Нещодавно у селі Чернечий Яр Диканської територіальної громади на Полтавщині відбулася неординарна подія – презентація книги земляка-краєзнавця Григорія Титаренка «Історія села Чернечий Яр 50-х років ХХ століття» (Біла Церква, 2021).
Презентацію відбувалася за два дні до знаменної для чернечоярців дати – 350-річчя першої задокументованої згадки про село – в Універсалі гетьмана Івана Самойловича 29 серпня 1672 року.
Тут жили козаки, ченці, митці і перший міністр освіти Незалежної України
Полтавець Григорій Титаренко – невтомний краєзнавець, який у десятках статей і в книгах зафіксував унікальні факти з історії України і рідної Полтавщини. А основні його три роботи – книги «Іван Стешенко. Твори. Переклади. Вибране листування», «Планетарний голос Андрія Кикитя» і презентоване видання, як сказав на цьому заході пан Григорій, «всі обертаються так чи інакше навколо Чернечого Яру».
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
-Я знав, що полтавець Іван Стешенко був першим міністром (генеральним секретарем) освіти незалежної України в Уряді Центральної Ради. Але те, що він два роки мешкав у рідному й мені Чернечому Яру, не могло не спонукати до досліджень. Став розпитувати істориків, музейних працівників, але ніхто нічого не знав. Хіба що Віктор Ревегук, нині вже покійний, міг дещо сказати. І мене аж злість узяла: як же так, перший міністр освіти, який народився і загинув у Полтаві, а ми таких важливих фактів його життя не знаємо! Тож захотілося написати книгу про нього. Я працював у багатьох архівах. Та коли побачив, як розсипаються аркуші з його віршами (а Стешенко ще ж і видатний поет), мій проєкт змінився, і я видав 600-сторінкову книгу його віршів, перекладів, листів з моєю великою передмовою, – розповів про першу книгу, пов’язану з Чернечим Яром, Григорій Титаренко.
Друга книга «Планетарний голос Андрія Кикотя» також повернула нашому суспільству пам’ять про видатну людину – геніального співака, який ще студентом підкорив Європу, Канаду, Сполучені Штати.
-У Чернечому Яру Андрій Кикоть мав родичів, сюди він приїжджав, моя мама бувала в його товаристві, – говорить Григорій Титаренко. – І знову ж – начебто забутий чоловік, а це ж був геніальний співак…
І ось – видання, що зафіксувало для історії Чернечого Яру, Полтавського краю і всієї України вже не одне ім’я, а 2100 – і мешканців села, і письменників, що про нього писали, і митців, котрі малювали його краєвиди, і кінематографістів, що зняли тут три фільми. Поштовхом до кількарічної праці над книгою стало те, що товариш Титаренка Олег Кошлатий, захоплений мікологією до того, що навіть книгу про гриби в літературі і народній творчості написав, похвалився тим, що роздобув чудові мапи лісів побіля Полтави, на яких позначені навіть хати, якщо трапляється село. Мапи ці 50-х років ХХ століття, колись були засекречені. Григорій попросив друга знайти мапу Чернечого Яру, і невдовзі тримав її в руках.
А розшифрувати її, згадати всіх людей, які мешкали в тій чи іншій хаті допомагали краєзнавцеві і земляки, і праця в архіві Великобудищанської сільської ради, яким надала можливість скористатися тодішня голова селищної ради Христина Покутня. Так народився перший розділ книги – «Кожна хата Чернечого Яру». Інформація про мешканців 399 хат – це щось справді дивовижне! (Віддрукована мапа, до речі, вкладена у книгу).
Краєзнавець і мистецтвознавець Віталій Ханко на презентації відзначив:
-Про книгу Григорія Титаренка можна сказати двома словами: унікальне видання! Подібного в Україні я не бачив. У пана Григорія блискуча технічна освіта і велике душевне захоплення – мистецтво, культура, історія… І це поєднання технічних знань та широких культурологічних і породило цю надзвичайно цікаву працю. Коли читаєш книгу, бачиш, яка багата історія Чернечого Яру, які талановиті його люди. Тут жили козаки, а це чудова генетика. Ченці XVII-XVIII століть – досить освічені люди. Це те, що сформувало генетичний код чернечоярців…
Високо оцінила книгу і Ганна Радько, кандидат філологічних наук, доцентка катедри української літератури Полтавського національного педагогічного університету ім. В. Г. Короленка (і коли вже найменують наш педагогічний іменем Івана Стешенка?!). Вона назвала вихід книги знаменною подією і сказала, що горда з того, що висунула краєзнавця Григорія Титаренка на премію Петра Ротача, і він її був удостоєний за книгу про Івана Стешенка. Пан Григорій – творча людина, яка ламає стандарти. Тому книга про Чернечий Яр така багата інформативно, ілюстративно.
