2015. Передранній двір

193

 
Станіслав КОНАК
ДИВОСВІТЛЕ
 
Не заробляв ні слізьми, ні брехнею.
Та й вже давно немає в мене сліз…
 
А Україна? Вічне лихо – з нею!
Та ні сивинки в пасмах її кіс!
 
Хай люта підлість, хай жахна біда, –
А Україна – вічно молода!
17 квітня 2015 року – 18 листопада 2015 року.
СПОМИН
 
Чи то я постарів,
Чи то Ви помолодшали?
Туманіє з-під брів
Тума моя незрошена…
 
З інистих із борів
Йдете стежками пам’яті…
Паде роса, мов гріх,
Мов біль живий, на камені…
 
Дарма. Хай не мине
І рідне, й давнє смутками.
Хай спомин полосне
Хоч снами з незабудками…
20 серпня 2015 року.
 
ЩО ДІЯТИ?
 
Якщо у вас не надто великий
інтелект, –
Не журіться.
Зате не забувайте наповнювати
себе
Теплом чутливості до всього
ще живого.
Тоді люди почнуть розуміти,
Що зате у вас добре серце,
Котре не може підмінити
і замінити
Ніякий розум – навіть
Інтелект генія, –
найвеличніший, –
Далеко не завжди здатний
Поєднати у собі повну
гармонію
Тепла серця і фонтан
мудрості…
Бо, панове, крутять світом
(Не без Божої усмішки!)
Генії добра і зла.
Та ми, дякувати Господові,
Не в силі (і то добре!)
те все збагнути…
Богу – Богове, Людині – людське.
То що ж діяти нам, дітиськам
Божим?
Злим – падати в пекло разом
З Демоном зла…
А добрим – минути його,
Просто не бачити потугою
серця
І того розуму, що Бог дав.
Відкинути Зле душею,
вділеною
Нам самим Творцем.
А коли вже зовсім кепсько
буде,
То піднімімо очі свої,
серце, душу
І розум свої
до нього, –
до Бога.
Він завжди готовий
правдивих і щирих
порятувати.
10 жовтня 2015 року.
 
ПОЛІТ
 
Земне життя проживши половину,
Я опинився в лісовім смерку…
Данте Аліг’єрі
Істоти є, що окові людському
Невидимі. Але вони, мов Бджоли,
Летять до Сонця Істини невтомно
З відкритими очима… У юдолі
Земній вони нектар живий збирають –
Нектар ясних думок і почуттів
Людських… А може, треба їм для Раю
Одвічного і подих трав, і поготів
 
Зібрать амброзію з тварин всіляких?
Вони у Бога разом з нами рівні.
Ми, люди, може, навіть з переляком
Тікаємо від них. Дарма. Бо рідні
 
Вони людському роду. І, напевне,
Колись у синій глибині Всевишній
Зустрінемось, блакитнолюбі, ревні
В прихильності взаємній і безгрішній…
 
Не смійся, любий Данте, ми так пізно
Твою й Петрарки велич пізнаємо…
Бо розуму тоді й тепер завізно
Ой, не було й нема… Любовна ємність
 
Здебільша підло сповнилася сексом
Чи й ще чорнішим, заздрісним, отруйним…
Воюємо, вбиваємо і в сектах
П’ємо вино біди – не Божий трунок…
 
Усе ж надій Спаситель не втрачає,
Що мед людського духу не полинний
І золотопромінний дум початок
Не стратиться, а в глиб віків полине.
 
І світ земний осяється нектаром
Осонценої істини і людство
Та й все живе не буде санітаром
Уранового сонця й словоблудства…
 
І Божий світ ударить Невечірній
(Як був Пророком смученим Тарасом
Провіщений) у Зло. Й Апостол черні
Пощезне. Встанем вічні і прекрасні…
 
Дожити людству до такого варто?
Авжеж. Апостол правди і науки
В Шевченкові завжди стоїть на варті.
Отож ставаймо Людством без принуки.
 
11 жовтня 2015 року.
м. Одеса

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!