“Українська літературна газета”, ч. 7 (375), липень 2025
НЕ З НОСТРАДАМУСА
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Гряде пора марнот і збайдужіння,
облуд і збочень, розбрату умів.
Гряде пора такого потрясіння,
що храм впаде, і хворе покоління
донищить те, що ворог не зумів.
26.03.2025
* * *
З дірою, з ґанджем технічна ера,
збій еволюції? переворот?
Смартфонний люд не чита Гомера,
в опалі Гамлет і Дон-Кіхот.
Залізне небо привча до скрути,
плюндрує землю, трясе міста.
А данський принц дотепер – не бути?
чи бути? – все ще Творця пита.
19-20. 03.2025
* * *
Святці пилом припали,
знеособивсь Мамай.
Де скарби, що пропали,
не шукай, не питай.
Недотепи й невдахи
у льодовні зими
з метерлінківським Птахом
розминулися ми.
Не дістатися раю,
не діждатися змін.
Із комфортного краю
не повернеться він.
29.03.2025
* * *
Майже неймовірний прецендент,
навіть мізантроп подивувався.
Був у нас солодкий президент,
на державних солодощах знався.
Знається і досі, та гіркот
в Хаті не поменшало нітрохи.
Полинами дихав патріот,
в’язень полинової епохи.
Диха горопаха дотепер,
шансів нуль потрапити у святці.
Думає – живий він чи помер,
плакати йому чи вже сміяться…
26.03.2025
* * *
– Що є світ? – запитали ворона, –
з’ясував ти за триста літ?
Світ – це ємність для світла й мороку,
чого більше – не зна мій рід.
20-24.03.2025
* * *
Ти – мій фантом: маячить й серце крає,
ти ніби є, але тебе немає.
Портрет твій з марень і безсонь моїх,
ти гра уяви, мій невільний гріх,
надії проблиск – має ж бути зміна?
Аби душа не впала на коліна,
а вистояла, замогла всі скрути,
ти та, що мала би собою бути.
Я вигадав тебе, щоби приспати
зневіру і себе порятувати
від западання в морок…
26.03.2025
* * *
Не переймайся, зітхни і змирися,
ми ж незалежні.
Прав домоглися. Чи відбулися? –
скажуть прийдешні.
В грі, що без правил, випала карта
чистити стайні.
Гра нечестива, та в школі Декарта
ми не останні.
Горньою мислю рятуємось тяжко,
ламані, вперті,
всупереч авіабомбам, розтяжкам,
всупереч смерті.
21-22.03.2025
* * *
Наковтався болю,
наковтався болю,
ох, п’янкий напій.
Обертом голівка,
мов колоди ноги,
сам не свій.
Нахапався болю,
назвертавсь до Бога,
натерпівся – страх.
Пауза в катівні,
стін убогість строга,
з крапельниці крап.
Крапелька за краплею,
ніби хтось там грається,
ніби в болю збій.
Живлячись, минаючи,
ще життя впирається,
ще воно тримається,
натомився біль.
27.12.2024,
* * *
І не забулось, і не відболіло,
болить і досі, заганя в кути.
О як ти тяжко збиткувалось, тіло,
о як мене принижувало ти.
Дух ремствував, втрачаючи опору,
заледве не зриваючись на плач.
Коли ти несвідомо брало гору
і хтось за мене шелестів – пробач.
Я винен лиш наївом щиросердя,
був люб мені імен надземний круг.
У затяжній тяжбі своїй зі смертю
неправдою я не принизив дух.
28.12.2024
* * *
Мат і стогін, плач і сварки,
новачку не спиться.
Злоязикі санітарки,
сестри, як вовчиці.
Ніч шахедна здригам вчить,
біль, як провокатор.
Упритул хропун гарчить,
мовби генератор.
Не тушуйсь, пора страхІв,
виходу немає.
Без причин і без гріхів
горя не буває.
Думань рваний різнострій,
мучень спать не може.
Страшнувато у Твоїй
рятувальні, Боже.
29.12.2024
* * *
Хитке й непевне на костурах
пересування вперед-назад.
Дикоростуча дійма хандра,
за нею в черзі – орда досад.
Дощ за вікном, шарудінь машин
то завмирає, то шарпа слух.
