Видавництво «Едіт Принт» видало збірку віршів «Таїна Слова» українського письменника Василя Куйбіди в перекладі на вірменську Анушавана Месропяна. Книгу оформив український художник Борис Єґіазарян, зі смаком і турботою. Борис Єґіазарян,– вірменин за походженням, у 2020 році Національна галерея Вірменії його визнала одним із найвідоміших вірменських художників сучасності. Він лауреат багатьох міжнародних і державних нагород і премій. А щодо перекладача книги – Анушаван Месропян, не нове ім’я ні для вірменського, ні для українського літературного, наукового та культурного середовища. Його сівба рясна, його жнива плідні… Ми мали чимало приводів радіти, хвилюватися та пишатися його перекладацькою діяльністю, магістра української мови та літератури, який сприяє розвитку літературних, наукових і культурних зв’язків між Вірменією та Україною.
Анушаван Месропян перекладає поезію, прозу та драматичні твори з української на вірменську та з вірменської на українську. Його переклади публікувалися у вірменській та українській літературній періодиці «Гарун», «Гракан терт», «Норк», «Нор Дар», «Аравот», та видавництвах: «Антарес», «Аполлон», «Едіт Принт», «Фенікс», «Срібне слово», «Всесвіт», Видавництво «Старого Лева». Він неодноразово звертався до літератури відомого вірменського письменника Левона Хечояна, яка знайшла широкий відгук серед українських читачів і отримала виняткову увагу українських літературознавців. У перекладах Анушавана Месропяна для українського читача стали доступними твори інших відомих вірменських сучасних письменників: Агасі Айвазяна, Вано Сірадегяна, Заграта, Сона Ван, Врежа Ісраєляна, Арама Пачяна. Великий резонанс отримали роман і оповідання Левона Хечояна «Ладанові дерева», а також роман і оповідання Арама Пачяна «Робінзон».
Вірменські автори видавалися у Львові (де живе Анушаван Месропян), Києві, Дніпропетровську. Перекладач Месропян також є автором низки цінних літературознавчих, наукових та вірменознавчих статей. Перекладав сучасну українську поезію з української на вірменську, уклав двомовний альманах української молодіжної поезії та перекладав вірменською мовою в серії «Дрібна бібліотека» №7 – НБ ЛНУ імені Івана Франка: сучасна європейська поезія. Серед його перекладів — роман сучасного українського прозаїка Любка Дереша «Миротворець» та збірка «Букви на каміннях», присвячена сучасній вірменській та російській поезії. Перекладач працює над створенням вірмено-українського, українсько-вірменського словника, паралельно складає каталог вірменських рукописів у відділі Рідкісної книги імені Ф. Максименка, Наукової бібліотеки Львівського національного університет імені Івана Франка, де він виконує обов’язки бібліографа І категорії.
Анушаван Месропян є членом Національної спілки письменників України з жовтня 2013 року. За перекладацьку діяльність, розвиток літературних і культурних зв’язків між Вірменією та Україною, за високий професіоналізм нагороджений грамотами посольств України та Вірменії, а в 2019 році нагороджений дипломом фіналіста конкурсу «Львів місто літератури ЮНЕСКО». Загальновідомо, що вдалий переклад стає частиною культури тієї чи іншої країни та сприяє розвитку та поширенню її культури, яка, у свою чергу, відіграє важливу роль у політичному житті держав.
Повернемося до головної теми, книги Василя Куйбіди «Таїна Слова». Треба визнати, що завдяки зусиллям професіоналів, які працювали над книгою, та не менш професійних співробітників видавництва «Едіт Принт» вийшла якісна, презентабельна книга, яку так і хочеться взяти до рук й відкрити, що я і роблю, і спочатку швидко гортаю сторінку на сторінку і несподівано з’ясовую для себе, що книга вимагає дуже уважного і не одноразового прочитання.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Слід зазначити, що Анушаван Месропян виконав нелегку роботу, адже поезія Василя Куйбіди – це дещо незвичайна, поезія складних і суперечливих почуттів. Його стиль і мислення різні, скоріше, це філософські роздуми, роздуми, роздуми, які виникають із проникнення в глибини речей, навколишнього світу, явищ, а також власного внутрішнього світу. Філософія в поезії або поезія у філософії. У його віршах більше потрібно бачити, знаходити контекст слова, сказаного, хоча він іноді прямий, фронтальний. Його поезія оригінальна, він має унікальний поетичний світ, що виникає з його психіки, який веде читача, передаючи свій внутрішній біль, гнів, обурення і непокірність.
Збірка поезій Василя Куйбіди «Таїна Слова» складається з п’яти підрозділів, у кожному з яких узагальнено емоції, настрої та почуття різних періодів життя автора. Найоб’ємнішою з них є перша частина з підзаголовком «Відбитки», яка вирізняється філософським самоаналізом. Поет намагається проникнути в, здавалося б, буденні явища світу: життя коротке й швидкоплинне, і люди теж живуть життям метелика («Метелики»), часто не усвідомлюючи цього. Іноді життя, яке він прожив, доходить до читача в алегорії («Перед тим як стати осіннім димом /я був гребенем полум’я…»). Василь Куйбіда веде внутрішню боротьбу із самим собою і робить доступним для читача хвилювання своєї душі – сумніви, переживання й тривоги /«То ж вибирай»/ чи маєш стати собі ворогом,/ чи бути другом»/. Світ став сміттєзвалищем, і він бореться з жорстокою дійсністю /«Якщо цей світ – смітник, то варто хоч спробувати замислитися, чому ти тут опинився і яка провина твоя?»/. Унікальним виявом оригінального мислення є вірш «Непевне передчуття».
