Сайт Букви публікує вірші українського військового, активіста та поета Максима Кривцова, який загинув у боротьбі з російськими загарбниками.
Український поет, громадський діяч та військовослужбовець ЗСУ Максим Кривцов народився 22 січня 1990 року в Рівному. Закінчив технікум технологій і дизайну міста Рівне за спеціальністю “Виробництво нетканих текстильних матеріалів”.
2014 року закінчив Київський національний університет технологій та дизайну, де вивчав проєктування взуття та шкіряних виробів.
Брав участь у Революції гідності. У 2014 році пішов на фронт добровольцем, учасник АТО. Брав участь у бойових діях у складі 5-го батальйону ДУК “Правий сектор” (2014—2015), згодом – старший кулеметник у Бригаді швидкого реагування Національної гвардії України (2016—2019). Після демобілізації працював контент-менеджером Центру реадаптації та реабілітації учасників АТО та ООС “ЯРМІЗ” та копірайтером Veteran Hub.
З початком повномасштабного російського вторгнення знову вступив до лав Збройних сил України.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
7 січня 2024 року Максим загинув разом зі своїм котом, якому присвятив вірша.
Максим писав вірші ще з підліткового віку. Друкувався в збірках із творами інших авторів – “Книга Love 2.0. Любов і війна”, “Там, де вдома: 112 віршів про любов та війну”, “Колискова 21-го століття Vol. 1: що тебе заколисує?”.
2023 року видав авторську збірку поезій “Вірші з бійниці”, яку було визнано однією з найкращих українських книжок 2023 року за версією української міжнародної неурядової організації, яка об’єднує професійних письменників, редакторів і перекладачів “ПЕН”.
Аби вшанувати пам’ять українського захисника та поета, Букви публікують вірші Максима Кривцова.
***
“Я поверну собі своє життя
обіцяю”
написано маркером на стіні одного
популярного закладу Києва
там і кава, і тістечка, і модний одяг, намисто, музика та балкони з неймовірним виглядом
я бачив
як туман обіймає хмарочос
ніжно та тихо.
“Любові не існує”
написано на іншому поверсі цього закладу
а ще не існує моря
не існує повітря
не існує снів
і мене
але кава тут добра
знизу хтось дописав:
“Сонце, хто тебе змусив так думати?”
а я розкажу вам, хто:
болото, по якому важко дійти до бліндажу із позиції
міни, які падають поруч
завʼязана туго на шиї мотузка зими
частини людини
розкидані
розгублені по полю
химерно та неохайно
сон, який змушує кричати
дощ, коли тобі ще кілька днів чекати на зміну
і сонце,
яке заховалось в підвал
бо повітряна тривога
дійсно
хто тебе так змусив думати, сонце?
Коротка відпустка
кілька днів разом з дорогою
я бачусь із друзями
ліплю з глини
вперше за два роки випікаю чизкейк,
який так собі вдався
разом з подругою спостерігаємо,
як кішка зими схопила мишку вулиці
тримає
я можу дихати
дорогу напроти перебігає дівчина
тримаючи за повідець великого худого пса
десь виринають останні поверхи хрущовок
наче плавці батерфляєм
мерехтять гірляндами
ще трохи
і я знову захочу стати частиною
звичайного міста,
вигулювати великого пса,
смажити яєшню,
пити каву в симпатичних книгарнях з високими полицями
це небезпечно
це дуже небезпечно
спокійне життя – це хвороба
викинь ці думки
наче використані бахіли
втікай звідси
у свій бліндаж
у своє болото
у свої міни
я поверну собі життя
я поверну собі життя?
Обіцяю.
***
“I’ll turn my life around,
I promise.”
In marker on the wall of a
popular spot in Kyiv,
here you will find coffee, pastries, stylish attire, music, and balconies with an incredible view.
I’ve seen
how the fog embraces the skyscraper
gently and quietly.
