«Висуванець теперішніх каламутних часів»: голову Шевченківського комітету Макарова розкритикували за позицію щодо української літератури

738

Сайт glavcom.ua оприлюднив текст інтерв’ю з Юрієм Макаровим — головою Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка, в якому Макаров зокрема озвучив питання, пов’язані з формуванням Комітету, поділився думками з приводу його діяльності та порозмірковував про стан справ в сучасній українській літературі.

Голова Національної спілки письменників Михайло Сидоржевський на своїй сторінці у Facebook різко прокоментував заяви Макарова, серед іншого назвавши його «висуванцем теперішніх каламутних часів».

Так, відповідаючи на прохання журналіста розказати про деталі формування складу Шевченківського комітету і несподіваного для багатьох призначення його головою цього комітету, Макаров повідомив, що «відомство Бородянського (Міністерство культури, молоді і спорту) взяло цей процес під свій патронат і влаштувало своєрідний плебісцит серед митців – кому вони найбільше довіряють. Далі все це відбувалося у два тури. Спочатку виокремили тих людей, яким довіряють загалом – це кілька сотень людей мистецтва. Потім вже ці люди голосували за склад комітету, який врешті й обрав голову».

«Тут незрозуміло, хто саме «виокремлював людей, яким довіряють загалом», і яким чином потім ці люди голосували. Адже, приміром, від Національної спілки письменників України, на запит Міністерства культури, до складу Шевченківського комітету було подано чотирьох кандидатів (літературний критик і літературознавець, директор Інститут літератури, академік, шевченківський лауреат Микола Жулинський, голова Всеукраїнського товариства «Просвіта», шевченківський лауреат, поет Павло Мовчан, літературний критик і літературознавець, виконавчий директор Ліги українських меценатів, шевченківський лауреат Михайло Слабошпицький, публіцист і поет, голова Національної спілки письменників України Михайло Сидоржевський), жоден з яких не увійшов до його складу. Натомість там несподівано з’явилися літературознавці Тамара Гундорова, Ірина Славінська, поет, літературознавець, перекладач Остап Сливинський і літературний критик, літературознавець Євгеній Стасіневич, яких Національна спілка письменників не рекомендувала до складу Шевченківського комітету», – обурюється Сидоржевський.

Також він зауважує, що в нього викликає подив реакція Макарова на телефонний дзвінок йому від міністра культури, молоді і спорту з повідомленням про призначення головою комітету: «Коли мені зателефонував міністр Бородянський, то я довго матюкався»

«На рівні поверхневої еклектичної каші змалював пан Макаров «ситуацію всередині певних креативних спільнот» під час формування Шевченківського комітету, яка, мовляв, є невротичною і далекою від творчих критеріїв. За його словами, «вона визначається не ідеологічними, а виключно естетичними критеріями на рівні свій-чужий». Цікаво було б почути від пана Макарова його міркування на ідеологічну тематику: яку «ідеологію» сповідує сам пан Макаров?», – запитує голова НСПУ.

«Далі телевізійний ведучий намагається продемонструвати свої знання в царині власне літературної критики. «У чому ж проблема літератури? – запитує він. – У нас дуже мало умовно об’єктивних критеріїв. Але якщо взяти об’єктивність, як суму суб’єктивних оцінок, все одно не виходить. З одного боку, у нас є Забужко, яка є безперечним лідером, з точки зору своєї дорослості, громадської позиції, кількості «медальок». Торік вона отримала Шевченківську премію саме за публіцистику…». Цікаво, як відреагує на пасаж пана Макарова щодо «медальок» Оксана Забужко?», – пише Сидоржевський.

Також голова НСПУ акцентував на літературних уподобаннях Макарова.

«Відповідаючи на запитання журналіста, «які критерії для вас будуть ключовими при визначенні кращого і заслуженого?», пан Макаров назвав свої улюблені книжки. Виявляється, це «Кобзар» Шевченка і… «Ворошиловград» Жадана. А ще назвав прізвища письменників: Фолкнер, Торнтон Вайлдер, Камю. При цьому, за твердженням пана Макарова, Прохасько йому цікавіший за Маркеса. «Це звучить дивнувато, – самокритично зізнається пан Макаров, – але коли ти читаєш «Сто років самотності» вдруге, то попри всю цю екзотику ти все розумієш і можеш все прорахувати наперед. А от «НепрОстих» ти вже не зможеш прорахувати навіть за другим прочитанням». Ну що ж… Прохасько, безперечно – ім’я в сучасній українській літературі. Маркес, до відома тих, хто не знає, за твердженням багатьох літературознавців світового рівня – письменник № 1 у світі ХХ-го століття. Але, як там у російського класика: «Кому нравится арбуз, а кому свиной хрящ», – пише Сидоржевський.

Також голову НСПУ обурило бачення Макаровим місця української літератури на літературній мапі Європи.

«Відповідаючи на доволі провокативне, тенденційне запитання журналіста про вибір, який стоїть перед сучасним українським літератором: «вкорінюватися у власний ґрунт і працювати для свого читача чи йти в ногу з загальноєвропейськими віяннями, такими, як мультикультуралізм і толерантність?», пан Макаров відповів зокрема буквально таке: «Що стосується орієнтації на Європу. В устах і свідомості тих, хто говорить про це, це автоматично означає тримати ніс за вітром. Тобто якщо ти думаєш про Європу, ти автоматично нещирий або ти автоматично підлаштовуєшся під «усяку херню типу толерантності, багато культурності (так у тексті – М.С.)» і т.д». За версією пана Макарова, для людей, які в нас говорять негативно про толерантність («їжаки з вусами»), «терпимість – це заздалегідь негативне явище». Вочевидь, пан Макаров свято переконаний, що всі ці «їжаки з вусами» – це якісь хуторянські загумінкові і примітивні маргінали, які своїми шароварами затуляють толерантним українським «європейцям» рух в Європу», – йдеться у дописі Сидоржевського.

«Відкрию Вам Європу, пане Макаров, якщо Ви про це не здогадуєтеся: кожна європейська культура (єдиної європейської культури як такої не існує, хоча з цього приводу є й інші думки, але ми не про це) прагне як зіницю ока зберегти свої національні чесноти, свої національні артефакти, свої національні традиції – щоб саме це вирізняло конкретну національну культуру в загальноєвропейському, світовому оркестрі. У нас же той, хто любить свою національну культуру і опікується нею – в кращому разі «їжак з вусами», задрипаний «салоїд» у шароварах, просмерділий самогонкою й гноєм, у гіршому – «бандерівець», – наголошує голова НСПУ.

Серед іншого, Сидоржевський вказує на відсутність в інтерв’ю голови Шевченківського комітету будь-яких згадок про війну України з Росією.

«Було б дивно, якби висуванець теперішніх каламутних часів цим непокоївся. Адже для постсовків і псевдолібертаріанців головна загроза – не зашморг ідеологічно близького для них окупанта, а – чужий дух вільної, нескореної України», – підсумовує голова НСПУ.

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!