У харківській книгарні «Є» презентували збірку
літературознавчих есеїв професора Леоніда Ушкалова «Від бароко до постмодерну».
Пан професор розповів про вісім сюжетів, які
склали книжку, – і всі присутні мали змогу переконатися в тому, що літературознавча
наука у викладі справжнього майстра дуже далека від «сухого нагромадження
фактів та інтерпретацій», а є захоплюючим інтелектуальним дійством. Таким, як
сюжети про Мелетія Смотрицького – одного з найперших українських
інтелектуалістів, ідеї якого мали свого часу колосальний резонанс у Європі; чи
про Тараса Шевченка – як від читає «Естетику» Гумбольта; чи про Ушкалового
улюбленця Сковороду (пан професор самотужки підготував і видав повне академічне
зібрання творів славетного поета й філософа!); чи про тілесне у творах
барокових письменників, для яких, зокрема, не існувало такого поняття як
ненормативна лексика…
Закономірно, що все це спонукало ведучого
презентації, поета й літературознавця Ростислава Мельникова «помріяти» про
авторську історію української літератури від професора Ушкалова – і Леонід
Володимирович не відкинув цієї направду спокусливої ідеї!
Тим часом літературний редактор видавництва
«Грані-Т» Іван Андрусяк розповів про серію есеїстики «De profundis», у якій
вийшла книжка «Від бароко до постмодерну». «Це єдина в Україні серія есеїстки –
тож цілком природно, що нам хочеться мати в ній найкращих авторів. Якщо вести
мову про сучасне вітчизняне літературознавство, то серед найкращих ім’я
професора Ушкалова закономірно зринає одним із найперших. Адже він, по-перше,
вчений із колосальною ерудицію й дивовижним мисленням, по-друге, направду мудра
людина, а по-третє, про напрочуд важливі й складні речі вміє говорити мовою не
просто науковою, а людською – себто зрозумілою не лише фахівцям, а кожній освіченій
людині», – наголосив І. Андрусяк.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Насамкінець професор Ушкалов поділився своїми
міркуваннями про дитяче читання – і наголосив на некомпетентності укладачів
шкільних програм з літератури, які лише відбивають у дітей охоту читати, тоді
як у нашому письменстві є чимало захоплюючих сюжетів, справді цікавих дитині,
але в школі вона про ці сюжети дізнатися не може. Сам же Леонід Володимирович у
дитинстві читав дуже багато – він розповів дивовижну історію про те, як, малий,
прийшовши одного разу в книгарню, зацікавився книжкою «Кріт і життя»; і хоча
виявилося, що насправді це «Крій і шиття», він усе одно її купив…