Машин не видно, та шурхіт шин –
ознака руху, триває рух.
Триває рух і життя трива
недовідоме, бо не моє.
Моє – це милиці, надсад жорства,
моє – чи богове, чи нічиє.
14.03.2025
* * *
За днями дні глухі й байдужі,
нічних кошмарів ненасить.
Впадає тіло в сни недужі,
напівпильнує, напівспить,
примножує застійну втому.
А пролунає чийсь дзвінок,
озветься черепаший крок
усім напливом заморок
в моєму закуті глухому.
15.03.2025
* * *
Є перешкода, що її фатальність
непереступна для підранка грань.
І вся твоя рішучість-поривальність –
Сізіфів камінь із тавром знущань.
Хоч простір за вікном перед тобою,
але тобі туди, як до звізди.
Тому змирися з чорною бідою,
не провокуй калічної ходи.
Але ти впертий, ти лелієш намір
зійтися в ґерці з непоборним злом.
Й наїв твій б’ється, мов комаха в рамі,
віконній рамі із подвійним склом.
16-17.03.2025
* * *
Живі істоти тут – кімнатні квіти,
я мертвим почуваюся між них.
У них своє, чужим не зрозуміти,
а мертвому, як зрозуміть живих?
Те, що їм воля, те мені неволя,
те, що їм свято, те мені капкан.
Підозру виклика мовчання болю,
схиля мене до думки про обман
чи про міраж… але чому ж так жалко
живих і мертвих? що їх тяжко гне?
Різдвяник, кактус, фікуси, фіалки,
чи й вам здається, що нема мене?
14-22.03.2025
* * *
Ми з тобою ще лишаємось
на невизначений строк.
Озираємось, стараємось
уникати помилок.
Але брага буднів піниться,
як жили, так живемо.
І нічого тут не зміниться,
якщо завтра помремо.
Доки сонця, доти й гріємось,
ватра всесвіту скупа.
Знаєм точно – те, що мріялось,
вже ніхто не прочита.
22.03.2025
* * *
Хоч незмінне в долі мито,
хоч відомо – присуд лют,
все ж несила уявити –
щезне цей товкучий люд.
Що нікого не лишиться
з тих, хто нині топче ряст,
і не варто метушиться,
що й сказав Екклесіаст.
Цим на зміну прийдуть інші,
не вгадаємо які.
Може, кращі, може, гірші,
але точно не такі.
Поневажать стиль химерний
тих, що мають за нездар.
Поміняють на модерний
архаїчний календар.
27.03.2025
* * *
Луг на передньому плані,
вилом ріки, комиші.
Обрій в розмитім тумані
і на всю шир – ні душі.
Щось є в картині провісне,
щось є в картині зловісне,
мовби художник, мій друг,
знав, що життя несумісне
з прагненням вийти за круг
багатостраждальної плоті,
щоб розчинився в роботі
ще не уярмлений дух.
15.03.2025
* * *
«Душа його озвалася до мене…» –
сказала та, чий голос горьовий,
впізнаваний, діймав його домежно,
він охнув: «Бог з тобою, я живий!»
Вона немов не чула, жебоніла
крізь схлипування, хапкома:
«Коли душа до мене прилетіла,
я зрозуміла, що його нема».
Він вимкнув телефон, але не збувся
почутого, укляк біля вікна
і видихнув: «То хто із нас звихнувся:
вона чи я… я чи вона?»
17.03.2025
* * *
Ту амфору, дарунок твій мені,
мов підштовхнув хтось, впала із полиці.
Як знак, що в екзотичній стороні
удача вже тобі не знадобиться.
Гортаючи старі твої листи,
де мовилося про місцевих обрів,
я зрозумів: свідомо квапив ти
табун нещасть і прикрощів за обрій.
Повідали пожовклі сторінки
історію відчуження й халеп’я.
Передчував ти долі черепки,
своєї долі-амфори череп’я.
24.03.2025
* * *
Ті там, де степ і в диких травах схили,
а ті, де ліс, у ближній стороні.
Розкидані у просторі могили,
в сукупності привиділись мені.
Здалось мені, що це потреба чуда
хоча би в сні уникнуть протиріч.
Зійтись докупи прагнуть рідні люди
і там, де владарює вічна ніч.
