По це В.Яворівський розповів під час
розмови з ведучим програми Радіо «Свобода» Романом Скрипіним, фрагменти з якої
публікуємо.
– (…) Як Ви думаєте, чи є безпідставними звинувачення у тому… Я
можу цитувати, звичайно, чиї це думки, а можу узагальнювати.
– Я це все читав. Ви – журналіст. І Вам вирішувати,
чи виливати ці відра цієї смоли на радіослухачів «Свободи», чи тільки на мене
одного?
– Чекайте, чужа думка – це не
смола, це інша просто думка. От Ваша думка є такою, якою вона є. Тобто, Ви
вважаєте себе гідним того, щоб очолювати НСПУ. Правильно?
– Давайте, щоб у нас з Вами, Романе,
вийшла якась така нормальна розмова…
Сьогодні говорити, що я страшенно хочу були головою спілки, очевидно,
це все-таки нерозумно, а, думаю, трішки неетично.
Я вніс сам на минулому з’їзді, Яворівський
вніс, поправку до статуту про те, що головою НСПУ та сама людина може
перебувати лишень два терміни. Ну то, розуміється, я думаю, якщо я сам вніс, то
я знав, що я вносив. І справді, я вважаю, якщо мій попередник Юрій Мушкетик
сидів три терміни, працював головою спілки і обирався, звичайно, то я вніс
поправку.
Через те я абсолютно був готовий до
того, що я відпрацював 10 років, я відзвітую, передам все майно, яке є в
Спілці письменників, зі всіма документами, і хай обирають когось іншого. Це
дуже нормально. Тим більше, що я працюю на громадських засадах, очолюю комітет,.
Ви ж це знаєте. Роботи мені вистачає.
– А 10 років
– це один термін?
– Ні, це вже два терміни. Але
поправка моя була ухвалена на попередньому з’їзді. Тобто виникає «кучмівська»
ситуація.
– Ви, як Кучма з Конституцією. Кучмі вистачило глузду не йти
втретє Президентом.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
– І я вирішив зібрати голів обласних
організацій. Це, так би мовити, фундаментальні, такі опорні носії Спілки
письменників – голови обласних організацій, які є в усіх, без винятку,
організаціях. Я їх зібрав і сказав: люди добрі, я готовий скласти свої повноваження,
давайте тут, на березі, щоб не виносити на з’їзд якісь чвари і таке інше,
домовляємося, кого будемо рекомендувати після мене на голову Спілки
письменників.
– І загомоніли козаки, і сказали: ні, Володимире,
не відпустимо тебе – очолюй нас вдруге. Ну втретє, але це буде рахуватися
вдруге.
– Я запропонував Василя Шкляра.
Василь Шкляр сьогодні, звичайно, на вершині своєї популярності. Вийшов
дивовижний роман, щоб там про нього не говорили.
– Дістав «гарбуза» від Єжи Гофмана.
…Василь Шкляр піднявся і сказав: ви знаєте, я не потягну, я не буду, це
дуже складно. Ситуація неймовірно складна. Спілку, яка є опозиційною до влади (всі це знають),
постійно тероризують в прокуратурі і таке інше. Треба, щоб був хтось із
депутатів.
На що я сказав: будь ласка,
депутатами сьогодні є Віктор Терен, Михайло Косів, Олена Бондаренко, Аржевітін,
Павло Мовчан – жодних проблем. Зійшлися ми на тому, ніхто там не голосував, але
зійшлися ми на тому…
– Це
щось таке все БЮТівське виходить.
– До речі, у нас тільки БЮТівські
народні депутати і письменники. Тільки Аржевітін – «нашоукраїнець». І
Павло Мовчан…
– Відносно, тому що вони
підтримують БЮТ на сьогоднішній день.
– Я розумію. І Павло Мовчан, який
перейшов із БЮТу у «тушки» зараз.
Але, будь ласка, є депутати – кого хочете, того
й обирайте. Зійшлися на тому, що період важкий, давайте ми вирішимо у такий
спосіб: поки якось не стабілізується ситуація політична в Україні і таке інше,
хай, мабуть, залишається Яворівський, але не на 5 років, можливо, на рік-два, а
потім ми вирішимо, проведемо позачерговий з’їзд і справді оберемо, коли
ситуація нормалізується. От всі секрети Полішинеля. От і все.
Через те на з’їзді висунули мою
кандидатуру. Ніхто її не знімав, цю кандидатуру, вона залишалася.
– А навіщо
Вам оця «кучмівська» ситуація? Якщо Ви вже двічі були…
– А вона мені не потрібна. Хто Вам сказав, що вона
мені потрібна? Вона потрібна була… Ну, просто зібралися (я ж Вам пояснив)
голови обласних організацій. А мені вона – ради Бога!
– Послухайте, це така радянщина: зібралися голови обласних
організацій. Ви самі внесли поправку, що два терміни. Ви їх вже відбули. І
красиво піти ніхто не забороняє. Чому? Я просто зараз цитуватиму.
– Будь ласка!
– Хто такий Сергій Пантюк,
український письменник, Ви знаєте.
– Не знаю такого письменника.