І вкупі з сонцем вічний мир до кожної загляне хати…
У розділі «Краєзнавчі аплікації» автор розповідає про Чернечоярський скит і монастир, артефакти, знайдені на місці монастиря, висловлює досить переконливу гіпотезу про те, що Тарас Шевченко відвідав чернечоярські землі у 1845 році, а враження від них відбилися в поезії «За байраком байрак…».
Колись я сказала панові Григорію про Чернечий Яр: «Таке маленьке село, а яка багата історія!» Він відповів: «Будь-яке село має велику історію. Просто ми її не знаємо. І знати не хочемо…»
А ще, додам, в молодості поводимося так, наче віримо, що всі будуть жити вічно, і не поспішаємо розпитувати дідусів-бабусів, сусідів про пережите, про предків, яких вони пам’ятають. Бажання написати історію свого роду чи рідного села дуже часто приходить тоді, коли ти вже сам чи сама – в тому роду чи селі старійшина. І тому те, що зробив Григорій Титаренко, – це подвиг.
Безперечно, читачів, які придбали книги того дня, зацікавлять і розділи «Чернечий Яр і красне письменство», «Чернечий Яр в образотворчому мистецтві», «Чернечий Яр у кінематографії». У селі жили письменники Іван Стешенко і Василь Королів-Старий, Пилип Капельгородський і Олександр Дігтяр, навіть якийсь час мешкав американський письменник і публіцист Альберт Ріс Вільямс.
Вірш Івана Стешенка «Тут ясно все…», написаний у Чернечому Яру 12 липня 1916 року, звучить особливо актуально сьогодні, коли українці захищають цивілізацію від світового зла:
…Тут ясно все. Земля в квітках,
Як на весіллі молодая,
А чом же в тебе в очах жах
І чорних дум на чолі зграя?
Бо ясно тут… бо тут блакить
Благословляє ранка вроду,
А далі… там Земля тремтить
Від ран, нечуваних ізроду…
Поета мучить думка про те, що й тепер, як і давно, є люди, чиї вуха глухі до правди:
Опам’ятайся ж, людський рід,
Укрийся соромом навіки
І в серці – вічнім місці бід
Знайди для себе вічні ліки!
Хай змовкне в ньому лютий звір –
І змовкнуть разом з ним гармати,
І вкупі з сонцем вічний мир
До кожної загляне хати.
І сліз не стане на Землі,
І в світлий прибраний серпанок
На лоні рідної ріллі
Засяє щастя вічний ранок.
Цей вірш на презентації читав народний артист України Василь Голуб. До присутніх чернечоярців він невипадково звернувся словами «Дорогі мої земляки!»:
-Моя бабуся родом із Чернечого Яру, Винниківна. Ви знаєте, є тут таке прізвище – Винник. І багато моїх родичів живуть тут, зокрема Лисаки. Дмитро Лисак, який працював ковалем і не раз читав вам гуморески зі сцени… Його батько Федір Лисак чудово грав на сопілці, і Дмитро також грав на сопілці. Тут мої родичі Передерії… Доля звела мене з Григорієм Володимировичем Титаренком. І те, що він написав про Чернечий Яр, торкається і мого коріння по бабусиній лінії. А Андрій Кикоть – мій дядько по іншій лінії мого роду.
Кобзар, заслужений художник України Іван Новобранець заспівав романс на вірш Івана Стешенка «Вже квітка наша одцвіла!». Цікава історія того, як народився цей музичний твір. Коли Григорій Титаренко показав своєму другові Іванові Новобранцю верстку книги про Стешенка, той розкрив її навмання, натрапив на цей вірш і мовив, що він сам проситься, щоб його поклали на музику. Це справді чудовий твір, що починається журливими словами, бо ж усе в цьому світі минуще, а закінчується вірою в те, що й ця журба може бути непохитним серця муром:
Коли твій жур
Не легкий гість душі слабкої,
А непохитний серця мур,
Де захист ми знайшли обоє,
Де б не лякало нас життя
Жорстоким нападом на долю,
І звідки б ми без каяття
Пішли на бій за нашу волю, –
Коли це так, – печаль мала –
Ми маєм проти неї ліки:
Хай липа наша одцвіла,
Та серце зацвіло навіки!