Подумалось, а добре б їх зібрати,
обнятися душевно з усіма.
Поскаржитись на глупства каганату
й порозумітись з кожним зокрема.
29-30.03.2025
* * *
З школярських дружб уваги варта
та – імпульсивна і проста.
Якщо існує наша парта,
то й нас напевно пам’ята.
Здавалось нам, що дружба вічна,
не підведе, ох, підвела.
Державців гра демагогічна
довіру знищила дотла.
Час остудив стосунки теплі
і я у прірви на краю
питаю – ти в раю чи в пеклі –
хитку дворушну тінь твою.
23.03.2025
* * *
Надвечір’я. В хаті темно,
стіл, паперів стос.
Перейма з кутка надземним
поглядом Христос.
Спрага дива невтоленна,
ми удвох одні.
Що Він думає про мене,
не збагнуть мені.
Любо й страшно, страшно й любо,
світло навскоси.
Молитовно шепчуть губи:
«Господи, спаси!»
14.03.2025
* * *
Навіть те, що бере за живе,
неодмінно колись заживе.
Ну, хіба що полишить в кінці
акту драми свій знак на лиці.
Зримий знак зауважить поет,
принагідно допише портрет.
І портрет отой час збереже,
як зберіг він шедевр Фаберже.
Щоб нащадок зумів розпізнать
хто на ньому – чи жертва чи тать.
20.04.2025
* * *
Чи є місце у світі,
де б ти, певний мети,
як Гоген на Таїті,
зміг себе віднайти?
Де, прокинувшись вранці,
зізнавався б комусь,
як Гоген таїтянці:
я в Париж не вернусь.
Бо в Парижі, казав би,
рабський шум битія.
Бо в Парижі, зітхав би,
я насправді не я.
За опору вагому
мав би боже письмо.
Щоб дізнатися – хто ми
і куди ідемо.1
1 «Хто ми? Звідки прийшли? Куди йдемо?»
Назва найвідомішої картини Гогена
2025
* * *
Не зауважить бонза дутий
твоїх зусиль, твого письма.
Помреш, мов Кітс, всіма забутий
і поневажений всіма.
Не переймайсь! Лелій надію:
колись за частоколом літ
озветься той, хто зрозуміє
твої тривоги і жалі.
В настійнім прагненні онови
лектури візьме неспроста
твою він книжку нетипову,
своє в чужому прочита.
22.04.2025
* * *
Відцураються слово і звук,
зерна опору час перемеле.
Скаламутить байдужий онук
стародавні глибокі джерела.
І лишишся ні з ким і ні з чим
в зоні кривд і суворих обмежень.
Усвідомиш: не батько – вітчим –
край закроєний без застережень.
Чару музики не повернуть,
раритетний синопсис поблякне.
Не продертися крізь каламуть
у сади Гесперид, як Гераклу.
22.04.2025
* * *
І скаже суддя-нещадим,
так скаже, немовби зав’яже.
Вже краще б ти вмер молодим,
ніж маєш на старості чашу
осушувать з болю й скорбот
напівубієнного краю.
Ти нерв його, отже й банкрот,
тобі порятунку немає.
Полиш марнотратні труди,
Евтерпі з цим впоратись тяжко.
Не родять небесні сади
на мінних розтяжках.
20.04.2025
* * *
Немає кому зізнатися,
що віра на грані зламу.
Немає з ким обмінятися
довірливими словами.
Ворожими – злоязикому
віддячить за гру збиточну.
Душу свою засмикану
не вивернеш, як сорочку.
Настала пора змиритися,
відчужень пора настала.
Лишається додивитися
обтяжливу цю виставу.
19-20. 04.2025
ЧОРНІ ВІРШІ
Любові Проць
Відцурались сили горні,
занепали дні ясні.
І писав я вірші чорні
переважно в чорні дні.
Це помітив чорний ворон
і ще більше почорнів.
Кепкував затятий ворог
з дефіциту білих днів.
Та чи він утратив міру,
але янгол добрих справ
передумав – чорну ліру
від зневіри врятував.
27.03.2025
* * *
Як мені бути з моїми бідами,
пораджусь подумки з Мартіном Іденом.
І з Джеком Лондоном, його татом,
аби ті біди заблокувати.
