“Українська літературна газета”, ч. 17 (335), 2 вересня 2022
Юрій Олегович Микитенко народився 29 серпня 1962 р. в Києві. Літературознавець, фахівець з українсько-грецьких літературних зв’язків, журналіст, шеф-редактор журналу «Всесвіт». Це третя поетична добірка автора із циклу «Ілюмінації». Критики відзначають у його текстах перші ознаки пост-посмодернізму (чи метамодернізму) в сучасній українській поезії. Перші дві добірки – в журналі «Кур’єр Кривбасу» (січень-березень 2016 р.) та в «Українській літературній газеті» (27.08.2018). Окремі вірші друкувались у журналі «Всесвіт». Автор готує до другу книжку вибраних поезій з циклу «Ілюмінації».
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
ВЕЛИКА ШАХІВНИЦЯ
В каміні лагідно згорають
Дубові дрова, а здаля-
Якщо дивитися з вікна-
картина тепла і свята
(не театральна машкара!):
Немов отримали свій шанс
Тріскучі вогники-чортята
Затанцювати у цей час
П’янкий нічний примарний вальс.
За вікнами шумить юга
Збирає вітер шерех сосон
Бродвеєм звуків там шуга
Всепереможна туга:
досить!!
Кажу про себе й спроквола
я наливаю в келих грог
І розставляю шахівницю
Вирівнюю фігури в ряд…
Навпроти мене тихо крекче
Й сідає мовчки … Господь Бог
Мій друже милий, мій ти Бог,
Чом не впередив бідака
Що завітаєш в темний час
До свого вірного раба
на цей міцний гарячий грог?
Мовчи й ходи – кидає Бог…
І висуває пішака
мені назустріч
з білої шеренги.
…
Рубались чесно ми:
Дебют гамбіт і данський захист
Тромповського атака й кволий відступ
Вперед тура – січи праворуч лицар-
І коники стрибають мов блощиці
Сициліанська машкара-староіндійський захист
Шотландська гра – прорив до короля…
…
Аж ось я нападаю справа
Я трепещу я весь горю
неначе смолоскип –
Я при-тис-каю Бога!
Ось де міць! Фанфари мідні вже готові!
Тура і лицар тиснуть Бога!
…
Аж ось Він робить рокіровку
І прокладає путь
Для королеви десь ліворуч
Складає зброю фланг, руйнується стіна…
Він тихо гмикнув усміхнувся
Примружив око повернувся
Тоді десницею торкнувся
Фігури білої…
Мені…
Забракло подиху…
Ходи!..
Ой леле, я пропав!
Я не помітив ходу-
І пішака булатна сталь
Над королем моїм нависла…
Ось шах тобі – промовив Бог…
…
Та мужній воїн ти і лицар
І ти шануєш мій булат
І в подарунок: Не скажу тобі
Коли – чому – і як
Настане той –
Великий – мат.
Та він прийде
бо мат цей неминучий
він у пітьмі лиш тільки Рим
позбавить Віщу Колісницю
тих переваг що знаєш ти.
Тепер уздри:
життя – велика шахівниця,
і ти промий свої зіниці
цілющим зваром чебрецю
бо граєш партію із Ним.
І хоч гросмейстер ти нівроку
Гординю стиха не плекай
А просто німко пам’ятай:
в цієї гри
фінал один…
В каміні тихо догорають
Дубові дрова, а здаля-
Якщо дивитися з вікна-
картина тепла і свята…
Не театральна машкара…
Комусь На Добру Доріжку До Бога
Батькові
Допоки діти ліплять замок
На пляжах Каліфорнії й Дніпра
Господь спорудить пам’ять з праху
Забутих лицарів з піска.
Чимдуж тікай від лицарів і сказу
Чимдуж плигай на смолоскип
Як той метелик до тепла.
Аби Бездушний Хтось не запровадив
Тримати зверху смолоскип.
Відпочивай дружечку мирно
Ми всі навскіс побережем
Нехай наплине напис- рана
На цей гарячий смолоскип.
Ти спорудив усе
що тішить серце
Але єдине уберіг
Отой всесвітній розум серця
Отой всесвітній смолоскип.
…
Тут схаменеться деміург
Золотоверхої фактури
І грянуть дзвони
затремтить рілля
Кайдани спАдуть
Загримить земля.
Аж ось я тут мій батьку-друже
Ось і знекровлена юрба..
Що хочеш Ти сказати Боже
Щоб не забути це ім’я?
29.11.2020
ДЕЩО СУМНЕ ПРО МАЙБУТНЮ ЗУСТРІЧ
Здається зовсім близько
Та не вдається схаменуть
Де саме-де так близько
Ота війна
Та нана-суть
Мойого подиху і диху
Близька сурма в далеку путь?
Від Бога чи від зиску
Тримайся хлопче віддаля
Бо прийде скоро та душа
Загострена як вістря
Лонгіна списа чи мого меча..
Отож не час..
Однак бридкий я чую стін
Могили заспаної вщент
Де гнучко чаполоч зростає
Самотніх диких страховіть.
