Сучасні соціальні мережі та популярні месенджери перетворилися на найнебезпечніше поле бою, де замість справжніх куль використовують витончені психологічні операції, безпосередньо спрямовані проти цивільного населення. Херсонський апеляційний суд виступив із жорстким попередженням: в умовах повномасштабної війни ворожі інформаційні вкиди, приховані маніпуляції та відверта пропаганда використовуються як інструмент цілеспрямованого впливу на суспільну свідомість. Кожне гучне повідомлення в інтернеті може виявитися ретельно спланованою атакою, покликаною дестабілізувати ситуацію в державі, зламати внутрішній опір та посіяти тотальну зневіру серед громадян.
Про це пише nenka.info.
Парадоксально, але українська правова система взагалі не містить такого популярного терміна, як «фейк». Юридична площина оперує значно точнішими поняттями, до яких належать «недостовірна інформація», «неправдиві чутки», «пропаганда» або «інформаційні операції». Служителі Феміди наголошують, що стаття 277 Цивільного кодексу України гарантує кожній особі законне право на відповідь та офіційне спростування брехні. Водночас стаття 302 ЦК України покладає прямий обов’язок на кожного, хто поширює інформацію, попередньо переконатися в її абсолютній достовірності. При цьому Закон України «Про інформацію» чітко розмежовує голі факти від оціночних суджень, правдивість яких неможливо довести чи спростувати в судовому порядку.
Державний щит проти дезінформації
Протидія віртуальному терору давно вийшла на найвищий державний рівень. Згідно з Указом Президента України від 28 грудня 2021 року № 685/2021, яким введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України, боротьба з дезінформаційними операціями визначена як фундаментальна стратегічна ціль. Для безперервної нейтралізації цих загроз при РНБО цілодобово функціонує Центр протидії дезінформації. Фахівці ЦПД постійно виявляють деструктивні інформаційні впливи та спроби маніпулювання громадською думкою, використовуючи слово «фейк» виключно як робочий аналітичний термін для маркування ворожих кампаній.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Експерти з кібербезпеки зазначають, що розпізнати інформаційну отруту можна за специфічними маркерами. Сумнівні публікації завжди б’ють по емоціях через надзвичайно сенсаційні заголовки, вимагають негайного поширення серед друзів та ніколи не містять посилань на реальні першоджерела. Такі тексти часто апелюють до анонімних інсайдерів, а як докази пропонують фотографії чи документи, походження яких неможливо встановити. Щоб не стати жертвою маніпуляторів, громадяни зобов’язані самостійно перевіряти дані через офіційні урядові ресурси, а тексти законів шукати виключно в електронній базі «Законодавство України» на порталі Верховної Ради України. Будь-який резонансний матеріал потребує порівняння з кількома авторитетними джерелами та ретельного аналізу контексту подій.
Від адміністративного штрафу до в’язниці
Попри відсутність окремої універсальної статті за поширення неправди, правоохоронна система має потужний юридичний інструментарій для суворого покарання порушників. Кваліфікація кожного конкретного злочину завжди залежить від наслідків та способу розповсюдження даних. Зокрема, стаття 173–1 КУпАП гарантує притягнення до адміністративної відповідальності за поширення неправдивих чуток, якщо вони здатні викликати паніку серед населення або спровокувати порушення громадського порядку.
Однак у питаннях захисту національної безпеки держава діє максимально жорстко. Стаття 114–2 Кримінального кодексу України передбачає вкрай суворе покарання за несанкціоноване поширення критично важливої інформації. Йдеться про оприлюднення маршрутів переміщення зброї, а також розкриття напрямків руху чи точних місць розташування підрозділів Збройних Сил України та інших військових формувань. У таких критичних випадках банальна необережність у мережі розцінюється як пряма загроза обороноздатності і карається реальними тюремними термінами.