Ольга СМОЛЬНИЦЬКА
МЕЧ ДУХОВНИЙ
Навіяно історією ордену редемптористів
В Олександрії псалми, піснеспіви і
пісні духовні стародавніх часів
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
(Еф. 5, 19, Кол. 3, 16) були замінені
грою музик на лірі, арфі, флейті,
незважаючи на протести
Климента Олександрійського.
З православного джерела про євхаристію
Іще одну я витримала змагу,
Та ближчі духу – наспіви стихир.
Твій перламутр нагадує про мир –
До ніг Мадонни покладаю шпагу.
Влаштуй агапу. Дай мені наснагу.
Все повниться хай подзвоном від лір,
Від флейт, від арф… Це, мабуть, перебір,
Але тепер я віритиму благу.
Все мудрий прийме: опір в нас незримий.
Так, все це – є. Як чорне і корал,
І як шипшини пломінь незборимий;
Свята вода, що пахне крізь метал…
Це той метал, з якого шпага кровна –
Й кропильниця. І меч – як брань духовна.
13.08.2014, Львів
ЯК ЗЦІЛИТИ НЕВІГЛАСА
(ХРИСТИЯНСТВО І НЕСВІДОМЕ)
Припадаю до Тебе завжди,
До вінця в золочених зірницях.
В сріблі – краплі святої води,
Руж багрянець – у темних каплицях.
Довго йшла, й гарячінь-благодать
Огортала, була наді мною,
А незрима, нетварна печать
Не давала зустрітись з маною.
Я ступала, долаючи страх:
Чи Ти приймеш натуру шамана?
Темну сутність в сліпих помилках?
Суть нечитаних книг, суть дурману?
Як я – волхв, то облишать мене
Духи, що понад твердю тримали.
Як Христос їх навік закляне –
Упаду зі свого п’єдесталу.
Та – приймаєш. Мою німоту,
Плоть розбиту з оплаканим горем…
Хоч – вже вісточку знатиму ту,
Що в завулках з’являється Ґолем…
Він блукає, і горе всім тим,
Хто потрапить під око незряче…
Десь гомункул стать прагне живим:
Кров на нього зіллється гаряча…
Та – всі страхи Твій хрест відганя,
Кришталевої вервиці ясність.
Навіть просто іти навмання
Означає божественну радість.
І побачу: що біс утіка –
Бо свята побиває Марина …
Червінь образу – певна рука…
І схилю я в покорі коліна.
І зоря в золотих промінцях
Осяває екстазом скульптуру..
Це в святих відкривалось Отцях,
Це виднілось з церковного муру.
Це – розсипані долу квітки,
Первоцвіти м’які золотаві…
Їх дарила Марія з руки –
Вітражів це проміння й заграви…
І хай Ґолем тебе не ляка.
На хвилинку пред храмом спинися.
Ось Христос. І пробита рука.
Доторкнися до рани. Не бійся.
7.08.2014, Львів
НОВИМ ФАРИСЕЯМ
Ти ще не віриш у природу слів,
Як і в мої нові дитинні твори?
Невже чекать новітньої Дебори,
Яка знесе з нової вежі спів?
Невже чекати на нову Раав?
Ти ще не віриш в те, що ці сапфіри –
З нагрудника – лежать в піску без міри,
А нам лишилось – подолать Моав?
Не віриш ти в Ісусових птахів,
Які летять створіннями з ікони.
Мені ж завдання – як в нового Йони,
Що бачить все з Ніневії дахів.
Розслабленою з притчі я була,
Але тепер зцілив мене Спаситель.
Хто сумнів має – творчості губитель,
Новий диявол, дух нового зла.
Та зцілення – було. Як і вівтар.
Як і птахи, які співають в глині.
Як цей гуцульський хрестик, що – твердиня
В моїй долоні, цей мосяжний дар.
Ти ще не віриш: в мигдалевий цвіт,
І в те, що назавжди зникає скверна,
І в голову нового Олоферна –
Твою! – яку несе нова Юдит.
