В Ужгороді відбувся українсько-німецький літературний фестиваль «Міст з паперу»

27-29 вересня в Ужгороді відбувся українсько-німецький літературний фестиваль «Міст з паперу», який розпочав свою історію ще в 2015 році. Тоді європейські інтелектуали після Євромайдану та російської окупації Криму та частини Донбасу усвідомили, що мало знають Україну. З ініціативи Верени Нольте почали проводитися щорічні спільні зустрічі письменників з Німеччини та України. Щоразу для зустрічей обирається інше місто, де відбуваються читання, лекції, мистецькі акції та екскурсії. Торік «Міст з паперу» завітав до німецького Веймару, цьогоріч – до українського Ужгорода, куди приїхало до двох десятків письменників, перекладачів та гостей фестивалю.

Для Закарпаття цей фестиваль, до якого долучилося і Міністерство закордонних справ ФРН, мав унікальне значення. Адже такого одномоментного десанту німецьких літераторів Ужгород, мабуть, в своїй історії ще не бачив. Окрім того, що окремі тексти чотирьох ужгородських авторів відтепер стануть доступними німецькою мовою, письменники з Німеччини, зокрема, Марсель Баєр, Керстін Прайвус, Дагмар Лойпольд, Ульріке Альмут Зандіг, Томас Ланг, без сумніву, тою чи іншою мірою пропишуть місто над Ужем і в своїх публіцистичних чи навіть літературних творах. А для Закарпаття це має першочергове значення. Адже маємо цілу поличку книжок про наш край чеських та угорських письменників, а з німецької можемо хіба згадати відоме оповідання Анни Зегерс «Селяни з Грушева».

Географія українських авторів була широкою: Юрій Андрухович із Івано-Франківська, Юрко Прохасько, Богдан Коломійчук та Юрко Дуркот зі Львова, Юлія Стахівська та Олег Коцарев із Бучі, Григорій Семенчук із Хмельницька, Оксана Стоміна з Маріуполя. Ужгород представляли Андрій Любка, Банди Шолтес, Мар’яна Прохасько та автор цих рядків. Твори військовиків Артема Чеха та Артема Чапая, які не змогли приїхати, також зачитали на фестивалі.

Александр Кратохвіл і Олександр Гаврош

Реклама

Підпишіться на закритий телеграм УЛГ! Посилання на канал

Серед учасників «Мосту з паперу» був і мюнхенський науковець Александр Кратохвіл, німецький перекладач з чеської та української. (Його батько був чехом, через що він і подався студіювати слов’янські філології). В його доробку чимало перекладів сучасних українських авторів, зокрема, роману Оксани Забужко «Музей покинутих секретів». Однак в Ужгороді Александр Кратохвіл виголосив цікаву доповідь про образ Закарпаття в чеській літературі міжвоєнного періоду.

Про 1920-1930-ті роки він зазначає так: «Чимало чеських письменників пишуть про Закарпаття, про край та його людей, описують привабливий ландшафт, що сприймається як дикий і екзотичний й неабияк різниться від центральноєвропейських, окультурених ландшафтів Богемії та Моравії. За словами Івана Ольбрахта, найважливішого чеського голосу Закарпаття, для чехів цей регіон є далекою екзотичною землею, сповненою принад і небезпек. Подорож на Закарпаття нагадує чехам подорож у минуле. Сама лише відстань від Праги до Мукачева — понад 24 години потягом — для чехів незвична. Регіон видається “резервуаром найглибшого середньовіччя, де життя ще пов’язано з міфом” (І. Ольбрахт). Для цивілізованих чехословаків тої доби Підкарпатська Русь стає місцем, де вони контактують з домодерним корінним (нецивілізованим, варварським) населенням». І це є головною ознакою більшості чеських текстів і фільмів того часу про Закарпаття.

Окрім перекладених вже українською мовою відомих книжок Івана Ольбрахта («Микола Шугай, розбійник» «Голет в долині», «Гори і століття»), Карела Чапека («Гордубал» , «Балада про Юрая Чупу»), Владислава Ванчури («Страшний суд»), Матея Кудея («Гуцульська республіка»), Александр Кратохвіл згадав твори незнані у нас —  роман «Гірська душа» Яна Врби, твори Ярослава Дурича про Ужгород («Травнева ніч»), Амалії Кожмінової про соціальні злидні та Міли Валентової про єврейське життя, а також антишугайський роман Богуміла Млади «Самі: на сході республіки все спокійно», що має підзаголовок «Закарпатська рапсодія про злочинців, жінок і жовнірів».

Загалом чеськими авторами у міжвоєнний період створено низку творів про Закарпаття, які ще чекають на переклади українською мовою. До слова, учасникам фестивалю цікаві доповіді та екскурсії містом провели відомі ужгородські дослідники Павло Худіш,  Ліна Дегтярьова та Павло Леньо.

Ще одним місцевою ознакою фестивалю стала згадка про львівського поета Назара Гончара, який загинув у травні 2009 року під час купання на ужгородському кар’єрі. Про самобутнього автора, який помер у 45 років, згадували його дружина-перекладачка та ужгородські літератори, які в ті трагічні години були з ним. На фестивалі зародилася ідея встановлення меморіального знаку на місці загибелі відомого українського поета-модерніста. Тим паче, що наступного року виповнюється 60 років з дня народження Назара Гончара.

Загалом фестиваль викликав цікавість в Ужгороді, на читаннях були чимало охочих послухати німецьких та українських авторів в оригіналі та в перекладах, а місто над Ужем, попри повітряні тривоги, тішило гостей своєю самобутністю, гостинністю та чудовими вересневими днинами.

Олександр Гаврош, Ужгород