З книги «Формула долі»
Парадокс ринкової економіки
Автор давно вже продався,
А його книжка
Досі лежить на полиці
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Непроданою.
Математична закономірність, помічена мною
Від заміни законних злодіїв
Злодіями незаконними
Обсяг збитків
Не зменшується.
Сепаратисти
Як дятла
Не нагодуєш з долоні,
Так і їх
Не приручиш
домовленостями.
Сучасний
Як невблаганно швидко
Зношується це слово –
Сучасний!
Портрет театрального
повстанця
На голові – берет,
На поясі – беретта,
На ордені – бант,
На рані – бинт,
В кишені – баунт,
В думках – бунт.
Привід для роздумів
Оскільки з того світу
Ще ніхто не повернувся,
Справді виникає привід для роздумів:
Розумний рай не покине і так,
А з пекла, якщо навіть схочеш,
Хто ж відпустить!
Оголошення
Потребую неба. Власного.
Аби власними зірками
Прикрасити небо.
Власне.
Старість
Кінчається отроцтво,
Юність,
Молодість,
Та старість
Не кінчається,
Вона – обривається.
Кастинг
Молодість – це кастинг
Для переходу
До наступного етапу
Шоу життя.
Пошук
Ми шукаємо те,
Чого ніколи не губили,
А знаходимо найчастіше
Загублене іншими.
Фокус тут у тому,
Що багатьом віриться:
Знайшов саме те,
Чого шукав.
Переконаність
Я знаю, що з багатьма з вас
Не зустрінуся
Й на тому світі,
Бо і там ми опинимося
В різних його частинах.
Запах дитинства
Нічого особливого:
Учора в Києві чоловік шукав
Грузинські мандарини:
Мовляв, пахнуть вони
Дитинством.
Доля
Доля моя, мов диригент:
Я бачу її завше
Лише ззаду.
Окуляри
Я й уві сні не розлучаюсь
З окулярами:
«Раптом ти щось напишеш,
А я не зможу прочитати!»
Рими
Про чоловічі
Почуття
Пише він
Жіночими римами.
Виправдовування
Я тобі не повірив,
Бо твоє виправдовування
Скидалося на сцену,
Коли в будуарі
Жінка каже чоловікові:
«Я не така!»
Дорадчий голос
Я – учасник життя
З дорадчим голосом.
Ось уже котрий рік поспіль
Чекаю –
Та ніхто
Не радиться
Зі мною.
Біль
Якби існував прилад,
Подібний термометру,
Що вимірює градус болі,
Боюся, що на його шкалі
Не вмістився б мій біль,
Що незгасним полум’ям
Охоплює серце.
Калькулятор
Коли лишаються дні,
Які можна перелічити
На пальцях,
Яким безглуздям
Здається тоді
Калькулятор.
Звуки кроків
Лише тепер здогадався:
Найдорожчі звуки на світі –
Це – звуки кроків,
На які чекаєш
І сподіваєшся.
Зламана рука
Упав з дерева,
Яке посадив у дитинстві,
І зламав руку,
Якою поливав його,
Коли те було
Малим саджанцем.
Винуватець
Я в усьому
Звинуватив себе –
І ледве не подав
Сам на себе
Скаргу до суду!
Свічка
При світлі свічки,
Яку ти запалила опівночі,
Я ледве вивів одне слово,
І те:
«Прощавай!»
Сніжинка
Остання сніжинка
Провела мене додому
І розтанула, лише
Переконавшись,
Що я в теплі!
Міст
Як я хотів,
Як я жадав,
Примоститися біля тебе,
Однак моста,
Моста не знайшов.
Циркові коні
Циркові коні
Гасають без підков,
Та від батогів
Не в змозі
Утекти.
Пустеля
Навколо така
Пустеля безмежна:
Сховаєшся хіба-що
У власній тіні.
Розшук
Я в розшуку…
Ось уже скільки років
Щастя переслідує,
Та не може
Ніяк знайти
Мене!
Грузинські сніжинки
Грузинські сніжинки
На уроках праці
Вирізають
Юні янголята.
На жаль…
Хотів грюкнути дверима,
Та ми стояли посеред вулиці
І, на жаль,
Не зміг.
Старість
Якщо всіх,
Кого люблю,
Не матиму поруч,
Я на старість
Не погоджуся.
Бартер
Купую альбом Піросмані,
А на куп’юрі, якою розплачуюся,
Намальовано самого Нікалу.