13.08.2014, Львів
Білий Лебідь і дикий виноград
Наблизилось осіннє рівнодення.
І буря в темнім лісі ожива.
Традиція кошмару вікова
Звивається лозою повсякдення.
В ожині чорній сховане спасення:
Ця ягода від недруга схова.
Та сік – отруйний, мов дурман-трава.
На пальцях пурпур – рани прободення
Розп’яття… Та дивися: Льоенґрін
Тобі плекає у скульптурах крин
(Ти до розриву плакала аорти…)
Ні, це не Льоенґрін – та схожий птах:
Знов Білий Лебідь проплива в струмках,
Але пірне в річок підземні форти.
14.08.2014, Медовий Спас (Маковея). Львів
АВТОРСЬКІ ПРИМІТКИ:
Тут ужито образи кельтської міфології. Білий Лебідь – клан світлих богів, що під час осіннього рівнодення сховався в підземні форти.
МУРАНСЬКЕ СКЛО
Навіяно львівськими враженнями
Був менестрель закоханим в троянду –
Троянду білу в храмі кришталевім,
Де серед квітів – дзеркало розп’яття.
Та від троянди білої рушала
Я до квіток, присипаних ледь видно
Найтоншим склом – немовби в порошинках.
Так, ледь помітні білі порошинки,
Мов на останнім одязі у Мавки,
Що ми читали з «Пісні лісової».
В цих кольорах, у цих відтінках, барвах
Заплуталась – і стала я. А взори
Замерехтіли й вибухнули раптом –
І я пізнала всю натуру Мавки,
Що в рубедо шарлаховім осіннім
Кривавилась на шляху до пророцтва.
І ніґредо її пізнала в скельцях:
Той, що в скалі сидить, вся пíтьма лісу,
Перевертництво – крок передостанній.
І з чорноти цієї – біла льоля,
Що весняне нагадує цвітіння,
Це альбедо, очищення навіки.
Це в склі було – на острові Мурано
Смарагд з лазуррю й золото печери
Ховають у коштовності найменші.
Муранське скло – душа. І нам Спаситель
Надав узори барв і ясність ліній,
І гладь морську, і райських птиць ряхтіння.
Він сумнівів позбавив, розповівши
Звичайну притчу, сховану в прикрасах –
В муранськім склі, – це бачити лиш треба.
Це поки що все у мені дрімає,
Але вдивляйтеся в муранські скельця –
І будуть вам дорога в барвах Мавки,
І дзеркало розп’яття, і троянди,
І лиш одна з них – біла, потаємна,
Якої завжди прагнуть менестрелі.
19.08.2014, Київ. Преображення Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа (Яблучний Спас)
ПЕРЕГЛЯДАЮЧИ АЛЬБОМ ОРНАМЕНТІВ “ART NOUVEAU”
сонет-спогад
Пам’яті Ніли Зборовської
Ти і кристал небачений – в раю.
Це видиво з гліцинією чітко
Відбило в несвідомому відмітку,
Й мотив знайомий тут упізнаю.
Приморський парк. Минувшину свою
Я згадую, немов лілову квітку
З картини. А камінна куля хитко –
Ґраалем – у тінявому гаю,
У лапах лева: це крилата діва
Її тримає… Візії припливу,
І я біжу – зацькований кабан.
…В колючім листі відьма зникла з виду –
І Йорінґель спасатиме Йорінду,
Бо жовтий мак яріє крізь туман.
22.08.2014, Київ
1. Одна з ілюстрацій цього напряму (конкретніше – саме німецька графіка) – до казки братів Ґрімм «Йорінда і Йорінґель» (“Jorinde und Joringel”, 1812), де відьма перетворила кохану героя на солов’я, але все скінчилося щасливо.
2. Жовтий мак – точніше, мачок (ґлауціум) жовтий. Росте на морських узбережжях. Йорінґель врятував Йорінду за допомогою чарівної квітки.