– Дивно, тому що він багато пише
про це.
– Я не знаю. Я вперше його побачив на
з’їзді і прочитав його оці «праці», які Ви хочете цитувати.
—Михайло Слабошпицький,
прозаїк, критик, літературознавець, публіцист і громадський діяч. Я думаю, що
його думка Вам теж відома. Я
його процитую. «В Україні існує «синдром Івана Драча». Це коли
людина колекціонує посади. Яворівський зі своїми помічниками не здатен
відродити спілку – вони працюють за інерцією.
Інша справа – Баранов. Він зможе
працювати на організацію. Баранова більше підтримує молодь, хоча молоді на
з’їзді було небагато. І це не нормально. Спілка вся «сива» і «лиса». Молоді
члени організації загалом (в НСПУ загалом близько 1800 членів) не ходять до
неї, вважають, що тут нічого не відбувається.
Спілка перетворилася на пункт
обслуговування народного депутата Володимира Яворівського. Він тут, наче вождь
партії. Але спілка не повинна мати вождя чи лідера. Вона повинна мати менеджера
і бути демократичною організацією».
— Я міг і ще можу зняти, до речі, в мене ще така можливість є, свою
кандидатуру, відкривши дорогу тоді абсолютно Баранову. Але якщо Слабошпицький
вважає, що Баранов – це менеджер, який здатен вдихнути нове життя у спілку, то
я не хочу опускатися до рівня цього Пантюха чи як його там і таке інше… Я не
буду говорити про Баранова, він зараз мій конкурент.
У мене таке враження, що ніхто із членів Спілки
письменників, і я у тому числі, відповісти чітко на це запитання не можемо.
Дійсно, нам вдається буквально якісь жалюгідні копійки з бюджету, при чому які
не поступають регулярно, отримувати. Є колосальна просто проблема. Можете уявити, що спілка, тільки за оцей будинок на Банковій треба
кожен місяць заплатити 165 тисяч податків і за комунальні поснули! Це
колосальні гроші, які треба заробити, бо з бюджету їх брати не можна.
Тобто це велетенська справді проблема, яка є і існує.
І спілка справді перебуває сьогодні, до речі,
не тільки наша, письменницька, а всі вони перебувають на певному, скажімо,
шпагаті. І скажу відверто, звичайно, що мені, може, трішки легше – все-таки в
Мінкультури якусь копійку домогтися, яка нам належить, щоб її переказали, і
тому подібне.
Але, ясна річ, спілку потрібно реформувати. Але я
за те, щоб прийшли справді молоді люди.
— Ви – професійний
демагог фактично в цій країні. Демагог з доброї точки. Оратор добрий. Як не
включиш засідання Ради або політичні ток-шоу, то Ви є там присутні. Ви постійно
дискутуєте. Але всі, хто дискутує, насправді палець об палець нічого не зробили
у практичному плані. Ви – письменник, можливо…
— Ви знаєте, в яких Спілка фактичних злиднях перебуває, постійно
треба добувати цю копійку. Через
те ми говоримо сьогодні про спілку,
принаймні, мені хотілося б говорити про спілку, як про справді такий
патріотичний сегмент в українському суспільстві, при чому свідомий – люди, які
володіють словом, люди, які володіють, умовно кажучи, пером, які мають
можливість спілкуватися з людьми, щось все-таки роблять. Мало? Згоден. Але
роблять.
Демагогія?
(…) Так, дійсно,
національно-визвольний рух з’являвся у НСПУ, куди входили на той час, скажімо
так, найосвіченіші люди України, найбільш творчі, найінтелігентніші…
– І які зберегли патріотизм. От що
важливо!
– Але ваш час вже пройшов.
– Час покаже.
– Люди добрі, не спекулюйте на
тому, що ви зробили 20 років тому!
(…) Звичайно, дуже ласий шматок – це оцей особняк на Банковій, 2.
– Ну, ясна річ!
– Із камінами унікальними. З
повоєнних часів належить письменникам. І можу сказати одне-єдине, що, звичайно,
зі мною були великі перемовини і таке інше: давайте ви нам віддайте це, а ми
купимо вам у зовсім іншому місці, і все буде дуже добре, таке інше. Я сказав:
це може зробити тільки з’їзд. Це майно не належить комусь окремо, а належить
кожному письменнику України.
(…) у нас є Віктор
Баранов, ця персона. Я хотів би, що Ви уточнили, тому що Ви так поміж іншим
сказали, що це людина, на яку ставить влада. У чому такі ознаки є?
– Він заявив на з’їзді, що треба цей будинок, який є
на Банковій, продати. Я розумію, що таке саме у голову не прийшло б панові
Віктору. Я його дуже добре знаю. Теж, до речі, секретар НСПУ. Ми ж постійно
засідали, були. Ну, хоч до рани людину прикладай. Тут раптом, значить…І він
заявив про те, що нам треба продати цей будинок і десь купити якийсь там
кінотеатр, щось йому хтось запропонував там і таке інше. Ну, а потім я його
знаю просто по роботі.
Але ні слова більше. Це мій опонент –
я нічого поганого про нього говорити не буду на відміну від нього.