Домігся Іден гучної слави,
та розкусив її суть лукаву.
Знав Мартін Іден: яв – бойовище,
існує правда від слави вища.
Набідувавшись, обрав свободу,
як виклик бідам, пішов під воду.
17.03.2025
* * *
В моді в краях цих мистецтво відбірного мату,
мат у пошані, подейкують зміцнює гривню.
Хочеш, як інші, Шевченківську премію мати?
Вчись, опановуй лексику ненормативну.
22.03.2025
* * *
Душа, коли не спить, не в змозі
не перти плуга, бо на те й душа.
Якщо коли й зупиниться в дорозі,
то тут же на ловитву вируша.
Й таку непередбачувану рибу
бува піймає, дивно їй самій,
як витягла її на сушу з глибу
і не порвала сіть чи ятір свій…
26.03.2025
* * *
А захопивши захисні вали,
по кладовищу так вони гатили,
що жодного із мертвих не знайшли
в провалах, де були колись могили.
Молився і шептавсь місцевий люд,
що збунтувались мертві й повтікали,
обравши ризикований маршрут
в чернечі скити через перевали.
Хрестились волонтери, а вночі,
коли запала тиша тонкотіла,
ту версію підтвердили сичі,
сичали доти, доки й поніміли.
28.03.2025
* * *
Не було ні жалю, ні болю,
тільки й пам’яті – крик штабіста.
Вигасаючий гуркіт бою,
сморід згарищ з околиць міста.
Нерухомий лежачий марив,
переймаючись зрідка дрожем.
Пропливали вечірні хмари,
як човни медитацій божих.
Пропливали над ним повільно,
щоби він, піднебесний житель
здогадався – до божевільні
непричетний Уседержитель.
29.03.2025
* * *
Мені вам сказати нічого,
живу від страху до відчаю.
Від відчаю і до страху,
полиште мене, невдаху.
Жалі ваші остогидли,
важкі вони, мовби гирі.
Слова смачні, як повидло,
солодкі, але нещирі.
Поплачте задля годиться,
лелійте свою зловтіху.
Вона мені знадобиться,
якщо доживу до сміху.
17.03.2025
* * *
Намагавсь не дивитись в дзеркало,
оминав його стороною.
Але наздоганяло дзеркало
сіттю зморшок і сивиною.
Непокоївсь, звертавсь до тверді,
звинувачував небо в скнарості.
«Якщо ліків нема від смерті,
то спаси від старої старості,
молодої волію старості!»
26.03.2025
ПОРТРЕТ БЕЗСОННЯ
Ти духу занепад. Ти тіла знемога.
Ти згуба і зло.
Зневіра і відчай. Облога й тривога.
Ти помста за світло,
що зрідка було.
Ти пам’ять дірява. Ти храму розруха.
Порушення правил. Моріння і скруха.
Ти вирок похилим. Ти склад безталань.
Діра у моїй заблокованій ніші.
Ти демоном ночі навіяні вірші.
Відгомін утрат. Неминучість страждань.
Сум’яття й сваволя. Тріумф беззаконня –
твій образ, безсоння!
Портрет твій, безсоння!
26.03.2025
* * *
Насміявся й наплакавсь. Пора б відпочить.
Та мовчить немовчання. Мовчанням кричить,
на поразку приречені спроби.
Домагається – хто цю планету привчив
до страждань, бузувірства і злоби.
Вимагає безслівно: ти жив чи не жив?
Чи лише спотикався? Чи тим дорожив,
чим би мав повсякчас дорожити
до знемоги нейронів, до набряку жил?
Чи не ти це лукавив, як митар?
Пожинай же плоди нечестивих трудів,
знаєш сам, що не жив, не спромігсь,
не зумів,
поривавсь кудись, скаржився слізно.
І хіба це не ти, не твій розум прозрів,
що себе рятувати запізно?
15-16.03.2025
* * *
Може, ще вистою й до полину
та чистотілу так-сяк дотягну
буднів скрипучого воза.
Недовідоме нарешті збагну,
не западаючи в прозу.
Може, розбудять знайомі шпаки
вранці загонистим свистом.
Може, коли надокучать грядки,
перегорну золоті сторінки
книги з кульбабовим смислом.
15.03.2025
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.