Від Стуса до Сенцова: чому День політв’язня важливий сьогодні й пів століття тому

День українського політв’язня започаткували в 1975 році за ініціативи В’ячеслава Чорновола. Дата 12 січня символічна: саме цього дня у 1972 році радянська влада провела масові арешти українських дисидентів. Василь Стус, Іван Дзюба, Іван Світличний, Євген Сверстюк, Леонід Плющ та інші патріоти потрапили до в’язниць за свої переконання, за право говорити рідною мовою та вільно висловлюватися.

РОКИ МИНУЛИ, А ДІЇ РОСІЇ НЕ ЗМІНИЛИСЯ

Тодішні політв’язні зазнали жорстоких умов утримання, ізоляції та тортур, проте вони не зламалися. Їхня боротьба стала джерелом натхнення для подальших поколінь українців, які виборювали свободу для нашої держави. Далі читайте в ексклюзивній колонці для сайту 24 Каналу.

Сьогодні ми знову стикаємося з тим же явищем. Росія, розв’язавши війну проти України у 2014 році, не лише вдерлася на наші території, але й веде систематичну кампанію терору проти українців на тимчасово окупованій території.

Сотні наших громадян стали жертвами політичних репресій. Російська окупаційна влада незаконно утримує громадян України у своїх тюрмах, звинувачуючи їх у “тероризмі”, “екстремізмі” або інших сфабрикованих злочинах.

Реклама

Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал

Понад три сотні громадян України, стали жертвами політичних переслідувань, серед них – кримські татари, журналісти, релігійні діячі, державні службовці, активісти, звичайні громадяни, які не боялися сказати правду чи відстояти свою позицію.

Своїми діями Росія порушує 4-ту Женевську конвенцію, третя стаття якої забороняє захоплювати заручників. Цивільна особа взагалі не має права бути затриманою, а у разі, якщо таке трапилося, вона має одразу бути звільненою.

Кожен день перебування наших людей у російських тюрмах є злочином, а їхнє звільнення – це спільне завдання української держави та міжнародної спільноти.

СИМВОЛИ БОРОТЬБИ ЗА СВОБОДУ

Попри всі складнощі, Україна докладає величезних зусиль, аби повернути наших людей додому. Ми пам’ятаємо радість від визволення режисера, продюсера, сценариста і письменника Олега Сенцова, який після 5 років російських тюрем знову став голосом свободи. Про неприйняття звинувачень, любов до України та силу духу свідчить те, що навіть після оголошення вироку Олександр Кольченко (ще один колишній політв’язень Кремля) та Олег Сенцов заспівали гімн України у залі суду.

Історія Володимира Балуха, який пережив тортури й приниження, але не втратив віру в Україну, є ще одним яскравим прикладом. Він у 2017 році в Криму вивісив на своєму будинку в селі Серебрянка український прапор, а також прикріпив табличку “вулиця Героїв Небесної Сотні”. Звичайно ж після цього чоловіка засудили росіяни. Його рішучість у відстоюванні українського прапора над власним будинком стала символом спротиву.

Складний шлях пройшов і журналіст Станіслав Асєєв, якого проросійські бойовики майже три роки утримували в катівнях. Росія не чула про свободу слова, тож звинуватили журналіста у шпигунстві. Після звільнення він написав книгу про свій досвід, щоб світ дізнався про масштаби російських злочинів.

Ці люди не просто повернулися додому. Вони стали символами боротьби за свободу, силою духу якої ми всі можемо пишатися.

У 2024-му році яскравим було повернення цивільних українців. Серед яких:

  • Наріман Джелял, заступник голови Меджлісу кримськотатарського народу, якого утримували з 2021 року;
  • Валерій Матюшенко, який з 2017 року не бачив своїх рідних;
  • Олена Пех, яку чекала донька з 2018 року;
  • Богдан Гелета та Іван Левицький, священники Української греко-католицької церкви, які чинили опір окупаційним військам у Бердянську.

ДЕНЬ, ЯКИЙ ВЧИТЬ НАС ЄДНОСТІ

Зараз у Росії та на тимчасово окупованій нею території України в місцях примусового утримання щонайменше 16 тисяч українських цивільних. Люди утримуються безпідставно: хтось – вже отримав надумані звинувачення, хтось – досі не знає причини того, чому він позбавлений свободи. Хтось – політв’язень, а хтось – цивільний заручник. Проте в обох випадках Росія повинна понести покарання за позбавлення волі громадян!

Свобода – це не просто слово, це боротьба, яку ведуть наші громадяни на передовій, у тилу і навіть за ґратами. Наш обов’язок – не забувати тих, хто лишається у в’язницях ворога.

Ми повинні говорити про їхній стан, вимагати їхнього звільнення, допомагати їхнім сім’ям та підтримувати тих, хто вже повернувся, у їхній реабілітації.

Цей день також вчить нас єдності. Наша сила – у спільній боротьбі. Допоки у в’язницях Росії та на тимчасово окупованій території залишаються українці, ми маємо докладати максимум зусиль, аби жоден з них не залишився забутим.

День українського політв’язня – це день скорботи й боротьби, але водночас і день надії. Надії на те, що Україна завжди пам’ятатиме своїх героїв і боротиметься за кожного з них до перемоги.

Пам’ятаймо, що свобода – це наш спільний обов’язок, і ми не маємо права на байдужість. Ми сильні, допоки разом, і допоки підтримуємо тих, хто зараз за нас бореться!

24tv.ua