Чи міг колись уявити
Збанкрутілий, п’яний художник
Таку картинку, такий бартер?
Країна
Усім здається,
Що країна його дитинства
Була добрішою,
Світлішою,
Кращою,
Однак чомусь,
Коли виросте,
Ніхто не спитає себе,
Що сам зробив,
Аби країна
Лишилася такою,
Якою вона була
В його дитинстві?!.
Безсмертя
І в безсмертя
Закінчується термін…
Воно триває
Лише доти,
Доки жива
Хоча б одна людина,
Яка вірить в її…
Безсмертні,
Не дивіться на мене
Так зверхньо,
Можливо,
та остання людина –
Я!
Оркестр і диригент
Народ – то оркестр в ямі,
Який виконує
Головну симфонію,
А диригент,
Мов самогубець,
На краю безлюдної прірви
Конвульсивно махає руками
І вірить:
Адресовані ямі
Оплески і браво
Належать лише йому.
***
Затям, останній транспорт – катафалк!
***
І ти – високий, якщо поруч – карлик.
***
Де помилились зодчі Вавилону?
***
Про… Про що мріють євнухи в гаремах?
***
В тому дуеті ти зайвим був, одначе.
***
Вам, окрім правди, нічого сказати?
***
До атеїстів: авжеж, існує пекло!
***
Мій постоялець до весни – цей коник!
***
Моя остання фраза: «Я не встиг!»
***
Лише роки показує мій годинник.
***
Чом на шляху життя нема дорожніх знаків?
***
Була ця кісточка черешнею щойно.
***
Чи є десь ательє для голих королів?
***
Замість ферзя повісився пішак.
***
Так, з вітряками зникли й донкіхоти.
***
Ти не згадаєш те, що не забув.
***
З подолу плаття ночі світанок визирав.
***
Час – вічний млин, кістки для нього – мливо.
***
Великі запитання дорослим ставлять діти.
***
Моя любов чітка, як коло Сонця.
***
«контакт!..» – по ріллі біжу я босоніж.
***
З крильця метелика цей сон я змалював.
***
В «Арагві» арабісти «арабіку» смакують.
***
Ще жевріє в цій мушлі подих Гагри.
***
Кремацію осені я бачив на ланах.
***
Час – це тупик, з якого вже не вийти.
***
Я – крапля й намагаюсь, втриматися на шибці.
***
О, як не дивно, та біда прийшла сама!
***
Крім скелета чи є ще щось в цій шафі?
***
Ніяк не зміг лишити слід в пустелі.
***
Спів лебедя гусак не зрозуміє.
***
Маршрут до раю не знає й навігатор.
***
З сокирою на гілку ніколи не сідай.
***
Пізня любов – як квітка крізь асфальт.
***
Дим в небесах став деревом й розквітнув.
***
Боляче лампі, як в ній палає гніт.
З грузинської
переклав автор
***
«Ви хто?» – спитав мене малюк у рідному селі.
***
Обхідного шляху не має кладовище.
***
Шукаю курси для вступників в історію.
***
Цукерки під подушкою перетворились в ліки.
***
Не плачуть в листопаді за листком.
***
Ховаюся в собі і вимикаю світло.
***
Як рушив потяг, тебе я зрозумів.
***
Розбилась пляшка, тремтить від страху джин.
***
Біль творить діамант з алмазу сліз.
***
Між першою й єдиною я застряг.
***
Всі бачать власний місяць із власного вікна.
***
Гніздо батьків шукає зозулятко.
***
І осінь, мов театр, почав я з гардероба.
***
Життя тече, мов річка під мостом.
***
Мов кінь, я вбитий кохання нікотином.
***
Все, що забув, не варто пам’ятати.
***
Юну черницю лякає грішний сон.
***
Димить душа з рядків розгорнутої книжки.
***
Я ніч зламав і ранок там знайшов.
***
Гукає доля: «З речами на вихід!»
***
Язики полум’я пліткують про пожежу.
***
Віршую прозу буднів – це також діло.
***
Майстри вогню без диму спалять світ.
***
Будинок, де ночую, не існує.
***
З машини часу зійшов я у пустелі.
***
Лиш сонце вірить, що завтра знову зійде.
***
На білому снігу лишав він чорний слід.
***
Тебе нема, якщо ніхто не жде.
***
Застряг в чужих слідах й не здатен далі йти.