Іван Новобранець мешкав у Чернечому Яру майже два десятиліття. У розділі «Чернечий Яр в образотворчому мистецтві» Григорій Титаренко розповідає: «У 80-ті роки минулого століття він потрапив під прес КДБ за підозрою в націоналізмі і наївно заховався від прискіпливої до себе уваги у Чернечому Яру. Купив хатинку на Варжелівці, майже в лісі, перевіз батьків із села Березоточі, що на Лубенщині, зробив майстерню і завів пасіку.
У 1987 році художник написав картину, яку назвав «Чернечий Яр». Як завше у нього, у цій роботі багато символіки. Передусім там по центру символ Чернечого Яру – Лиса гора. Щоправда, того часу вона вже була не лиса, а поросла акацією. Себе ж автор подав у образі стриноженого коня під Лисою горою».
Етюд картини купив колекціонер з Англії. У книзі вміщено репродукції цієї роботи Івана Новобранця й іншої, на якій він зобразив власну садибу.
Окрім Івана Новобранця, Чернечий Яр малювали Михайло Беркос, Євген Курбала, Ігор Каюрін, Віктор Трохимець-Мілютін, Петро Гуменюк і Юлія Петушинська. Пані Юлія того дня підготувала особливий подарунок Григорієві Титаренку – намалювала ще одну картину з краєвидом Чернечого Яру. Краса цих місць ніколи не була байдужою для неї. У книзі Григорій Титаренко вмістив репродукції п’ятьох робіт художниці, де зображені чернечочоярські луки і ліси, Іванченківський шпиль, Лиса гора і Вершигора…
Приятель Григорія Титаренка Олег Кошлатий якось зауважив: «Бачу, тебе переслідує магічна сімка. Сім письменників, що писали про село чи там мешкали, а також сім художників, що малювали Чернечий Яр».
Краєзнавець із Зіньківщини Олександр Терещенков, звертаючись до чернечоярців, сказав:
-Маючи такий солідний вік, ваше село до сьогодні не мало паспорта. А нині, у переддень свого 350-річчя отримуючи цю книгу про себе, одержує паспорт.
Григорієві Титаренку пан Олександр побажав не зупинятися на зробленому, а написати книгу про ще одного чернечоярця – легендарного льотчика, що став вождем індіанського племені, Івана Даценка.
-Я створив музей у санаторії «Сосновий бір», що в селі Власівці біля Зінькова. І коли відвідувачам музею розповідаю про Даценка, про те, що він родом з наших країв, їх охоплює подив і захоплення. Сам Бог велів Вам не зупинятися, продовжувати писати історію Чернечого Яру і видатних людей, чиє життя пов’язане з цим краєм.
Григорій Титаренко у відповідь сказав, що коли у 2014 році був у Канаді, то йому пощастило відвідати могилу Івана Даценка, свого троюрідного брата, ТогоХтоПройшовКрізьВогонь, і розсіяти на ній чернечоярську землю.
Землячка Валентина Галушка, яка мешкає у Полтаві, подякувала авторові за те, що його приклад надихнув і її на серйозні краєзнавчі дослідження. А пан Григорій вдячний пані Валентині за допомогу і в таких дослідженнях, і в організації проплачених замовлень на книгу, адже таке гарно ілюстроване видання дуже недешеве.
Щиру вдячність Григорієві Титаренку висловила староста Великобудищанського старостату Вікторія Шостак, вручила йому подяку Диканської селищної ради. Вона переконана, що наступного року завдяки перемозі Збройних Сил України чернечоярці повномасштабно відсвяткують День дуже мальовничого села Чернечий Яр, де живуть дружні, працелюбні люди.
Тож чекаємо від Григорія Володимировича Титаренка нових книг, бо кожна його книга – і щит, і меч у нашій лицарській боротьбі проти тих, хто самі перетворилися на недолюдків і хотіли б весь світ, кажучи словами Шевченка, загарбать і з собою взять у домовину.
Тримаймо свої плацдарми Української Свободи, працюймо на перемогу і бережімо історичну пам’ять, бо вона – підмурок всіх перемог української нації!
Ганна Дениско, м. Полтава.