“Юренія: Байка” оповідає про події у вигаданій
країні. Це новий роман письменника та бізнесмена 68-річного Майкла Вілларда.
“Це сучасна байка, яка досліджує, що могло б статися,
якби просвітлений лідер вирішив залишити щось суттєве по собі, аніж собі”,
– розповідає про роман Майкл Віллард. Події відбуваються у вигаданій країні
Юренії, а точніше – у її столиці, історичному місті Кіліб, яке розсічене
могутньою рікою Дорисфен. Головний герой, геній маркетингу Колбер Крейвен,
приїздить до Юренії, аби продавати цигарки людям за 50, які ніколи не палили.
Проте цигарки швидко відходять на другий план, адже Крейвена
і його асистента втягують у політичні інтриги. Колбер несподівано стає першим
радником Президента країни, Бориса Лазерновича, який опинився у непростій
ситуації. Якщо Лазернович не виграє наступні вибори, то ризикує опинитися у
в’язниці через своїх політичних ворогів, які також погрожують звільнити його
екс-суперницю, “Олійну принцесу”.
Майкл Віллард мешкає у Києві вже більше 20 років. Він
написав роман “Юренія: байка” в той час, коли був генеральним
директором англомовного щотижневика “Kyiv Post”. Ідея, яка зрештою і
перетворилася на роман в 50 000 слів, спала автору на думку під час написання
оглядової колонки для газети. Автор каже, що у книзі щасливий кінець.
“Всі мої романи щасливо закінчуються, – коментує Майкл
Віллард. – Я щиро сподіваюся, що нинішня ситуація в державі також вирішиться на
краще, і Україна піде європейським шляхом”.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
2013-ий рік був дуже плідним для автора – окрім роману
“Юренія: Байка” (“Urainia: A Fable”) також було
опубліковано динамічний триллер англійською мовою “Вбиваючи друзів”
(“Killing Friends”), у якому сюжет закручено навколо популярної
соціальної мережі Фейсбук.
“Одного ранку Верховний Президент Борис Лазернович
встав зі свого великого ліжка під білим мереживним балдахіном з прикрою
проблемою.
Йшов дев’ятий рік його правління і за всіма ознаками
видавалося, що він буде останнім. Насамперед, так приписувала конституція, але
гірше було те, що з такою популярністю, як зараз, його переміг би й плюшевий
ведмедик.
Втім жодна з цих перешкод не становила проблеми для
президентської партії, що як на сміх називалася Народний Рух. Окремі
представники народу справді траплялися в партії, і всі вони як один
пересувалися на “Бентлі”, “БМВ” і “Мазераті”.
Щодо конституції, це було легко виправити. Свято Дня
Конституції означало для натовпу не більше, ніж, скажімо, якийсь уявний
Національний День Зміни Білизни. Основний закон міняли так часто, що навіть
урядова друкарня не встигала відстежити всі редакції, зміни й додавання. Це
була комедія.
Що ж до популярності, ця проблема також піддавалася
розв’язанню. Верховний Президент Лазернович раніше вже двічі змагався з більш
рейтинговим кандидатом і перемагав. Спершу він застосував адміністративний
ресурс свого попередника, який був дуже зацікавлений в результаті; і фактично
вкрав вибори – принаймні на короткий час.
Напад люті, який нечасто трапляється у миролюбних юренських
виборців, вивів тисячі людей на головні площі Кіліба та інших великих міст
країни протестувати проти сфальшованих результатів. Міжнародні журналісти
злетілися до Юренії наче бджоли на мед, і зі столиць іноземних держав пролунали
засудження.
Нові вибори були призначені й проведені з передбачуваним
результатом. Відтак до влади прийшов може найневдатніший тандем у світовій
історії: безпорадний президент (титул “верховний” пізніше додав
Лазернович) і гарненька жінка прем’єр-міністр, несамовито амбітна пані, яка
пізніше стала відома, як “Олійна принцеса”.
Комбінація була такою вибухонебезпечною, що уряд упав у
повний ступор. Щоправда високоповажні вороги, ворохобніші за подружжя лайливої
дружини та ревного чоловіка, наглядали принаймні за тим, щоб зберігалась
порівняно вільна преса і свобода висловлювань.
Але юренці були, цілком зрозуміло, розчаровані. Добробуту
вони прагнули більше, ніж свободи слова, і казали, що в уряді зібралися самі
бевзі. Весь свій напівреволюційний досвід юренці описували старим прислів’ям
“жодна добра справа не лишається безкарною”. Ці події в зародку
придушили революційний запал юренців і вони впали в сплячку…”