***
Все одно знайдуть, тому й не ховаюсь.
***
Ллє масло на вогонь та й бреше: «Я – пожежник!»
***
Крокуєш… та ніхто не кличе: «Повертайся!»
***
Думки украдені писав пером украденим.
***
Я, наче крокодил, не вмію задкувати.
***
Міркує хмара: сніжити чи дощити?
***
Цей дім полишив і останній привид.
***
З віконця ночі янгол виглядає.
***
Я мимоволі озирнувсь на поклик: «Хлопче!»
***
На крилах вітряка вже сохне дощ часу.
***
Той, хто кохав, і в ненависті добрий.
***
Весь час літав і сліду не залишив.
***
Дощ з безхмарного неба пахне сонцем.
***
Наш тунель має, здається, тільки вхід.
***
У цій країні сніг також секонд-хенд.
З книги «Сто терцин»
***
Опівночі в моєму селі на могилі сина
Впав місяць зненацька і я самотужки
Клеїв його друзки до сходу сонця.
***
Саме там, де щойно стояла дитина,
Виріс красивий кущ бузку,
Наповнивши довкілля запахом розлуки.
***
Ніхто не відає, що написано в книзі буття,
Й те, де вона зберігається, і все ж
Ніби всі розмовляємо цитатами з неї.
***
Коли хотів, коли бажав мати щось –
І не мав… Тепер маю і все ж (дивна річ!)
Прагну той час, хочу той час, коли хотів!
***
Щасливі ці дерева… Де зійдуть,
Усе життя там і стоять і там вмирають,
Не я к ми – блукальці по світах!
***
Вся Всесвітня історія на спинах цих коней
Промчала і коли я бачу їхні очі,
Хочу впасти на коліна і просити прощення!
***
Давно я не був іноземцем!
Закордонний мій паспорт поволі пліснявіє,
І лише час не відводить від мене погляд митника!
***
Яке неприємне відчуття, коли опинишся
Серед людей, де всіх знаєш, тебе ж ніхто
Не знає і думаєш: мене нема, поховали вже!
***
Тебе вже нема і коли не буде мене також,
Лишиться маленька книжечка нашого кохання,
З зів’ялими квітами між сторінками.
***
Річка знову повернулася у власне русло,
Але хвилі, які зійшли з берегів,
Ніхто не знає, куди зникли, яка їхня доля.
***
Коли гарба перекинулася, врятування волів
Було основним завданням і тому
В колотнечі й не помітив, як з’явилася дорога.
***
«Риба з голові…» – це прислів’я відоме всім,
Але чомусь здається, що не в нашому басейні,
Бо там вода прозора і чиста.
***
Час в кімнаті минає так само, як на вулиці,
Та інколи здається, що він біля дверей
Затримується, щоб глянути на мене і попрощатися.
***
Разом з Ією Україна закінчилася в мені,
Або, вірніше, ясніше й зрозуміліше:
Разом з Ією я закінчився в Україні.
***
Пустка, яку ти залишила по собі,
Стала тишею, мовчанням і їх порушити
Я не зможу ніколи, скільки б не намагався!
***
У цих кімнатах, як чорний археолог
В коридорах піраміди Тутанхамона,
Шукаю артефакти нашого безсмертного кохання.
***
Прокинешся й гадаєш: опинився в іншому місці,
Бо навколо нічого не нагадує ту ніч, де
Райські птахи бажали співати лише для тебе.
***
Якщо доживеш до чуда і ще за життя
Тобі спорудять пам’ятник, спитай: раніше
Чия скульптура прикрашала цей постамент?
***
Щастя зникло, наче слід літака.
Сяйнуло в глибині небес і на крила янголів
Впала сніжинками сріблястого попелу.
***
Мав би інший шлях, і ця річка
Не текла б в одному руслі… Хоча інколи
І вона прагне повстати і змінити напрямок.
***
Прямую безлюдним мостом, який
Бранці кохання збудували колись
Між берегами зради й вірності.
***
Мій сміх – то маска мого плачу,
І коли я регочу, ви не наслідуйте,
Бо (зізнаюсь) – це ревіння моє мовою.
***
Коли навколо темінь і ввімкнеш світло,
Всього на мить, але все ж може здатися,
Що на цьому острові можна трохи витримати.
***
Думаю про сценарій: «Щасливе моє життя!»
Що можу сказати вам заздалегідь?
Фільм буде суперкороткометражним.