“Love doesn’t exist,”
written on another floor of this spot.
Nor does the sea,
nor does air,
nor do dreams,
nor me,
but the coffee here is good.
Someone added below:
“Sunshine, who made you think that way?”
Listen, I’ll tell you who:
the swamp, where reaching the blind spot is tough
mines falling nearby,
a winter rope tightly knotted around the neck
parts of a person
scattered
lost in the field
whimsically and unkempt
a dream that forces you to scream
rain when you have a few days left to wait for change
and the sunshine
that descends into the basement
because the air alarm
indeed,
who made you think that way, sunshine?
A short vacation,
a few days with the road,
I meet friends,
mold clay,
for the first time in two years, I bake a cheesecake
which turned out just okay,
with my friend, we watch
as the winter cat catches a street mouse
holding on,
I can breathe
a girl crosses the road
holding a big skinny dog on a leash
the last floors of khrushchyovkas emerge somewhere
like butterfly swimmers
twinkling with garlands
a little more
and I wish to become a part of
the ordinary city again
walk a big dog
fry some eggs
drink coffee in charming bookstores with tall shelves
it’s dangerous
it’s very dangerous
a calm life is an illness
throw away those thoughts
like worn-out slippers
run away from here
to your blind spot
to your swamp
to your mines
I’ll turn my life around
I’ll turn my life around?
I promise.
(Переклад – Марта Госовська)
***
Моя голова котиться від посадки до посадки,
як перекотиполе
чи мʼяч
мої руки відірвані
проростуть фіалками навесні
мої ноги
розтягнуть собаки та коти
моя кров
вифарбує світ у новий червоний
Pantone людська кров
мої кістки
втягнуться в землю
утворять каркас
мій прострелений автомат
заржавіє
бідненький
мої змінні речі та екіпу
передадуть новобранцям
та скоріше б уже весна
щоб нарешті
розквітнути
фіалкою.
***
Хто б міг подумати
шість років війни
хіба я міг знати.
коли в дитинстві збирав стиглі яблука
на кінці серпня.
Хто б міг подумати
я блукав разом з другом по промзоні міста
збираючи метал
залишки запчастин на дорозі
30 копійок за кілограм
та ще й обважують
щоб купити трохи Південної ночі та пограти в Халф-Лайф
а тепер я збираю в посадці
залишки хлопців
людей
наче і виглядає як людина
чи частина людини
немає на світі нічого
настільки холодного.
Потрібно створити додаток
карту Лісового кладовища
стовпчик номер 58
від нього 4 кроки вперед
і третя могила праворуч – його
путівник кладовищем
всі лиш про це і говоритимуть.
Довгий жовтий автобус-гармошка
під номер 10
всього декілька на маршруті
25 копійок проїзд
завжди наповнений людьми
як ринок напередодні «першого вересня»
потрібно міцно притискувати сумки чи наплічник
бо ходять крадії
непомітно розрізають шкірзам
забирають останні гроші
але сьогодні в мене викрали дещо більше:
море.
Мене ковтає кит суму
я тут
наче Йона
та не можу вибратися
вже шість років
хоча це триває завжди
війни не закінчуються
закінчуються люди
хто б міг подумати.
***
Сідаєш в броню
наче у човен
накладаєш на очі
тактичні окуляри
замість монеток
і запливаєш у Стікс посадки.
Водій-механік Харон
впевненно мчить
у невідомість і достеменність
гуде двигун
наче перше слово
сьогодні твій Бог носить легкі плити
мультикамові брюки з наколінниками
хоча вони більше треба нам
аніж Богу
заряджає кулеметну стрічку
і хто його знає,
чи сподобаються йому твої
тактичні окуляри з барахолки
і хто знає,
де закінчується Стікс
і куди тебе занесе течія.
Головне
поправ окуляри
міцно притисни зброю до грудей
і дихай
дихай
дихай
бо
коли
ще.