Побачило світ видання «У Борисполі вишні виспіли. Антологія української поезії про Бориспільський край»

Дмитро ЧЕРЕДНИЧЕНКО
 
Цього року побачило світ поважне видання недалеко від Києва – «У Борисполі вишні виспіли. Антологія української поезії про Бориспільський край». Упорядкування, редакція та примітки – відомого літературознавця і дослідника письменників Бориспільщини Володимира Литвина. Автори ідеї проекту – Володимир Литвин, Микола Федоров та Володимир Шалімов.
Приємно, що з’являються такі видання, які допомагають освоювати культуру рідного краю, брати участь у її творенні. В антології представлено твори і старших, і молодших літераторів: Петра Засенка, Миколи Карпенка, Михайла Литвинця, Ольги Макаренко, Антоніни Остролуцької, Анатолія Мойсієнка, Лариси Цілик, Сергія Цушка, Івана Чумака, Василя Швеця, Ганни Чубач, Ліни Костенко, Миколи Боровка, Станіслава Вишенського, Ніни Кудько, Віктора Тютюна, Миколи Сайка.
Микола Сайко  (1897–1949) належав до літературної організації «Плуг». Якось у бібліотеці натрапляв я на його вірші. Виявляється, Павло Григорович Тичина його знав. Він писав до нього: «Не бійтеся, що у Вас образи сильно-індивідуалізовані, це якраз те, що виділяє Вас. Бійтеся в’ялого тону, пасивности, тону покори. І іще: у Вас на три-чверті жіночі закінчення у віршах: це вже не добре. Розроблювати тему – теж. А взагалі нічого не бійтесь і нікого. Цікаво, чим ви захоплюєтесь, що читаєте? Чи не взялись би Ви за казку? Ну всього доброго! Ваш П. Т.».
Кожному  в юні роки праглося погомоніти, порадитися з Петром Засенком, Миколою Карпенком, Василем Швецем. І звірити їм свої твори, пройняті щирістю. Приємно усвідомлювати, що серед авторів цієї антології – відвідувачі-учасники літературних студій – «Молодь», «Альта», «Радосинь». Усі вони віддавали шану бориспільському краю, уподобали його. Старші, досвідченіші їх підтримували, визнавали. Тож у всіх авторів звучить тривога за долю краю, його річок, озер, луків, полів, а також людської душі.
Пам’ятаю Гриця Тименка, що з Бориспільщини їздив на заняття літературної студії при видаництві «Молодь». Він мав щиру вдачу і і щедрий талант. Народився 1944 року в селі Проців. Мав непросту долю. Зарані його не стало, але засвітився  своїм мудрим словом. Іван Дзюба називає його творчість поезією, що випередила свій час і випереджає наш. У «Молоді» бував і Борис Мамайсур (теж із Бориспільщини). Обидва гідно представляли  землю, на якій виростали, а чомусь так немилостиво повелася з ними доля…
Славний був поет Василь Швець. Поет-людина, інтелігент. Павло Тичина приїздив до його рідного села Іванкова погомоніти з Василиною Іванівною, Швецевою матір’ю, захоплювався її мовою і благородством.   «Ваша правда була найсвятіша», – писав Василь Швець про свою матір. І згадував, як вдивлявся Павло Григорович у натруджені її долоні. Ось і до хати стежина, якою «завітав і Тичина». Згадалось, як «припав до Тичини сонях, по-братерськи торкнувся його плеча». Тут і поезія, і пам’ять про зустрічі.
Скільки й пам’ятаю, Петро Засенко знаходив, підтримував і благословляв  молодих талантів. І тоді, як працював  у видавництвах, очолював поезію в журналі «Київ» , і як був секретарем НСПУ. Та й тепер, коли він голова Всеукраїнської приймальної комісії. Засенко нині –  почесний  громадянин Бориспільщини. Поетове слово ваговите, цілюще і правдиве. Годилося б землякам видати нарешті його вибране.
Лагідні, добрі вірші Петра Короля, Галини Кирпи, Ольги Макаренко, Ніни Ігнатенко та інших.
Коли я працював над книжкою «Павло Чубинський», зібрався доволі міцний гурт одержимців відродити священне ім’я, його добру славу.  Надійним побратимом  став тоді Сергій Цушко. Рід Чубинських увійшов у його долю в травні 1965 року, коли він, студент-першокурсник і учасник хорової капели Київського політехнічного інституту, познайомився із нащадком славетного роду Чубинських – Володимиром. Тоді Володимир був викладачем Житомирського філіалу КПІ. В Києві був  наїздами і обов’язково навідувався на репетиції хору. В нього навчалися гри на гітарі, творення веселих свят. У нього вчилися людської порядності й високих чеснот. Мало хто знав, що  у  Чубинського почалася трагічна смуга відстоювання своїх прав. Познайомився Сергій і з матір’ю Володимира – Катериною Павлівною. І… з Борисполем.. «Тут, на  Рогозівському кладовищі, – пише Цушко, –  1987 року поховали Володимира Чубинського. Тут 1989 року відбулася масштабна подія з нагоди 100-річчя від дня народження Павла Платоновича, до участі в якій залучив мене голова оргкомітету з проведення свята Дмитро Чередниченко. Сюди він приїздив не раз як журналіст, як письменник присвятив Бориспільщині свої поетичні рядки і книжку «Павло Чубинський» (2005).»
У поетичному циклі Сергія Цушка «Бориспільська земля» простежуємо  почесний родовід:
 
Іван породив Платона
Платон породив Павла
Павло породив Катерину
Катерина породила Володимира
Володимир… далі прірва.
(Євангеліє од Чубинських)
 
Сподобались мені й вірші упорядника Володимира Литвина,  члена Національної Спілки письменників України. Лаконічні, метафоричні, щирі. Поважної вдячності заслуговують і його громадські поривання. Дай Боже більше таких небайдужих людей, здатних робити потрібну, важливу справу.
«Українська літературна газета» №20 (260) 11 жовтня 2019

Прокоментуєте?