Навколо віть і вість
Та шерех сосон й нурт повіть
Тож не забудь, душе моя
Вернутися на той погіст
І залишити хоч здаля
Лише тоненьку павутинку –
Не треба келиха вина.
ЯКЩО КАВАФІС ПОМИЛЯВСЬ
В задумі по домівках всі розходяться? –
Бо смерклося, а варварів не видко…
– То як же нам – що діяти без варварів?
Це ж хоч який там, але був би вихід.
(Константинос Кавафіс.
Очікуючи варварів. Пер. Г. Кочура)
Якби той еллін помилявсь
І варвари явились зранку
То не текла б тоді роса
З грудей морквяного Тібулла
А папська булла від Гандона
Того що Іва – із Парижа*
Висіла б нині на балконі
На волохатім ліжнику
Оцих моїх фантасмагорій.
Якщо Кавафіс помилявсь
І варвари прийшли сьогодні
То наші ритори і чернь
Спустили б рам’я до колін
І не вдягли би мантій пишних
І не взяли б тоді до рук
Тих посохів із золота багнетів,
Смарагдами і аметистами
Обсипаних.
Однак не сталось як гадалось –
Вони прийшли…
Вони прийшли ! – волали люди
Вони – прийшли – ми бачили з вікна
Вони прийшли – усі газети пишуть
А де ж вони ? – питаю я.
Вони – отут – в твоєму серці
Вони – отут – в твоїй душі
Вони отут – у тебе в штанях
У мокрих штанях до колін.
У тебе в мозку – порожнина
В умі твоїм злиденна рать
Пекельних вершників доктрина
Полярних днів розлита лють.
Кидай курить – верзе Пилат
Кінчай його – кричить солдат
Фортуна квилить і харчить
Допоки смокче паразит.
Кидай тютюн, забудь вино
Ставай на прю, кінчай дуріть
Стріляй в кіно, стріляй в вікно,
Стріляй в його розверзту плоть
Нехай кричить, нехай реве
Хай пожирає плоть і кров
Мелькарт неситий.
Нехай Нерон, нехай Бабай
Кричать: не бий!
А ти забий на жалість х-й!
Бо той Кавафіс помилявсь –
Вони прийшли!
В небесну путь-
Скажи
Іду!
———————–
* Ів Гандон (1899-1975) –
французький поет і прозаїк,
відомий як містик і фантаст.
МОЯ ЗРЯ
(З народних поліських переказів: міфічна Зря приходить уночі у вигляді величезного людинометелика червінькового кольору, інколи темносірого. Провіщає якийсь негаразд, лихо, біду)
Цей тихий шерех сосон
Смарагдовий бродвей
Нудний проліт між віком і віконням
Тихцем заходить в зігнутий поріг
Між Десен і рядів кутів.
Цей дзенькіт сосон і рідкий свинець
Стократ обкраденої вишні
І назирець кидається просвіт –
Між сосон –
Леле! – де ж ти осінь!?
Свинцевим поглядом жура
Долає кілометри шляху,
А де ж ти, мряко, Зря моя?
– Схилила стрімко очі
Не знаю де ти, Зря?
але вже та юрба
Колошить світ тобою
Александрійська вежа ця
Та зденервована юрба
Уже грабовлить світом.
Нехай прийде цей тихий храм
Вкраїни світлої, мов повінь,
Але нехай ота юрба
Не заколише храму діль,
отой, що з деформованої вишні.
ЦВІТ ВИШНІ
Передчуття. Синові Тарасові на його відліт до Бога 10 грудня 2017 р.
Коли побудую неправедний храм
І Брахми і Шіви і Вішну
Тоді мій Господь подаруй-но мені
Храми із прекрасної вишні.
Коли я вже ті та воздвижу храмИ
Що ти – за громи – попросив у небес
Тоді вже прости мені хрАми із вишні.
Коли залишуся у засвітах сам
Без синів, без жони і вишні
Тоді вже Ти попроси із роси
Священної крові у Вішну.
Щоб спала сльоза й забриніла сльота
Та з вишні – крислатої вишні.
Хай на сина впаде та солодка роса
Та на все те гілля усохлої вишні –
відсторонений погляд Вішну.
Січень 2017 р.
ЛЮБИ МЕНЕ!
Для коханої С.
Медок з калинових квіток
Зберу мов та бджола
Аби зварить вина
З кохання і журби
Люблю тебе
Люби мене
Аж невимовно до туги
Як ті Джульєтта і Ромео
Як панна Інна, Дафніс, Хлоя…
Люблю тебе-люби мене
А я тим часом побіжу
Збирать тремтячими руками
Медок з калинових квіток-
Так флейта видуває млосно
І все пронизує мене
Зроблю вино кохання.
Зберу той ельфів дар
Ту мавок кров п’янку
Зроблю вино-хмільний
Той трунок-дар
І підбіжу і пригорну
Тебе на віки-вік
І напою вином терпким
Як погляд перший і останній.
Люблю тебе-люби мене
Аж до туги, аж до журби
Мов айстри цвіт жаданий.
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/