Всі ми живемо, чекаємо приходу спасителя. Чи був Юда зрадником, чи наймудрішим серед учнів, який свідомо зрадив учителя, розуміючи святий задум і добре усвідомлюючи розмір гріха, який на нього чекає? Тепер усі ми готові стати Юдою заради приходу спасителя, тільки якщо буде здійснена свята мета, – підсумовує поет. Час тече, а людина біжить за часом, бо як тільки він зупиниться, зупиниться і час, і все закінчиться. /…Бо як тільки зупиняюся, /Шкіра стає корою, / А ноги коріннями вростають у землю/. Все це є в нашій підсвідомості, але йому вдається зробити це сприйнятим.
Аналізувати цю об’ємну збірку не є моєю метою і не завданням, я просто хотів висловити слова вдячності про близькі моєму серцю творам. А мені, мабуть, і перекладачеві, більш близькі вірші, присвячені батькам, які знову торкаються думки про швидкоплинність життя, яка є драмою людської душі.
Біль втрати батьків, невмируча туга, порожнеча – яка нічим не заповнюється, спогад про тих, що давно відійшли – але незабутніх людей, від згадки про яких твоє єство огортається теплим смутком: із, здавалося б, звичайних речень ллється любов до батьків, до рідного дому та знайомих місць дитинства. Мати кличе поета до рідної хати звуками саду, двору, річки, що тече по краю городу, гір, що ваблять своєю таємничістю, але її голос не доходить до поета. /Лиш коли випала калина/, / Із рук маминих / – / прилетів /: а потім: /Хата. Подвір’я. Сад. Ріка. Гори. Калина, / Але голос у них — не мамин/. Який жаль, біль і туга в цих рядках!
Різдво й Великдень нагадують поетові матір і батька, бо різдвяно-великодня таїна віддала йому навчені матір’ю пісні та цукерки, заховані батьком у ці дні в копиці сіна. / та переливами дзвонів /, / які вправно із дзвіниці посилав батько…/ Це прекрасний, захоплюючий, яскравий і живий поетичний образ, зримий, як реальність, сповнений емоцій: «Сивина, кульбаби і криниця…» вірш. / Пісня нахилилася над ними /./ Мама у реальності чи сниться /,/ За часів, що стали золотими? /. А часи були золоті, поки він був дитиною і були живі його батьки.
В іншому вірші Василь Куйбіда прирівнює свого батька до столітнього горіха, обидва вони міцні, прагнуть волі, сміливі і сильні.. /У цім горіху батька я впізнав./.» У вірші «Батькові» він порівнює силу й міць батька з могутнім двигуном, а руки — з дубовою корою: /« Були в нього руки — цупкі, вузлуваті,»/, / Неначе засохла дубова кора./, Та розум його в самоті не затьмаривсь, / і всім єством прагнув волі, звернувшись до любові до своєї країни, до своєї України. Від батька й діда поет успадкував любов до землі.
Буйна його душа, бо батьківщина ще в боротьби за волю. Він неприхований патріот, тому інколи буває грубим і безкомпромісним, особливо коли йдеться про проблеми, які постають перед Україною, а часто – некерованим, нещадним і жорстоким. Він максимально швидко реагує на потрясіння, пов’язані з рідним краєм, його душу гнітять спогади про минуле, його зорова пам’ять малює зруйновані старі поселення, городи і сади, «вовтузились ґаздині», що стали болючим спогадом, у вухах поета звучать страшні крики невинних жертв, і все це невимовно ранить серце поета. / Нема доріг. Руйновище. Туман/./ У небі чорно каркають ворони)/. / Будинки де були — росте бур’ян/, /Влаштовує вітрисько перегони/. (Сектор Д): Проте його віра і впевненість у завтрашній перемозі не викликають сумнівів. народ, якого ніхто й ніколи не переможе. /Будемо незалежні назавжди/.
Підсумовуючи сказане, хочу підкреслити, що, на мою думку, незвичайна поезія Василя Куйбіди тісно пов’язана з його освітою та професією. Він дивиться на речі і явища як технократ: отже він кандидат фізико-математичних та юридичних наук, доктор державних наук, професор, заслужений юрист України… цей ряд можна продовжувати ще довго…
Хочу підкреслити, що він є автором 12 збірок віршів, перекладених польською, болгарською, англійською, французькою, японською, російською та вірменською мовами, за що я дуже радий і бажаю успіху «Таїні Слова», щиро вітаючи автора книги Василя Куйбіду, перекладача Анушавана Месропяна та художника Бориса Єґіазаряна, який оформив книгу.
Неллі Шагназарян, прозаїк, член Спілки письменників та театральних діячів Вірменії
Анушаван Месропян, магістр української мови та літератури, перекладач, літературознавець, вірменист, українознавець