11 червня відійшла у
вічність д-р Анна-Галя Горбач – перекладач з української на німецьку,
неформальний, хоч і дуже ефективний культур-аташе України в Німеччині, але
передусім – Великий Доброчинець, яка незмінно несла людям добро. За нього вона тепер, я певен, і
буде Богом помилувана.
У житті багатьох українських політв’язнів,
зокрема моєму, ця жінка – поряд із Зіновієм і Лідою Марцюками з Мюнхена,
Зеновією Бігун із США, Осипом Красієм з Великої Британії, а також багатьма
іншими простими й скромними доброчинцями з української діаспори – була
посланцем Милосердного Бога, що чував над нами й нашими родинами. Скільки
пакунків вона запакувала своїми руками, висилаючи найнеобхідніше тим в Україні,
хто опинявся під пресом КГБ! Скільки листів і поштівок написала вона, вкладаючи
в них свою душу й серце! В дисидентських колах достатньо було згадати ім’я
«пані Галя», як всі відразу розуміли, про кого йдеться: яснішали людські
обличчя, а в душі розливалася хвиля теплої вдячності. Як же легко буде тепер
постати перед Богом тій, що незмінно приходила до тих невинних, «хто був у
в’язниці»!
Такі контакти з тими, хто був з того боку
«залізної завіси», часто супроводжувалися звинуваченнями у «колабораціонізмі з
комуністами», що виходили з уст багатьох твердопринципних партійних діячів у
діаспорі. Бо діаспора в той час також поділилася на два табори (це вже фатум
наш такий – ділитися), один із яких зрікався будь-яких контактів з ідеологічно
непевними земляками в підрадянській Україні, а другий намагався «бачити за
лісом окремі дерева» й бути опорою навіть кволим паросткам відроджуваного
українства. Пані Галя вміла робити це останнє з великою широтою душі, а тому
сприймала звинувачення з належною смиренністю.
В Анні-Галі Горбач прекрасно поєднувались її
власний творчий струмінь, що приніс їй ім’я і визнання в літературі, і вміння
бути надійною помічницею для творчого наукового життя її чоловіка, відомого
мовознавця-славіста Олекси Горбача. Вони створили прекрасну родину, в якій
шанували Бога й релігійні традиції, безмежно любили Україну, цінували розум і
наукові традиції, шанували гідність людини та одвічні моральні засади. Пані
Галя була мудрою жінкою, яка добре пізнала труднощі життя, а тому була доброю
матір’ю й берегинею домашнього затишку та подружньої гармонії. Подружжя
Горбачів виховали й вивели на життєву дорогу трійко дітей – Катерину, Марка й
Марину, до яких ми сьогодні й спрямовуємо наші найщиріші співчуття.
Окремо слід сказати про релігійність цієї
родини. Пані Анна-Галя Горбач походить із православного буковинського роду, її
чоловік Олекса – з греко-католицького галицького. Проте в їхній родині не було
і сліду того болісного розламу, що його вже 400 літ переживає вся Україна.
Родина Горбачів була ілюстрацією того, що любов вивищується понад усякими
розколами й спроможна ефективно залікувати їх. Обоє Горбачів добре знали життя
українських Церков і вміли бути їм опорою. Водночас вони добре усвідомлювали
всі слабинки духовенства та сприймали їх дуже по-українськи: з милим гумором,
але при цьому і з належною незлобивістю.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Вони були друзями для багатьох високих єрархів
і простих священиків, отож не дивно, що вони з радістю приглядалися до
відродження Церкви в Україні та, зокрема, до розвитку Українського католицького
університету. Свого часу п. Олекса був викладачем цього університету в час його
існування в Римі – п. Анна-Галя радо відвідувала УКУ, що постав уже у Львові, й
не раз виступала в ньому. Вони вміли допомогти, віддаючи належне за здобутки, й
доброзичливо остерегти, не викликаючи напруги противленства.
Хай згадає Господь їхні добрі діла у
Царстві Своїм! Хай прийме душу новоупокоєної Анни-Галі й оселить її там, де
праведні спочивають! Вічная їй пам’ять!
Мирослав Маринович,