У рамках 33-го Форуму видавців в Українському католицькому університеті відбулася презентація книги від Видавництва УКУ «Без розпачу, з надією», до якої увійшли історії героїв проекту «Малі історії Великої війни». Це збірка свідчень викладачів, студентів, працівників та випускників УКУ про життя і служіння під час повномасштабної війни.
Як пише risu.ua, про це повідомили в УКУ.
Проект «Малі історії Великої війни» започаткували у перші дні повномасштабного вторгнення, щоб фіксувати досвід людей та зберігати пам’ять про події війни. За майже п’ять років команда проекту записала близько 380 історій.
«Все почалося лютневого дня 2022 року, коли почалася повномасштабна війна, і ми працювали 24/7. В якийсь момент у цьому хаосі до мене підійшов тодішній ректор УКУ отець Богдан Прах і сказав: “Ми маємо це все фіксувати, ми маємо це все зберегти”», – пригадала кураторка проекту Вероніка Саврук, керівниця відділу інформації та маркетингу (2020–2026 рр.), випускниця УКУ.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Перші історії команда записувала у Львові. На початку повномасштабного вторгнення місто масово приймало українців, які були вимушені залишити рідні домівки. Це були щемливі та важливі зустрічі на залізничному вокзалі, у притулках для внутрішньо переміщених осіб, зокрема у театрі Леся Курбаса та в Унівському монастирі. Згодом команда розширила проєкт і почала їздити в експедиції до військовослужбовців на схід, щоб фіксувати їхні свідчення.
«Тільки зараз, коли минуло вже майже п’ять років, ти розумієш, наскільки цінно було бути в тому моменті», – зазначила Вероніка Саврук.
У першій книжці проекту «Малі історії великої війни» – «У сутінках перед світанком: історії непохитних» зібрали свідчення, записані першого року війни. А у другому виданні зосередилися на історіях людей зі спільноти Українського католицького університету.
У книзі «Без розпачу, з надією» представлено 24 історії людей різного віку, професій, походження та життєвого досвіду.
Упорядниця книги, продюсерка проекту «Малі історії великої війни» історикиня Олена Джеджора, наголосила, що робота над цими історіями була важливою не лише для збереження пам’яті, а й для самої спільноти.
«Коли ми занурилися в ці історії, ми почали жити з цими людьми в їхніх особистих переживаннях. Це зміцнювало і лікувало нас самих. Ми розуміли, як важливо почути того, хто біля тебе переживає те саме або більше, страшніше, тяжче», – розповіла Олена Джеджора.
За її словами, у книжці чітко видно різні реакції людей на «екзистенційну катастрофу», яку переживає Україна.
«Хтось бере в руки зброю, хтось – пензлик, хтось – ручку, хтось сідає за клавіатуру, хтось – за навчальну парту, хтось – за фортепіано. І це все – реакція на одне і те саме», – зазначила Олена Джеджора.
Головні теми книги закладені вже в її назві та візуальному оформленні: «без розпачу, з надією» та «ми вдома». Авторкою ілюстрацій видання стала Уляна Креховець, художниця, іконописиця, дизайнерка, керівниця мистецьких проєктів та програм відділу розвитку Українського католицького університету.
«Це книжка про справжню глибоку людяність, про боротьбу зі страхом, про відданість. Хтось колись сказав, що ми – це вибори, які ми робимо. Ця книжка – про вибори, які роблять звичайних людей надзвичайними», – сказала Олена Джеджора.
Одним із героїв книги став військовослужбовець та випускник магістерської програми з управління неприбутковими організаціями Інституту лідерства та управління УКУ Ілля Полтавець. Його історію команда проєкту записала у 2024 році в місті Покровськ, на Донеччині. За словами Іллі, хоча від моменту запису інтерв’ю багато що змінилося, незмінним залишається значення спільноти.
«Як у перші роки війни, так і зараз, спільнота є ключовим фактором моральної стійкості військовослужбовця. УКУ – це таке місце сили, яке підтримує випускників незалежно від того, де вони перебувають», – наголосив Ілля Полтавець.
Ще один герой книги – професор кафедри культурології Гуманітарного факультету УКУ Юрій Чекан, який після початку повномасштабного вторгнення евакуювався з окупованої Київщини та згодом знайшов новий дім і спільноту у Львові. Він розповів, що саме спільнота УКУ допомогла йому пережити досвід війни та почати новий етап життя.
Під час презентації також говорили про майбутнє англомовне видання книги. Воно може стати інструментом для українців, які представляють УКУ та Україну на міжнародній арені.
Над записом історій упродовж усіх років працював журналіст та відеограф, багатолітній працівник УКУ та випускник Львівської богословської академії Петро Дідула. Він зазначив, що за час існування проєкту змінилося саме розуміння того, навіщо потрібно фіксувати ці свідчення.
«Ми починали цей проект тоді, коли ще не було терміну пам’ятування. Ми входили у цю війну з традиційним розумінням, що треба записувати, бо забудемо. А тепер я розумію, що не йдеться про “забуду” – йдеться про “буду”», – пояснив Петро Дідула.
За його словами, пам’ять про живі історії людей повертає відчуття вдячності та допомагає знаходити сенс у житті.
Владика Борис Ґудзяк, митрополит та архиєпископ Філадельфійський УГКЦ, президент УКУ, який написав вступне слово до книжки, наголосив на важливості фіксувати досвід людей саме зараз.
«Це час творити. І час, щоби зафіксувати цю атмосферу, ці пережиття, події, великі подвиги, велике геройство і щоденне змагання за добро, красу та правду. Кожне свідчення має значення», – зазначив владика Борис Ґудзяк.
Автори проекту закликають читати історії книги «Без розпачу, з надією», зберігати пам’ять про пережите та ділитися українським досвідом зі світом.