Еліна Свенцицька. Ми виходимо з меж…

492

З книги «Речі, що лишилися від дому».

 

Провінція – це світ, і там –

Всі наші сплутані провини,

Які не йдуть в життя глибини…

Хіба все це потрібне нам?

 

Чуття провини знов прийшло,

Дрібним чиновником в мундирі

Рахує стіни – їх чотири,

І дзеленчить розбите скло.

 

Квартири темний коридор.

Зима змагається із нами.

Грудневий дощ. Черговий борг.

Дитина вперто грає гами.

 

І кожна мить – розлита тьма,

І кожен крок – важкий, врочистий…

Як довго тягнеться зима!

Який цей сніг нудний і чистий!

 

Ми по зернині, мов птахи,

Своє життя збирали зрання.

А в серці мідні копійки,

Дзвенять, немов жага кохання.

 

***

Минуле насувається здаля,

Торкнуся – поміж пальців вислизає…

Його хвостом рибина хилитає,

Пливе – і відпливає… І не я –

 

А вже чужа рідня сидить в кімнаті,

Прийшла з усіх зруйнованих країн,

Щоб скаржитись, щоб між подертих стін

Про справи недолугі розмовляти.

 

Які вода нашіптує казки!

Про чорних вепрів довжелезні ікла,

Про п’яну бійку й про дитину зниклу…

І збайдужілі дивляться зірки

 

На ту, котра додому, ту дорогу,

Але від дому втрачено ключі…

І падають, і падають вночі

Метелики померлі на підлогу.

 

***

Часе, часе, чому ти стоїш, не відходиш,

Кістяками у шафах чи кісткою в горлі,

Ти замерзлою рибою стукаєш в двері,

Кров у серці міняєш на грудочку солі.

 

Часе, часе, кістки твої стали сухими,

І на коників схожі герої твої,

Не земля під ногами – ведмежа хребтина,

І неправду струмлять у повітря зірки.

 

Часе, часе, не знаєш, скільки спраглих сердець серед листя,

Не години це йдуть, а фінали гучних мелодрам.

О таланти полатані, що вам з собою робити?

О порепані генії, що з цим приблудним життям?

 

Просто сталося так, що минуле прийшло.

Вкотре, вкотре нікому воно не потрібне,

Ось і впало додолу,

І скаче воно,

Як на березі риба.

 

***

Ось і все. І в теплих снах –

Голоси дзвінкі й ворожі.

Там, де сором, там, де жах,

Чорна зірка на сторожі.

 

Серце, серце, не тремти,

Хай іржа тебе вкриває –

Прірва волі й самоти

Нам нічого не вертає.

 

А над прірвою вночі

Жаху нікуди подіти –

Безпорадні і чужі,

Ходять, ходять наші діти.

 

***

І коли це, коли це було?

Та не знаю, коли…

Поступово звільняє Господь

Імена від імли.

 

І ховає в баюрах глухих,

Поки вечір не згас.

Час героїв й кремезних повій

Не минатиме нас.

 

Ось пустеля впритул підійшла

І шукає братів,

Де росте поховальна трава…

Чи цього ти хотів,

 

Часе, часе, насправді хотів?

Йдуть великі й малі –

Перегноєм під плугом твоїм –

Від землі до землі.

 

***

Дерева, сповнені гніву…

Вітру й сонця навала…

Пам’яте, налий-но пива –

Й пошкандибали помалу.

 

Скиньмо репану шкіру –

Хіба нам не добре з тобою?

Спогади – просто зілля

З довгою гіркотою.

 

Сіллю шлях притрусило…

Хто ж нас тепер зустріне?

Палять примари в під’їзді,

Граються в схованки тіні.

 

Як ми не намагались,

Знати не довелося,

До чого нас прив’язало

Мертве твоє волосся.

 

***

Так, не потрібні, не потрібні

Слова. У звивинах печер,

Де напівмертві ходять тіні,

Вони іржавіють тепер.

 

Там виростає темник густо,

Сліпий і тихий кожен крок.

А під ногами хрускіт мушель

І часом змелених кісток.

 

З усіх кутків, що спорожніли,

Летять нечутно кажани,

Щоб наші кари метушливі

Нарешті зрозуміли ми.

 

А ми зажурені до краю,

І ллється чорним глеєм час,

І мова нас оповиває,

І мова поглинає нас.

 

***

Що ти ходиш зі світла в пітьму,

Де останні прострочені строки,

Де наспівані співи жорстокі,

Де під небом із пилу і сну

Розляглися літа волоокі?

 

Говори, говори мені, як

Перед смертю обличчя палає,

А дерева – це тіні від древа життя,

Що до неба обійми здіймає.

 

Мертва зірка ніяк не впаде,

Хилитається в небі поволі…

Не писати б ці вірші, а де

Взяти одяг для голого болю?

 

Ось і ми вже нарешті прийшли,

Аби жити в словах цих піщаних,

А під ранок, в блискучій пітьмі,

До покинутої землі

Приповзати хоч у снах окаянних.

 

На різні голоси

Поети, наче кошенята,

з чужого голосу нявчать,

набігли лагідні, хвостаті –

малий покоцаний Торквато,

смаглявий вишуканий Дант –

і, врешті, в кожного талант.

 

Хай голос мій – чужий, та все одно

чекає кут глухий, слова колишні,

там будуть квіти горілчані пишні,

і світ, що спорожнів давно.

 

І душа кам’яніє незримо,

бо крутий ми обрали маршрут –

хтось до Польщі, до Риму, до Криму,

а хтось має загнутися тут.

 

Талант народжує сміття,

а з нього вірші виростають,

мов синій і масний бур’ян, –

і пам’ять.

 

А пам’ять народжує мишу,

а миша життя жере,

і нещастя сяє, мов зірка,

і відомо все наперед.

 

***

Відпусти, відпусти, відпусти мене, місто.

Не тримай моє серце, важке та іржаве.

Там на сходах задушливих пишно й врочисто

Кожен день камінці пропонують шершаві.

Це не потяг історії. Навіть не протяг.

Це простягнуті руки в безжальне минуле

Упираються в стіну – під нігтями попіл,

Тільки вітер бентежний, а діти поснули.

Я не тут і не там, я ганчірка в повітрі,

Тут ми всі – горобці, тільки сльози – солоні.

Відпусти, відпусти, відпусти мене, місто,

Моє серце розчавлене – ось, на долоні.

Над суріпками рідними біль невсипущий,

І шляхом вдалину виростає провина.

І хіба це насправді – розрубана туша?

І хіба це насправді – моя батьківщина?

 

***

Хто стояв на межі – той відійде з межі.

Де залишився біль – все покриється болем.

І нічого в душі, окрім світла з іржі,

Що стоїть над життям, як над деревом голим.

 

Ми відходимо з меж, як повітря з легень

Виливається, як кров весела й жорстока

Витікає з судин, через сморід і щем,

А там ніч і мерців споконвічна толока.

 

Ми відходимо з меж, ми йдемо під дощем,

І читаємо вірші дурним перехожим.

О мій втомлений друже, о скільки їх вже,

Снів похилених й віщих під небом ворожим!

 

Ми відходимо з меж, і вітчизни чужі

Ми жаліємо, як не жаліли своєї.

Часе, часе, говорю до тебе – мовчиш,

Твоє тіло розрізали ріки та реї.

 

Ми відходимо з меж, і відходить від нас

Ця порожня межа, й на кордонах нікого,

А над ними цей наскрізь фальшивий романс,

Крики й хрипи веселі життя молодого.

м. Київ

 

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!