі перешкоди усунути можна.
Будь сильним як ми.
Ми кров’ю платили за волю народу,
Грудьми закривали улюблений край,
І слово, і пісню до твого приходу.
Про це пам’ятай.
1958
 
– Здобули  незалежність, але чи стали вільними? Чи потрібна свобода рабу, який теж є, адже роками найкращих вирізали, відстрілювали, виганяли..? Чи має природа відновлювальні сили?
 
-Та в цій безпросвітній біді,
Де вижили слабші і кволі,
Вже сходять слова молоді –
Боротися кличуть за волю.
1969
 
– Вельми реальним називають зіткнення міфів, і смертельно небезпечною – зустріч  правди та зомбувальної брехні. І хоч українці є свідками, як клеяться листки історії, у спільнотах міцно укорінено ворожі пропагандистські ідеали, невже непорушно?
 
– Криваві (їхні) ідеали
Колись розсипляться за мить –
Людей (вже) стільки повбивали,
Що (їм) у спокої не жить!
1945
 
– З ворогом, що ступив на святу нашу землю, розмова коротка, а як же бути зі своїми «по формі», але не «по суті»? Невже краяти всіх, хто не вміє знати?
 
– Не крові хочемо і смерті,
Нехай мовчить блискуча мідь,
Але обдуреним – відверто
Всю правду голосно скажіть.
1965
 
– Ви колись сказали своїм дітям, що ми, мовляв, своє відсиділи, тепер ваша черга. А що би сказали сину зараз, коли смерть поруч і дихає в лице?
 
– У років шпаркому плині
Весни вернуться травою, –
Мати скаже твердо сину: «Будь героєм!»
1946
 
– Уже не перший рік воюють українські сини, а кінця не видно. Можливо, примиритись з ворогом, домовитись?
 
– Не пригаси, не заспокій,
Не зупини ані на йоту.
У час боріння і надій
Не одягай мене в скорботу.
 
…якась безрадісність у парі
Зі змиренням, що доля наплела.
Можливо, ми б давно пропали,
Якби із нами впертість не була!
1971
 
– Правда в тому, що смертельний ворог небезпечним є не лише для нас, тому справедливо наполягати на допомозі світу…
 
– Крім тебе це ніхто не зробить
І помочі не жди Європи.
1949
 
– Українську мову називають  скарбом, ДНК народу … Чим для Вас є рідне слово?
 
– Нею нас природа
Говорити вчила –
Дарувала волю,
Дарувала силу.

І стелилась гінко
Праведна дорога,
Вимощена Словом
До людей і Бога…
1963
 
– Вартість слова, правди, чеснот знецінюється. Зневіра виснажує, знекровлює навіть тих, хто далеко від фронту. Де брали сили Ви?
 
– Хай я слабка, але борюсь, не плачу.
З братами йду здобути майбуття,
За правду нашу кров свою гарячу
Віддать готова разом із життям.

З вірою у Господа святого,
З честю, що знамена підняла,
Ми ішли на смерть заради того,
Щоб Вкраїна вільною була!
 
– Сподіваюсь, Катерино Михайлівно, що Ваша книжка потрапить на передову, адже вона вкрай необхідна втомленому воїну, бо сталить душу й заживлює рани, відновлює сили й вивершує звитяги. Щоби сказали українському солдатові щонайперше?
 
– У мить важку, як зло тебе потопче,
Згадай народ покривджений, біду
І підведись посилившись, мій хлопче,
Зроби свою твердішою ходу.
…..
Пройдуть часи – не скінчаться пригоди,
Та висновок – як все на видноті:
Що не вогонь богів у нагороду,
А чесний шлях, простелений народу,
Дає йому безсмертя у бутті!
1976
 
Схиляю голову й щиро дякую Вам, вельмишановна Катерино Михайлівно!
За пісню гучну і за тиху молитву,
за влучнеє слово й нездолану силу,
за мудрого сина і щонайбільше
за рідну Неню Україну!
 

З великою повагою та доземним поклоном

Світлана Бронікова,

доктор філологічних наук, професор

№10 (198) 19 травня 2017

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!